Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2020 року у справі №445/370/19

Постанова

Іменем України

28жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 445/370/19

провадження № 61-10504св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс",

представник відповідача - ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:товариство з обмеженою відповідальністю "Електроконтакт Україна", ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" на рішення Золочівського районного суду Львівської області, у складі судді

Пилип'яка П. В., від 13 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., від 15 травня 2020 року.

Короткий зміст позову та його обґрунтування

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (далі - ПрАТ "Європейський страховий альянс"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Електроконтакт Україна", ОСОБА_4,

про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 30 січня 2018 року на автодорозі Львів-Тернопіль у с. Ясенівці Золочівського району Львівської області водій автомобіля Volkswagen Caddy, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПрАТ "Європейський страховий альянс", здійснив на нього як пішохода наїзд, внаслідок чого він отримав тяжкі тілесні ушкодження. 18 липня 2018 року він звернувся до відповідача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та необхідними документами, а також заявою про виплату страхового відшкодування. Однак відповідачем йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування. Вказав, що шкода була заподіяна йому джерелом підвищеної небезпеки, тому підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала, незалежно від наявності її вини.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 85 840,09 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої його здоров'ю, з яких: 14 738,49 грн - витрати на лікування;

67 014 грн - відшкодування за стійку втрату працездатності як інваліду другої групи; 4 087,60 грн - моральна шкода, що становить 5 % від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, три проценти річних за період з 11 вересня 2018 року по 27 лютого 2019 року у розмірі

1 192 грн, інфляційні втрати за вказаний період у розмірі 5 994,22 грн та пеню за прострочення виплати страхового відшкодування в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення у сумі 13 800,26
грн, а також понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 7 200 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з

ПрАТ "Європейський страховий альянс" на користь ОСОБА_1 страхову виплату у розмірі 51 752,49 грн, пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 7 554,37 грн, три проценти річних від простроченої суми страхового відшкодування у розмірі 630 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 853,20 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачем не доведено, що потерпілому завдано шкоду джерелом підвищеної небезпеки внаслідок непереборної сили або умислу самого потерпілого, позивач має право на виплату страхового відшкодування у порядку та розмірі, встановленому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Водночас, районний суд взяв до уваги, що позивач отримав від водія забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_4 грошові кошти

в сумі 30 тис. грн, які він використав на лікування. Також районний суд зазначив, що при визначенні розміру страхового відшкодування враховано поведінку потерпілого в момент заподіяння йому шкоди, яка проявилася в тому, що він в темну пору доби проходив по проїжджій частині автодороги Львів-Тернопіль поза пішохідним переходом, перебував в стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про наявність грубої необережності в його діях, а тому вважав, що розмір відшкодування необхідно зменшити, а також виключити суму відшкодування моральної шкоди - 5 % від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю. Суд першої інстанції вказав, що в силу положень статті 625 ЦК України, статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позивач має право на отримання 3 % річних від суми основного боргу з урахування індексу інфляції за весь час прострочення та пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 13 серпня

2019 року змінено: у частині визначення розміру страхового відшкодування, яке підлягає стягненню з ПрАТ "Європейський страховий альянс"

на користь ОСОБА_1, збільшено його до 70 364,70 грн; у частині визначення розміру пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з ПрАТ "Європейський страховий альянс" на користь ОСОБА_1 за прострочення виплати страхового відшкодування, збільшено розмір пені до 9 160,91
грн, а трьох процентів річних -

до 763,41 грн, зменшено розмір інфляційних втрат - до 2 251,67 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення розміру страхового відшкодування та безпідставно відмовив у задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, неправильно застосувавши в цій частині положення частини 2 статті 1193 ЦК України, оскільки положення законодавства про зобов'язання страховика здійснити виплату заявлених до стягнення видів відшкодувань потерпілому за шкоду, заподіяну його здоров'ю, у мінімальних розмірах є імперативними, а законом не передбачено право страховика зменшувати розмір цих відшкодувань.

Апеляційний суд вважав, що законом гарантовано потерпілому виплату відповідного розміру відшкодування за шкоду, заподіяну його здоров'ю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу, який він має право отримати від страховика забезпеченого транспортного засобу, незалежно від вини потерпілого, якщо не встановлено, що шкода завдана внаслідок його умислу або непереборної сили, чого за обставин цієї справи не встановлено.

У зв'язку із неправильним визначенням судом першої інстанції розміру страхового відшкодування та періоду прострочення, суд апеляційної інстанції змінив розмір пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ПрАТ "Європейський страховий альянс" просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 296/2509/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 130/720/17

(пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не взяли до уваги, що однією із підстав звільнення від деліктної відповідальності заподіювача шкоди є непереборна сила, яка повністю звільняє від цивільно-правової відповідальності за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, що встановлено постановою слідчого про закриття кримінального провадження. ПрАТ "Європейський страховий альянс" вказує, що завдання шкоди позивачу є результатом нехтування ним Правилами дорожнього руху України, а також перебування у стані алкогольного сп'яніння. Звертає увагу на відсутність складу цивільно-правового правопорушення. Стверджує, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки доказам, які свідчать про грубу необережність потерпілого під час дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до завдання шкоди його здоров'ю, та наявність підстав для зменшення розміру страхового відшкодування. Вважає, що вимоги про стягнення сум за прострочення виплати страхового відшкодування є безпідставними.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ПрАТ "Європейський страховий альянс" без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів. Вказує на відповідність висновків апеляційного суду висновкам суду касаційної інстанції у цій категорії справ.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 січня 2018 року на автодорозі Львів-Тернопіль у с. Ясенівці Золочівського району Львівської області ОСОБА_4 - водій транспортного засобу Volkswagen Caddy, реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи кваліфіковані як тяжкі тілесні ушкодження.

Після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 був госпіталізований до Золочівської центральної районної лікарні, в якій проходив лікування.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією

від 01 червня 2018 року № 1040/2 ОСОБА_1 первинно встановлено другу групу інвалідності строком до 01 червня 2019 року.

Постановою від 22 березня 2018 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140210000066 за фактом вчинення зазначеної вище дорожньо-транспортної пригоди, було закрите у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою

статті 286 КК України.

У постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що у відповідності до висновку судової автотехнічної експертизи від 05 березня 2018 року № 1/334 наїзд на пішохода ОСОБА_1 відбувся на проїжджій частині дороги, яка призначена для руху автотраспорту, і в даній дорожній ситуації водій автомобіля Volkswagen Caddy, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись із допустимою швидкістю 50 км/год, не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування в момент виникнення небезпеки для руху.

У цій постанові про закриття кримінального провадження також зазначено, що згідно висновку експерта № 516/2018-т у крові ОСОБА_1 виявлено етиловий спирт в кількості 1,36% проміле.

Постановою Золочівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 20 березня 2018 року

ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у виді попередження за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою

статті 127 Кодексу України про адміністративні правопорушення (перехід проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються).

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/5748887 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen Caddy, реєстраційний номер НОМЕР_1, на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ "Європейський страховий альянс" з лімітом відповідальності страховика за шкоду, завдану життю і здоров'ю, - 200 тис. грн.

18 липня 2018 року ПрАТ "Європейський страховий альянс" отримало заяву ОСОБА_1 від 03 липня 2018 року про виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Листом від 11 вересня 2018 року № 193 ПрАТ "Європейський страховий альянс" відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування з посиланням на відсутність в діях водія ОСОБА_4 протиправних дій та відсутність підстав для кваліфікації дорожньо-транспортної пригоди як страхового випадку.

Заявою від 17 червня 2018 року ОСОБА_1 підтвердив той факт, що отримав від водія ОСОБА_4 30 000 грн в рахунок відшкодування витрат на лікування.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених частин 1 і 2 статті 509 ЦК України.

З огляду на вказані положення статті 509 ЦК України та з урахуванням вимог статей 11, 22, 23, 599, 1166, 1167, 1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди у повному обсязі особою, яка завдала шкоду.

Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду.

Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу, при русі транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Статтею 1187 ЦК України передбачено об'єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі.

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення статтею 999 ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

У статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно із статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Частиною 1 статті 1197 ЦК України визначено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до ЦК України. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим, або цей розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 26.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування в розмірі, визначеному у пункті 26.2 цієї статті.

В силу вимог статті 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду.

При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій

та мати змогу керувати ними.

Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах:

від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року

у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

У відповідності до частини 2 статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 3 статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частини 3 статті 1193 ЦК України (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо), у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Виходячи зі змісту вказаних норм заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, може бути зменшений залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини).

Відповідно до пункту 4.14 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів Українивід 10 жовтня 2001 року № 1306, пішоходам забороняється: а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохіднийперехід; в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину; г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження; ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов'язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху; д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачу володільцем джерела підвищеної небезпеки була завдана шкода (пов'язана із стійкою втратою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди працездатності й моральна шкода).

Відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за встановлених судами обставин не виключається.

Виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність позивача, який перебував у стані алкогольного сп'яніння й порушив Правила дорожнього руху - переходив проїзну частину у невстановленому місці безпосередньо перед транспортним засобом, що наближається.

За вказаних обставин, при вирішенні питання про розмір відшкодування шкоди, завданої володільцем джерела підвищеної небезпеки, наявні підстави для зменшення її розміру на підставі частини 2 статті 1193 ЦК України.

У той же час статтею 26 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" гарантовано, що шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується страховиком у розмірі 18 мінімальних заробітних плат на дату настання страхового випадку у разі встановлення II групи інвалідності. Цей розмір страхового відшкодування є мінімальним.

Статтею 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю (зокрема, шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим).

Вказані норми відповідають меті інститут страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які є джерелом підвищеної небезпеки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) сформулювала правовий висновок про те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ПрАТ "Європейський страховий альянс" на користь ОСОБА_1 67 014 грн (3723 х 18) відшкодування шкоди, пов'язаної із стійкою втратою потерпілим працездатності внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 % вказаної суми - 3 350 грн (67 014 х 0,05).

Розмір пені на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також компенсаційних сум згідно частини 2 статті 625 ЦК України, які підлягають стягненню з ПрАТ "Європейський страховий альянс" на користь ОСОБА_1 за період з 18 жовтня 2019 року по 27 лютого 2019 року, визначений судом апеляційної інстанції правильно.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 296/2509/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 130/720/17 є необґрунтованими, оскільки правовідносини та обставини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

При визначенні розміру витрат на правову допомогу адвоката, понесених позивачем при розгляді справи у суді касаційної інстанції, суд враховує принцип співмірності. Розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" залишити без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2019 року, з урахуванням змін, внесених постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2020 року, а також постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені на стадії касаційного розгляду справи, в розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович