Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 2-1916/12

провадження № 61-13123св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби в

м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Київ), Акціонерне товариство «Агроспосперіс Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна в рамках виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що на виконанні ВДВС Деснянського відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження від 19 листопада 2012 року № НОМЕР_2, яке відкрито відносно неї, з примусового виконання виконавчого листа від 25 червня 2012 року № 2-1916, виданого Деснянським районним судом м. Києва.

У рамках указаного виконавчого провадження, на підставі постанови від 19 листопада 2012 року, державний виконавець наклав арешт на належне їй майно.

05 грудня 2014 року державний виконавець на підставі пункту 7 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Наразі виконавче провадження № НОМЕР_2 повернуто стягувачу, але арешт, накладений у рамках виконавчого провадження, не знятий.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила зобов`язати посадових осіб Деснянського ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешти з усього майна ОСОБА_1 , що накладені у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано посадових осіб Деснянського відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешти з усього майна ОСОБА_1 , що накладені у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу, послався на норми частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Тобто, не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право, яке підлягає захисту шляхом зобов`язання зняти арешт з майна боржника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського І. А. ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 вересня 2024 року представник Деснянського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовський І. А. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити без розгляду скаргу ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального та порушення судом норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні скарги.

Суди не врахували, що без стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження унеможливлюється застосування статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт не може бути знято.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 - адвокат Бекіров С. Н. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Деснянський відділ державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких підтримав викладені в касаційній скарзі доводи та наполягав на їх урахуванні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Деснянського районного суду м. Києва цивільну справу № 569/17594/22 за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерне товариство «Агроспосперіс Банк», на бездіяльність державного виконавця.

Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року до закінчення касаційного провадження.

У листопаді 2024 року матеріали справи № 569/17594/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року справу № 569/17594/22 призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 569/17594/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24).

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року касаційне провадження у справі № 569/17594/22 поновлено.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень від 18 вересня 2023 року на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1916, виданого 25 червня 2012 року Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Астра Банк» коштів у розмірі 1 741 744,79 грн.

27 березня 2012 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та 19 листопада 2012 року, в рамках цього виконавчого провадження, керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», - постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1

06 лютого 2013 року державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника. Відповідно до відповіді УДАІ ГУ МВСУ у м. Києві за боржником зареєстровано транспортний засіб - автомобіль марки: LEXUS КХ 400Н, легковий універсал-В, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження якого невідомо.

05 грудня 2014 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку).

Відповідно до листа Деснянського ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18 липня 2023 року інформація про сплату боргу в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 у розмірі 1 741 744,79 грн, виконавчого збору у розмірі 174 174,47 грн та витрат виконавчого провадження 269,00 грн - відсутня.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування норм матеріального та порушення судом норм процесуального права

Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 25 червня 2012 року Деснянським районним судом м. Києва виконавчого листа № 2-1916, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Астра Банк» коштів та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (далі - Закон №606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічне визначення закріплене у статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), чинного на час розгляду скарги судами.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

У постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, установивши, що виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги .

З урахуванням наведеного, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові з наведених вище підстав.

З огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24), тобто в судовому рішенні Верховного Суду, ухваленого після подання касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 Ц11К України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог з підстав, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерне товариство «Агроспосперіс Банк», на бездіяльність державного виконавця, залишити без задоволення.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов