Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 745/582/21

провадження № 61-12955св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 04 травня 2023 року у складі судді Стельмах А. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання спадкового договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 листопада 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалась виконувати передбачені договором розпорядження ОСОБА_4 і після його смерті набуває права власності на належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_4 звернувся до Сосницького районного суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання спадкового договору з підстав невиконання нею умов спадкового договору, проте ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Всупереч умовам договору ОСОБА_2 не здійснила жодних дій щодо поховання ОСОБА_4 , а всі необхідні заходи та майнові витрати здійснені дочкою померлого ОСОБА_1 .Матеріальні умови спадкового договору відповідачем не виконані взагалі, відповідачем право власності на спірну квартиру незареєстроване, що є підставою для визнання договору недійсним.

26 липня 2021 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_1 , і 30 липня 2021 року вона звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим заведено спадкову справу.

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним спадковий договір, укладений 05 листопада 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожею В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 168.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сосницького районного суду від 04 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що у разі пред`явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено. Позивач не обґрунтувала належними чи допустимими доказами наявність підстав визнання спадкового договору недійсним. Пояснення свідків та надані позивачем докази: талон - повідомлення єдиного обліку від 15 червня 2021 року № 19, лист начальника відділення поліції № 1 Корюківського районного ВП ГУ НП в Чернігівській області від 30 червня 2021 року № 4469/124/441-2021, ухвала слідчого судді Корюківського районного суду Чернігівської області Чурупченко М. І. від 08 липня 2021 року у справі № 736/1019/21 достовірно не підтверджують, що ОСОБА_2 вчинила протиправні дії відносно майна ОСОБА_4 . Неприйнятними є доводи позивача щодо заволодіння відповідачем грошовими коштами ОСОБА_4 , адже вина відповідача у вчинення даного кримінального правопорушенні не встановлена. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на час укладення договору та посвідчення його нотаріусом були дієздатними особами та розуміли наслідки виконуваних ними дій, про що зазначили у пункті 21 спадкового договору, сторони стверджували, що однаково розуміють значення, умови та правові наслідки укладеного правочину, який відповідає їх дійсним намірам, їх волевиявлення є вільним та відповідає їх внутрішній волі. Також у пункті 18 договору зазначено, що укладений правочин не є фіктивним чи удаваним та відповідає їх дійним намірам створити для сторін правочину юридичні наслідки.

Зазначені позивачем підстави позову, що відповідач не здійснювала матеріальне утримання ОСОБА_4 та ремонт в квартирі, не купувала ліки ОСОБА_4 та не здійснила поховання ОСОБА_4 відповідно до пункту 14 спадкового договору та статті 1308 ЦК України є підставою для розірвання договору, а не визнання його недійсним.

Також позивачем заявлено, що відповідачем не зареєстровано право власності на спірну квартиру. Проте це не свідчить, що правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, адже для реєстрації права власності за відповідачем законом не визначено строків.

Апеляційний суд також зазначив, що за життя ОСОБА_4 звертався до Сосницького районного суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання спадкового договору (а. с. 8-10), проте ухвалою Сосницького районного суду від 06 жовтня 2021 року провадження у справі було закрито у зв`язку із смертю ОСОБА_4 . Невиконання набувачем ОСОБА_2 умов спадкового договору при набутті нею права власності на майно, що було предметом спадкового договору, на думку позивача, порушує її право на спадкування, оскільки майно, яке входило до предмета невиконаного спадкового договору, має успадковуватися нею на загальних підставах. Проте виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що невиконання умов спадкового договору не є підставою для визнання його недійсним.

З врахуванням наведеного, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було з`ясовано обставину невідповідності чи відповідності внутрішньої волі сторін оспорюваного спадкового договору; що суд першої інстанції прийняв без належного обґрунтування твердження відповідача, що вони із померлим однаково розуміли значення, умови та правові наслідки укладеного правочину; що судом першої інстанції безпідставно не були застосовані положення статей 229 230 ЦК України; що суд не пояснив мотивів для дослідження оспорюваного договору в аспекті того, чи він порушує публічний порядок (стаття 228 ЦК України), при тому, що позивач заявив позов, наголошуючи на фіктивності оспорюваного спадкового договору, оскільки в обґрунтування позовних вимог при зверненні до суду позивач обґрунтовувала позовні вимоги невиконанням умов договору, що правочин не був спрямований на реальне настання наслідків, є фіктивним, які і були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Аргументи учасників справи

29 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд порушив права позивача, передбачені частиною п`ятою статті 12 ЦПК України щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Позивач та її представник своєчасно підключилися до режиму відеоконференції, але їх безпідставно повторно не запросили до підключення нібито через відсутність зображення та відсутній звук.

Оскаржені судові рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Оспорюваний договір укладений під впливом обману з боку відповідача, тому з урахуванням положень статей 203 209 ЦК України є недійсним. Померлий ОСОБА_4 за життя у судовому порядку намагався розірвати спадковий договір, проте під час судового розгляду ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Оспорюваний договір є фіктивним, оскільки умови договору з боку відповідача не виконувалися. Суди не перевірили відповідність справжніх намірів відповідача, не звернули уваги на істотні умови договору, а саме, що відповідач не виконала пункт 8 оспорюваного договору, чим ввела ОСОБА_4 в оману. Відповідач не спростувала доводів позову щодо невиконання умов договору. Посилання суду на дійсність умов правочину спростовується фактом поховання ОСОБА_4 в Чернігівській області, що суперечить умовам спадкового договору та не відповідало волі ОСОБА_4 . Безпідставно визнали недоведеними обставини відсутності волевиявлення померлого на вчинення правочину. Суди не надали оцінки доказам, які знаходяться у матеріалах справи про порушення відповідачем істотних умов договору. Доказами, такими як лист нотаріуса Куць М. І. від 22 грудня 2021 року щодо невиконання вказівок ОСОБА_4 відповідачем, довідка Сосницької селищної ради від 15 грудня 2021 року № 04-21/5290 про місце поховання ОСОБА_4 , ухвала Сосницького районного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 745/541/18, підтверджено, що підписаний оспорюваний договір під впливом обману з боку відповідача, тобто ОСОБА_4 мав неправильне уявлення, яке виникло під впливом обману.

Позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у: постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 644/2157/18-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 569/9366/17; постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року № 662/397/15-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно зі спадковим договором від 05 листопада 2020 року ОСОБА_2 як набувач зобов`язується виконувати передбачені в договорі розпорядження ОСОБА_4 як відчужувача, і в разі його смерті набуває право власності на належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 8 спадкового договору ОСОБА_2 зобов`язана: забезпечувати матеріальне утримання відчужувача; здійснювати дрібний ремонт (у разі потреби) зазначеного нерухомого майна; забезпечувати лікування відчужувача, купуючи за власні кошти необхідні лікувальні засоби та медикаменти (на підставі відповідного лікарського рецепту); у випадку смерті відчужувача - здійснити комплекс заходів та обрядових дій з його похованням на кладовищі в с. Калинівка Житомирського району Житомирської області відповідно до національних традицій та місцевого ритуалу.

Згідно з талоном-повідомленням єдиного обліку від 15 червня 2021 року № 19 в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал єдиного обліку) СПД № 1 за № 2538 заява ОСОБА_4 про привласнення спадкового договору від 05 листопада 2020 року та грошових коштів у сумі 16 000,00 грн ОСОБА_2 .

Згідно з листом начальника відділення поліції № 1 Корюківського районного ВП ГУ НП в Чернігівській області від 30 червня 2021 року № 4469/124/441-2021 перевірку за зверненням від 15 червня 2021 року № 2538 припинено.

Згідно з ухвалою слідчого судді Корюківського районного суду Чернігівської області Чурупченко М. І. № 736/1019/21 від 08 липня 2021 року скасовано висновок ВП № 1 Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області від 30 червня 2021 року № 688 за заявою гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано Корюківський РВП ГУНП в Чернігівській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні дані за заявою ОСОБА_4 від 15 червня 2021 року про скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та розпочати досудове розслідування.

Згідно з рекомендаційним листом від 13 липня 2021 року № 63 ОСОБА_4 пройшов комісію ЛКК - за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Згідно з випискою № 2042 ОСОБА_4 проходив стаціонарне лікування у терапевтичному відділенні з 24 липня 2021 року.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копією позовної заяви та ухвалою судді Сосницького районного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 745/541/18 (745/503/21) ОСОБА_4 звертався з позовом до суду про розірвання спадкового договору до ОСОБА_2 . Зазначав, що відповідач свої обов`язки за договором не виконувала та не виконує належним чином, постійно мешкає в Житомирській області та з дати укладання договору приїздила до нього лише декілька днів у грудні 2020 року, з 5 по 15 січня 2021 р., з 26.02 по 23.03 та з 18.05 по 09.06.2021 р. Кошти на дорогу, орієнтовно в сумі 1 500,00 грн кожного разу, на її вимогу, доводилося оплачувати йому. У період з 09.03.2021 року по 22.03.2021 року він перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Чернігівський обласний кардіологічний центр». Перебування у центрі було безкоштовне, але ліки доводилося купувати самому. Витрати на призначене обстеження і лікування склали 8 000 грн. Гроші на лікування в сумі 4 300,00 грн надав племінник, інші - його заощадження з пенсії. Таким чином, відповідач не тільки не виконує умови спадкового договору, а й вимагає від нього грошові кошти. Також відповідач перешкоджала його спілкуванню з дітьми та родичами.

Ухвалою Сосницького районного суду від 06 жовтня 2021 року закрито провадження у справі № 745/503/21 у зв`язку із смертю ОСОБА_4 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 серпня 2021 року власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 , зареєстровано обтяження від 05 листопада 2020 року приватним нотаріусом Доброльожею В. В. Житомирського районного нотаріального округу, Житомирської області, на підставі спадкового договору від 05 листопада 2020 року № 1681, зареєстрована заборона на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Сосницької селищної ради від 15 грудня 2021 року № 04-21/5290 померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 похований в смт Сосниця, Чернігівська область.

Згідно з листом приватного нотаріуса Корюківського районного нотаріального округу Чернігівської області Куць М. І. від 23 грудня 2021 року нотаріусом проведено перевірку виконання спадкового договору за заявою відчужувача. Нотаріус прийшла до висновку про порушення умов договору набувачем, оскільки заявник звернувся до правоохоронних органів для захисту своїх порушених прав. Крім того, ОСОБА_4 після смерті був похований в смт Сосниця.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно зі статями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Згідно зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень (частина перша статті 1308 ЦК України.

Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем, набувачем, так й іншою заінтересованою особою.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те, чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, та свідчить, про те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин може бути визнаний судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 644/2157/18-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_4 за життя через два місяця після оформлення спадкового договору зверталась до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання спадкового договору у зв`язку із тим, що вчинила його під впливом помилки та з ОСОБА_2 не була знайома, та ураховуючи відсутність належних доказів, за яких обставин та коли ОСОБА_2 познайомилась з ОСОБА_4 і чому саме з нею остання уклала спадковий договір, обґрунтовано вважав, що волевиявлення ОСОБА_4 на укладення спірного спадкового договору не було вільним і не відповідало її внутрішній волі та вчинено під впливом помилки, а тому спірний правочин підлягає визнанню недійсним. Отже, суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частини перша, друга статті 264 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. Постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанову Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 569/9366/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що «суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. На суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасного й формального висновку про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ЦПК України. Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішили, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частини перша статті 367 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що за життя ОСОБА_4 звернувся до Сосницького районного суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання оспорюваного спадкового договору з підстав невиконання набувачем його умов, проте ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер; матеріальні умови спадкового договору відповідачем не виконані взагалі, відповідачем право власності на спірну квартиру незареєстроване, що є підставою для визнання договору недійсним. Такі вимоги позивач підтримувала при розгляді справи судом першої інстанції;

в апеляційній скарзі позивач вказувала, що судом першої інстанціїне з`ясовано обставину невідповідності чи відповідності внутрішньої волі сторін оспорюваного спадкового договору зовнішньому її прояву, фіктивності спадкового договору, умислу відповідача щодо невиконання істотних умови спадкового договору та введення ОСОБА_4 в оману, про що наявні докази в матеріалах справи, тому судом першої інстанції безпідставно не були застосовані положення статей 234 229 230 ЦК України, заперечила дослідження судом оспорюваного договору в аспекті того, чи він порушує публічний порядок;

апеляційний суд відхилив доводи позивача, що судом першої інстанції безпідставно не були застосовані положення статей 229 230 ЦК України, оскільки в обґрунтування позовних вимог при зверненні до суду позивач посилалася на невиконання умов договору, що правочин не був спрямований на реальне настання наслідків, є фіктивним, які і були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Колегія суддів з таким висновком апеляційного суду погоджується, оскільки результат аналізу змісту позовних вимог (їх обґрунтування) свідчить, що у суду першої інстанції не було підстав для самостійного здійснення правової кваліфікації спірних правовідносини та застосування для прийняття рішення положень статей 229 230 ЦК України, оскільки зазначене не було підставою позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі.

Касаційний суд акцентує увагу, що обов?язок суду щодо здійснення правильної правової кваліфікаціїспірних правовідносин не означає, що суд може самостійно обирати підставу позову, ініціювати з?ясування та вирішення тих питань, про вирішення яких його сторони не просять, оскільки формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача, і кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про недоведеність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки доводи її позову зводяться до невиконання ОСОБА_2 умов спадкового договору, що не є підставою його недійсності, а доводи щодо непроведення реєстрації відповідачем права власності на спірну квартиру після смерті відчужувача зовсім не свідчать, що правочин на момент його укладення не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги, що апеляційний суд в порушення норм процесуального права не допустив позивача та її представника до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву (частини друга, п?ята статті 212 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

01 та 02 серпня 2023 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 та самої ОСОБА_1 надійшли клопотання про участь в судовому засіданні 02 серпня 2023 року в режимі відеоконференції;

зазначені клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції невідкладно розглянуті та задоволені апеляційним судом. Роз`яснено заявникам, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву;

згідно з довідкою секретаря судових засідань апеляційного суду, нею були проведені всі необхідні дії щодо підключення відеоконференції, представник позивача ОСОБА_3 зазначив, що не чує та не бачить суд, профіль користувача ОСОБА_1 був в мережі, в процесі підключення у позивача виникли технічні проблеми з підключенням камери, налаштування мікрофону є належним, підключення відеоконференції стало неможливим у зв?язку з технічними проблемами (а. с. 239 т. 2);

відповідно до статті 247 ЦПК України та оскільки інші учасники справи подали заяви про розгляд справи без їх участі, 02 серпня 2023 року розгляд справи відбувся без здійснення фіксування судового засідання (а. с. 240 т. 2).

За таких обстави сам лише аргумент про порушення апеляційним судом права на участь в судовому засіданні не дає підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, не є підставою для скасування судового рішення за наслідком його касаційного перегляду, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права чи процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 04 травня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко