Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/44318/17

провадження № 61-11559св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без виклику сторін касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, та касаційну скаргу ОСОБА_1,яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Дніпровського районного суду м.

Києва від 20 січня 2020 року у складі судді Гаврилової О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 23 грудня 1996 року, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року.

За час перебування у шлюбі за спільні кошти ними було набуто наступне майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1; чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_2; трикімнатна квартира АДРЕСА_3; автомобіль JAGUAR XJ, 2001 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, дата реєстрації 06 грудня 2011; автомобіль CHRYSLER 300C, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3, дата реєстрації 01 червня
2006.

Зазначила, що квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 було придбано за спільні кошти сторін та за рахунок кредитних коштів у 2003 та 2005 роках відповідно.

У серпні 2016 року, за письмовою та нотаріально посвідченою згодою позивача, відповідачем було продано квартиру АДРЕСА_3. Ціна продажу квартири склала гривневий еквівалент 105 000 доларів США, що станом на 02 серпня 2016 року становило 2 602 267 грн. За домовленістю сторін частина виручених від продажу коштів у розмірі гривневого еквіваленту 22 000 доларів США повинна була бути направлена на погашення залишку заборгованості за кредитним договором № 220-05-И від 01 серпня 2005 року, за рахунок якого було придбано квартиру АДРЕСА_2, з метою припинення іпотеки. З виручених від продажу квартири коштів відповідач погасив заборгованість за кредитним договором. Залишок коштів у розмірі 2 057
030 грн відповідач залишив собі, чим порушив її права.

З урахуванням зменшення позовних вимог, позивач просила:

визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину автомобіля CHRYSLER 300C, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3, дата реєстрації 01 червня 2006,

визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину автомобіля CHRYSLER 300C, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3, дата реєстрації 01 червня 2006,

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 325 500 грн, як частку у спільній сумісній власності подружжя, які були отримані відповідачем від продажу квартири АДРЕСА_3,

стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя та стягнення коштів як частку у спільній сумісній власності, задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя визнано за:

- ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1;

- ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 594 191,15 грн як частку у спільній сумісній власності подружжя.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 800,00 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 3 200,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з недоведеності тієї обставини, що вказане майно було придбано за рахунок особистих коштів відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 594 191,15 грн, як частку у спільній сумісній власності подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що кошти від продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, були об'єктом права спільної сумісної власності сторін, а тому підлягали поділу між сторонами в рівних частках. При цьому відповідач не довів факт передачі позивачу половини коштів від продажу вказаної квартири, а позивач проти вказаної обставини заперечувала.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу транспортного засобу CHRYSLER 300C, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_3, який було зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_2 01 червня 2006 року, суд першої інстанції виходив з того, що показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які є детальними, послідовними та узгоджуються між собою, підтверджено факт припинення спільного проживання сторін та ведення ними з цього часу спільного господарства на час його придбання. Враховуючи, що автомобіль CHRYSLER 300С, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_4, об'єм двигуна 5654 куб. см., номерні знаки НОМЕР_3, дата реєстрації 01 червня 2006, був придбаний хоча й у період шлюбу, але після фактичного припинення сторонами шлюбних відносин (припинення спільного проживання та ведення спільного господарства), за особисті кошти відповідача, вказаний транспортний засіб не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, а є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 у відповідності до вимог статті 57 СК України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року в частині визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 594 191,15 грн як частку у спільній сумісній власності подружжя, скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вищезазначеній частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою надані ОСОБА_2 та ОСОБА_5 докази на підтвердження того, що укладенню договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 передувало відчуження для придбання зазначеної квартири, належної ОСОБА_5 та належної ОСОБА_9 на праві власності квартири у м. Дрогобич Львівської області, що об'єктивно підтверджує доводи відповідача про придбання спірної квартири саме за рахунок коштів ОСОБА_5 та ОСОБА_9. Суди належним чином не дослідили докази, надані суду відповідачем.

Ухвалою Дніпровського районного суду від 01 липня 2019 року безпідставно відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_5 про вступ у справу в якості третьої особи. Крім того, в період з січня 2019 року по липень 2019 року в порушення вимог статті 53 ЦПК України судом першої інстанції під час розгляду справи не було ухвалено відповідного рішення за вказаною заявою. Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки обґрунтованості вищевказаної ухвали суду.

Шлюбні відносини та ведення спільного господарства між позивачем та відповідачем здійснювалось до 2006 року, що свідчить про те, що позивач не приймала участі у виплаті кредитних коштів за оспорювану квартиру, а саме відповідач здійснював виплату за свої особисті кошти. Судом першої інстанції, в порушення принципу змагальності сторін та справедливості, були взяті до уваги лише показання позивача щодо не отримання коштів в сумі 53 000 доларів США від продажу квартири. Сума 11 000 доларів США, як отримана позивачем від відповідача, встановлена та зазначена у рішенні суду з підстав твердження позивача про нібито неможливість вивезення за кордон суми, більшої ніж 11 000 доларів США, що не відповідає дійсності, оскільки при наявності документів про продаж майна, позивач могла задекларувати та провезти будь-яку іншу суму, але суд першої інстанції не звернув увагу на факт отримання позивачем завіреної копії договору купівлі-продажу вказаної квартири. Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 підтвердили факт передачі відповідачем позивачу коштів в сумі 53 000 доларів США. Судами залишено поза увагою, що після продажу квартири відповідачем було перераховано позивачу через систему грошових переказів Money Grammв період з 06 жовтня 2016 року по 31 грудня 2017 року кошти в сумі 9 960 доларів США (а в період з 17 березня 2015 року по 31 грудня 2017 року загальною сумою 23 610 доларів США та 2 700 євро).

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень пункту 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поділ автомобіля CHRYSLER 300C, шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину вказаного автомобіля, прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що факт припинення спільного проживання позивача та відповідача було встановлено судом виключно на підставі показань свідків, заявлених відповідачем, без урахування показань свідків позивача та наданих позивачем письмових доказів. Ні фактичне припинення шлюбних відносин, ні їх виникнення без укладення шлюбу не може підтверджуватися одними лише показаннями свідків. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 654/3128/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 364/1309/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 30 червня 2020 року у справі № 201/9983/16. Відповідач не надав жодних інших доказів, окрім показань свідків, на підтвердження факту припинення шлюбних відносин та окремого проживання з позивачем. Саме відповідач, як особа, яка стверджувала, що спірний автомобіль є його особистою приватною власністю, мав би доводив, що цей автомобіль придбаний за його особисті кошти та/або в період окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Суди не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2018 року у справі № 313/403/14-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 490/9234/17 та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.За відсутності інформації щодо джерел обізнаності та відсутності допиту відповідача по справі в якості свідка, показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, надані зі слів відповідача, та показання свідка ОСОБА_5, яка як мати відповідача є зацікавленою в результатах справи не можуть бути допустимими доказами факту припинення шлюбних відносин та окремого проживаннях ОСОБА_1 та ОСОБА_10, а також суперечать письмовим доказам, наданим позивачем.

Показаннями свідка ОСОБА_11 підтверджуються відомості щодо спільного проживання позивача та відповідача у квартирі по АДРЕСА_3.

За умови, коли відповідач визнавав факт спільного проживання та наявності шлюбних відносин в період до 2006 року і не відмовився від визнання цих обставин з підстав, передбачених частиною 2 статті 82 ЦПК України, суди попередніх інстанцій мали би виходити з того, що такий факт є встановленим і не підлягає доказуванню. У 2005 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом придбали квартиру по АДРЕСА_5, що, з одного боку, свідчить про наявність у них шлюбних відносин в цей період, а з іншого - про важливість цієї справи для вирішення справи № 761/14860/19 щодо цієї квартири.

Позиція інших учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2, залишити оскаржені судові рішення в частині задоволених вимог без змін.

Відзив обґрунтований тим, що судом першої та апеляційної інстанції було проаналізовано та надано належну правову оцінку всім письмовим доказам, наданим відповідачем під час розгляду справи. Жоден з цих доказів не підтверджує належність відповідачеві та/або його матері та/або бабусі квартири (квартир) у м. Дрогобичі Львівської області, продажу таких квартир та спрямування коштів від їх реалізації на придбання спірної квартири. Також вони не підтверджують, що дана квартира повністю або частково придбана за рахунок коштів, що були розміщені матір'ю відповідача на депозитних рахунках. Суд першої інстанції надав належну правову оцінку показанням свідків відповідача. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання спірної квартири об'єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача та щодо поділу цієї квартири відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам. Всі посилання відповідача на нібито необґрунтованість ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року та порушення прав та інтересів ОСОБА_5 є нічим не обґрунтованими і не можуть братися до уваги, оскільки стосуються прав та інтересів іншої особи. При винесенні рішення щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 594 191,15
грн, суди прийняли у цій частині законне та обґрунтоване рішення. Оскільки відповідач посилається на нібито відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України, що не має відношення до спірних правовідносин (право власності на спірну квартиру регулюється нормами КпШС), і щодо застосування якого є багато висновків Верховного Суду, у тому числі Великої Палати Верховного Суду, то в цій частині вимоги касаційної скарги є необґрунтованими. Аргументи і доводи відповідача щодо придбання квартир за рахунок кредитних коштів не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а тому взагалі не можуть бути предметом касаційного розгляду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Дніпровського районного суду м.

Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано цивільну справу № 761/44318/17 з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у справі № 761/44318/17, клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дію) рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року задоволено частково.

Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Відмовлено в частині задоволення клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про направлення копії письмових пояснень та продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу задоволено, надіслано ОСОБА_1 копію письмових пояснень ОСОБА_2, продовжено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30 червня 2021 року.

У червні 2021 року матеріали цивільної справи № 761/44318/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у задоволенні клопотань ОСОБА_2, які підписані представником ОСОБА_12, про приєднання доказів до матеріалів справи та поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 відмовлено, відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1,яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, поданий ОСОБА_2 за підписом представника ОСОБА_12, залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 серпня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 654/3128/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 364/1309/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 30 червня 2020 року у справі № 201/9983/16, від 06 серпня 2018 року у справі № 313/403/14-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 490/9234/17 та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 грудня 1996 року, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року.

Від шлюбу мають доньку ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, на ім'я відповідача ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 квітня 2003 року, було придбано трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3.

Вказану квартиру за згодою сторін в подальшому було продано на підставі договору купівлі-продажу від 02 серпня 2016 року.

За умовами вказаного договору продаж вказаної квартири вчиняється за ціною 2 625
000 гривень (пункт 4 договору). Разом з тим, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що фактично від продажу вказаної квартири було отримано грошові кошти в сумі 105 000 доларів США.

Позивач в суді першої інстанції визнала, що від реалізації вказаного майна вона отримала 17 000 доларів США, а 22 000 доларів США було повернуто ОСОБА_7, як запозичені у нього кошти, отримані в борг з метою звільнення квартири по АДРЕСА_3 від заборони її відчуження.

На підставі договору купівлі - продажу від 10 вересня 2003 року на ім'я відповідача ОСОБА_2 було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (на даний час - АДРЕСА_6) за 152 110 гривень.

18 травня 2001 року відповідачем ОСОБА_2 надано доручення ОСОБА_5 щодо розпорядження належною йому квартирою АДРЕСА_7. Доказів відчуження вказаної квартири, а також доказів про розмір коштів, отриманих від її відчуження, матеріали справи не містять.

20 листопада 2002 року ОСОБА_5 розміщено 15 500 гривень в АТ "Кредит Банк" на депозитному рахунку "Стандарт" строком на 181 день - до 20 травня 2003 року, що підтверджується копією відповідного договору № 2630017245.

18 червня 2003 року ОСОБА_5 було розміщено 7 800 доларів США в АТ "Кредит Банк (Україна)" на депозитному рахунку "відпускний" строком на 138 днів - до 03 листопада 2003 року.

Відповідно до копії прибуткового касового ордеру № 1017224 від 10 липня 2003 року, ОСОБА_5 здійснено внесок на її поточний рахунок в сумі 7 800 доларів США.

Відповідачем надана також копія банківського платіжного доручення в іноземній валюті від 11 липня 2003 року щодо здійснення ОСОБА_5 переказу 7 800 доларів США ОСОБА_2, яка не містить відмітки банку про проведення вказаної операції.

Сторонами в судовому засіданні визнано ту обставину, що для придбання спірної квартири були використані кредитні кошти.

Згідно листів Печерської філії АТ "ПриватБанк" від 16 січня 2006 року, ОСОБА_2 виконано зобов'язання за кредитним договором № К3Н0G015072575 від 04 вересня 2003 року.

Згідно довідки Регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України від 11 травня 2017 року, за ОСОБА_2 01 червня 2006 року зареєстровано транспортний засіб CHRYSLER 300C, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_3.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів.

Оскільки частина майна була придбана до 01 січня 2004 року, а частина - після зазначеної дати, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно послався на норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) та Сімейного кодексу України.

Згідно статей 22, 23, 28 КпШС України, статті 16 Закону України "Про власність", статей 112, 118 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час придбання спірної квартири) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини першої статті 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Отже, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що квартира АДРЕСА_1 придбана за його особисті кошти, спірну квартиру сторони набули за час перебування в шлюбі, то з урахуванням положень статті 22 КпШС України, суди зробили вірний висновок, про задоволення позовних вимог про визнання за позивачем та відповідачем, в порядку поділу майна подружжя, права власності по 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 за кожним.

Щодо позовних вимоги про стягнення коштів від продажу квартири АДРЕСА_3, суди зробили вірний висновок про стягнення з відповідача на користь позивача еквівалент суми 24500,00 доларів США ( (105000,00-22000,00): 2-17000,00), враховуючи, серед іншого, що позивач просить стягнути грошові кошти саме в національній валюті України - гривні.

На дату ухвалення даного рішення встановлений НБУ офіційний курс долара США до гривні становить 24,2527 гривні за 1 долар США. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 594191,15 гривень, як частка у спільній сумісній власності подружжя.

Також суди зробили вірний висновок про відмову у задоволенні позову в частині вимог про поділ автомобіля CHRYSLER та визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину даного транспортного засобу, оскільки спірний автомобіль був придбаний хоча й у період зареєстрованого шлюбу, але після фактичного припинення сторонами шлюбних відносин (припинення спільного проживання та ведення спільного господарства), за особисті кошти відповідача, а тому вказаний транспортний засіб не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, а є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 57 СК України.

Висновки суду першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 654/3128/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 364/1309/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 30 червня 2020 року у справі № 201/9983/16, від 06 серпня 2018 року у справі № 313/403/14-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 490/9234/17 та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Аргументи касаційних скарг висновків судів не спростовують. Вони були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального та процесуального права. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, та касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов