Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.09.2020 року у справі №715/316/18

Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 715/316/18

провадження № 61-13626св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Тимофтій Леся Миколаївна, Чагорська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року у складі судді Цуренка В. А.

та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Тимофтій Л. М. та Чагорська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява обґрунтована тим, що 13 червня 2013 року батько позивача ОСОБА_3 склав заповіт, яким належну йому земельну ділянку площею 0,51 га, розташовану на території Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, заповідав ОСОБА_1, ОСОБА_4

та ОСОБА_5 в рівних частках кожному, а все інше майно, де б воно

не було, і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати

на день смерті і на що він за законом матиме право, заповідав ОСОБА_1. Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 906.

Після смерті ОСОБА_3 позивачу стало відомо про наявність іншого заповіту батька від 25 січня 2016 року, відповідно до якого спадкодавець заповідав усе своє майно ОСОБА_2. Зазначений заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області Загарюк І. Д.

Заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі за № 4.

Позивач вказує на те, що заповіт від 25 січня 2016 року необхідно визнати недійсним, оскільки він не відповідає внутрішній волі ОСОБА_3, оскільки на час складення оспорюваного заповіту йому виповнилося 85 років,

у нього розвивався віковий склероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій, в зв'язку з чим він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, підпис та надпис від імені ОСОБА_3 в оспорюваному заповіті значно відрізняються від дійсного підпису та почерку спадкодавця,

що свідчить про те, що такі надпис та підпис виконані іншою особою.

Просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 25 січня 2016 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області Загарюк І. Д.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надала належних

та допустимих доказів того, що оспорюваний заповіт не відповідав дійсній волі ОСОБА_3, а також того, що підпис в заповіті не належить спадкодавцю, а також суд вважав недоведеною ту обставину, що спадкодавець на час складення оспорюваного заповіту перебував у стані психічного розладу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції в скасовано і прийнято нову постанову про відмову

у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стороною позивача не доведено, що підпис в оспорюваному заповіті виконаний не ОСОБА_3, а доводи позовної заяви є таким, що ґрунтується на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на питання, чи належить підпис спадкодавцю, який вчинений у заповіті саме йому.

У зв'язку з недоведеністю вимог відсутні підстави для дослідження апеляційним судом можливості обраного способу захисту порушеного права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 715/316/18.

Також, посилається на те, що її не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини 1 статті 411 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 715/316/18, витребувано її з Глибоцького районного суду Чернівецької області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_3 був батьком ОСОБА_1 та дідом відповідача ОСОБА_2. За життя ОСОБА_3 склав три заповіти, останній з яких посвідчено 25 січня 2016 року.

Відповідно до заповіту від 25 січня 2016 року ОСОБА_3 усе його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті й на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначений заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області зі слів ОСОБА_3. Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем

і власноруч підписаний ним. Особу ОСОБА_3 встановлено, дієздатність перевірено.

Заповіт ОСОБА_3 від 25 січня 2016 року зареєстровано в Спадковому реєстрі за № 4 (а. с. 9).

Відповідно до довідки Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 16 березня 2018 року № 415 ОСОБА_2 проживає без реєстрації в господарстві дідуся ОСОБА_3 на

АДРЕСА_1 з січня 2016 року

до теперішнього часу (а. с. 39).

Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області від 15 березня 2018 року № 03-14/1490 мати відповідача ОСОБА_6 перебувала на обліку

та доглядала за ОСОБА_3 як за особою похилого віку з 06 березня 2013 року до 31 липня 2017 року (а. с. 38). ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 85 років ОСОБА_3 помер (а. с. 34).

Під час розгляду справи судом першої інстанції призначалося дві судові експертизи, а саме: посмертну судово-психіатричну та судову почеркознавчу, однак відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 12 вересня 2018 року № 338 дати категоричну відповідь на питання чи страждав ОСОБА_3 на час укладання заповіту 25 січня 2016 року на психіатричний розлад та чи усвідомлював значення своїх дій та чи міг керувати ними,

не представляється можливим.

З метою з'ясування обставини належності підпису в оспорюваному заповіті ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2018 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу. Зазначену експертизу не було проведено в зв'язку з відсутністю правових підстав для

її виконання визначеною судом експертною установою.

У зв'язку з цим судом першої інстанції ухвалою від 18 лютого 2019 року відновлено провадження та призначено справу до розгляду по суті на 13 березня 2019 року, про що повідомлено учасників процесу, зокрема ОСОБА_1

(а. с. 186,190). Про те, остання відмовилася від одержання повістки про виклик до суду (а. с. 189), що в силу частини 9 статті 130 ЦПК України визначає

її обізнаність та належне повідомлення.

Про те, відмова від одержання повістки засвідчена відділенням зв'язку лише 26 березня 2019 року, про що не могло бути відомо суду на час ухвалення

13 березня 2019 рішення по суті спору, отже підтверджує обґрунтування апеляційної скарги в частині відсутності у суду відомостей щодо належного повідомлення позивача.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 4 , пунктами 3, 4, 5 частини 5 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність

і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частиною 4 , пунктами 3, 4, 5 частини 5 статті 12 ЦПК України; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до вимог частини 1 та 3 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно.

З метою з'ясування обставини належності підпису в оспорюваному заповіті ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2018 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу. Зазначену експертизу не було проведено в зв'язку з відсутністю правових підстав для

її виконання визначеною судом експертною установою.

Разом з тим, відповідно до пункту 1.2 Інструкції почеркознавча експертиза

є підвидом криміналістичної експертизи, яка згідно з положеннями частини 3 статті 7 Закону України "Про судову експертизу" здійснюється виключно державними спеціалізованими установами.

До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України (частини 3 статті 7 Закону України "Про судову експертизу").

Суди попередніх інстанцій не врахували, що почеркознавча експертиза, яка відноситься до категорії криміналістичних експертиз, проводиться виключно державними спеціалізованими установами, а тому задовольняючи клопотання сторін про призначення судово-почеркознавчої експертизи, в якому останні просили доручити проведення експертизи Чернівецькій філії судової незалежної експертизи України, та не роз'яснив сторонам, що вказана експертиза може бути проведена виключно державними спеціалізованими установами, та помилково визначив для проведення експертизи установу, яка не має її проводити. Помилка суду не може ставитись в провині учасникам судового розгляду.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того,

що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки сторони надали згоду на проведення експертизи в певній експертній установі, то проведення експертизи має відбуватися саме у цій установі і не може бути доручена іншій експертній установі.

Такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.

Відповідно до частини 3 статті 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

У випадку, коли експертна установа не наділена правом проводити певні види експертиз, це не означає, що проведення такої експертизи не може бути доручено іншій експертній установі, яка має право на проведення експертиз певного виду самостійно судом, оскільки сторони від проведення судової експертизи не відмовлялись і для правильного вирішення справи по суті необхідні спеціальні технічні знання.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, які зводяться, зокрема, до порушення права позивача довести позовні вимоги, Верховний Суд зауважує, що реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Верховний Суд оцінює доводи касаційної скарги

в контексті, чи на рівних засадах заслуховувалися судом аргументи обох сторін та надавалася їм можливість надати докази суду, а також брати участь у справі.

Доводи касаційної скарги про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо не проведення експертизи судом першої інстанції,

є підставами для скасування оскаржених судових рішень з огляду на те,

що неправильно застосували норми матеріального та процесуального права,

не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи

в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини 1 , 2 статті 367 ЦПК України).

Таким чином, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги статей 367, 368 ЦПК України. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини

та оцінювати докази, є неможливим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи

на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд першої інстанції належним чином не встановив правовідносини, які виникли між сторонами, не з'ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, а суд апеляційної інстанції не виправив указаних недоліків, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України

є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 серпня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун