Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №756/13095/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 756/13095/21

провадження № 61-828св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко Катерина Юріївна,

заінтересована особа (стягувач)-ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року у складі судді Тихої О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю. (далі - головний державний виконавець Ярмоленко К. Ю.) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 10 квітня 2023 року, стягувач - ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що рішенням начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_3 від 25 квітня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України йому було відмовлено у виїзді з України.

Підставою для такого рішення стала постанова головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю. від 10 квітня 2023 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу № 756/13095/21, виданого Оболонським районним судом м. Києва 13 жовтня 2021 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 31 серпня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.

На думку боржника, постанова головного державного виконавця Ярмоленко К. Ю. від 10 квітня 2023 року є неправомірною, оскільки він є громадянином російської федерації, який законно проживає на території України, має посвідку на постійне проживання, а положеннями статті 77 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено тимчасове обмеження на виїзд з України для іноземців.

Посилається на те, що статтею 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, лише за рішенням суду, а не на підставі постанови державного виконавця.

Вказував, що він не ухиляється від виконання своїх зобов`язань зі сплати аліментів, проте за віком та станом здоров`я не може працювати. Разом з тим, має намір виїхати до російської федерації, щоб оформити там пенсію і мати змогу платити аліменти.

Також ОСОБА_1 просив поновити строк на звернення до суду зі скаргою, оскільки про оскаржувану постанову головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю., він дізнався 25 квітня 2024 року під час виїзду з території України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю. від 10 квітня 2023 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу № 756/13095/21, виданого Оболонським районним судом м. Києва 13 жовтня 2021 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 31 серпня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, тому дії головного державного виконавця Ярмоленко К. Ю. під час винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції, відхиляючи доводи боржника щодо неможливості застосування до нього тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, зазначив, що при встановленні державним виконавцем наявності заборгованості зі сплати аліментів і того, що її сукупний розмір перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, застосування вказаних обмежень прямо передбачено частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому приписи вказаної норми закону не передбачають виключень для іноземців, які проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, а обмеження у праві виїзду з України іноземця або особи без громадянства за рішенням суду, як передбачено у частині третій статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», стосується виконання такими особами інших майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.

Районний суд зазначив, що ОСОБА_1 не оспорюється наявність заборгованості зі сплати аліментів, що спростовує доводи боржника про недоведеність ухилення з його боку від виконання судового рішення про стягнення з нього аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками районного суду, оскільки вважав, що до таких висновків суд дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Апеляційний суд зазначив, що тимчасове обмеженняборжника у праві виїзду за межі Україниґрунтується на вимогах закону та переслідує легітимну мету такого обмеження (виконання судового рішення, яке у добровільному порядку не виконується), таке законне обмеження є справедливим і пропорційним до мети, заради якої воно застосовано, а саме захист прав стягувача шляхом примусового виконання рішення суду, ухваленого на його користь.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2025 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні скарги.

Вказує, що є громадянином російської федерації, який законно проживає на території України, має посвідку на постійне проживання, а положеннями статті 77 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України для іноземців.

Посилається на те, що статтею 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, лише за рішенням суду, а не на підставі постанови державного виконавця.

На думку заявника, суди попередніх інстанції не врахували, що він не ухиляється від виконання своїх зобов`язань зі сплати аліментів, проте за віком та станом здоров`я не може працювати. Разом з тим, має намір виїхати до російської федерації, щоб оформити там пенсію і мати змогу платити аліменти.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судовим наказом Оболонського районного суду м. Києва від 13 вересня 2021 року у справі № 756/13095/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 31 серпня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.

На виконання вказаного судового наказу 13 жовтня 2021 року Оболонським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 756/13095/21.

Постановою головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю. від 20 жовтня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу № 756/13095/21, виданого Оболонським районним судом м. Києва 13 жовтня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 31 серпня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.

10 квітня 2023 року головним державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю.винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі,яка мотивована тим, що після пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_1 утворилась заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунком від 10 квітня 2023 року за період часу з 20 жовтня 2021 року до 10 квітня 2023 року становить 90 000 грн, що перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці.

Рішенням начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_3 від 25 квітня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 було відмовлено у виїзді з України на підставі постанови головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю. від 10 квітня 2023 рокупро встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного 24 травня 2024 року головним державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю.заборгованість ОСОБА_1 за аліментами у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 станом на 01 червня 2024 року становить 125 120,34 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

За змістом статті 447 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду скарги) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Порядок виконання рішень судів та проведення перевірок законності виконавчого провадження визначений Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, а також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі, у редакції, чинній на дату винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України (частина перша статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».)

Згідно із частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Під час виконання рішень стосовно іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, застосовуються положення цього Закону (частина перша статті 77 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.

Виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (частина третя статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Частиною четвертою статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» за наявності підстав, зазначених, зокрема, у частині третій цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу XIII Інструкції за наявності обставин, передбачених абзацом першим або шостим частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення виконавцем постанови про: закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»; скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України - у разі погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів у повному обсязі (пункт 4 розділу XIII Інструкції).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши належну правову оцінку наданим заявником доказам та заявленим ним доводам, правильно виходив із того, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, встановлене 10 квітня 2023 року головним державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю., ґрунтується на законі і переслідує легітимну мету такого обмеження (виконання судового рішення, яке в добровільному порядку не виконується), таке законне обмеження є справедливим і пропорційним до мети, заради якої воно застосовано, а саме захист прав стягувача шляхом примусового виконання рішення суду, ухваленого на його користь.

Суди правильно вказали, що на час розгляду скарги боржником доказів відсутності заборгованості зі сплати аліментів не надано, тому дії головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярмоленко К. Ю. під час винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», який спрямований на забезпечення належного виконання рішень, у тому числі, щодо стягнення аліментів, з метою зменшення заборгованості зі сплати аліментів, а також забезпечення захисту інтересів та належного утримання осіб, які отримують аліменти.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_4 , які є аналогічними з доводами його касаційної скарги, про неможливість застосування до нього тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки приписичастини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають виключень для іноземців, які проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами. При цьому обмеження у праві виїзду з України іноземця або особи без громадянства за рішенням суду, як передбачено у частині третій статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», стосується виконання такими особами інших майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, а порядок стягнення аліментів визначений у статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка у даному випадку (у частині суб`єкта, який наділений повноваженнями обмежувати у праві виїзду) є спеціальною нормою.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 509/3712/16-ц (провадження № 61-13603св20), у якій також зазначено, що цивільне законодавство складається із загальних і спеціальних норм. При їх застосуванні необхідно мати на увазі, що якщо спірні відносини регулюються спеціальними нормами цивільного законодавства, то загальні норми до таких відносин не застосовуються. За загальним принципом цивільного законодавства, який бере свої витоки з римського права «lex specialis derogal generali» у разі конкуренції норм загального (generalis) і спеціального характеру (specialis), перевага у їх застосуванні надається спеціальним нормам (спеціальний закон скасовує загальний закон).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання касаційної скаргиОСОБА_4 на те, що він не ухиляється від виконання своїх зобов`язань зі сплати аліментів, оскільки при встановленні державним виконавцем наявності заборгованості зі сплати аліментів і того, що її сукупний розмір перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, застосування вказаних обмежень прямо передбачено частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому застосування заходів, прямо передбачених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», направлене на належний захист прав дітей та сприяють встановленню механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та запобігання ухилення боржників у подальшому від виконання обов`язку зі сплати аліментів, зменшенню заборгованості зі сплати аліментів.

У разі погашення заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, яка дає підстави виконавцю для накладення постанови про обмеження певних прав, виконавцем будуть вжиті заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що оскаржувана постанова державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України відповідає вимогам Інструкції та Закону України «Про виконавче провадження», дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_4 .

Отже доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи, які фактично є аналогічними із заявленими ним доводами в апеляційному суді, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець