Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №161/5142/17

Постанова

Іменем України

04 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 161/5142/17-ц

провадження № 61-1595 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

відповідач - ОСОБА_5;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2018 року у складі судді Плахтій І. Б. та постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Здрилюк О. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про виділ частки домоволодіння у натурі та припинення права спільної часткової власності.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належить 1/2 частка незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, та 1/2 частки земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок, а також 1/2 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Лище Луцького району Волинської області.

У зв?язку з наміром добудувати належну йому частину житлового будинку з метою покращення житлових умов, він звернувся до співвласника іншої частини будинку, ОСОБА_5 з пропозицією щодо поділу майна, проте відповіді не отримав.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд виділити у натурі та визнати його особистою приватною власністю 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1; припинити право спільної часткової власності на вказаний незавершений будівництвом житловий будинок; виділити у натурі та визнати його особистою приватною власністю 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1071 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться у с. Лище Луцького району Волинської області; припинити право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0, 1071 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться у с. Лище Луцького району Волинської області; виділити у натурі та визнати його особистою приватною власністю 1/2 частину земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться с. Лище Луцького району Волинської області; припинити право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться у с. Лище Луцького району Волинської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено. Виділено у натурі та визнано особистою приватною власністю ОСОБА_4 0,39 частину незавершеного будівництвом житлового будинку (жовтий колір на схемі розподілу, додаток №1, №2 висновку експерта), що розташований по АДРЕСА_1, площею 141,30 кв. м, який складається з: санвузла (1) площею 12,2 кв. м; комори (2) площею 2,6 кв. м, кухні (1) площею 10,2 кв. м, холу (2) площею 33,6 кв. м, загальної кімнати (3) площею 28,6 кв. м, тамбура (4) площею 3,1 кв. м, санвузла (5) площею 7,5 кв. м, котельні (6) площею 11,0 кв. м, спальні (7) площею 21,7 кв. м, санвузла (8) площею 3,2 кв. м, частини прихожої (91) площею 7,6 кв. м.

Зобов?язано ОСОБА_4 демонтувати віконний блок в приміщенні (1) та встановити дверний вхідний блок; встановити дверний блок між приміщенням (2) та приміщенням (7); встановити перегородку в приміщенні (9), яка розділить його на приміщення (91) та приміщення (911); замурувати прохід з приміщення (911) в приміщення (7).

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_4 на незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1.

Виділено у натурі та визнано особистою приватною власністю ОСОБА_4 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1, та земельної ділянки, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Лище, (на схемі позначена червоним кольором), яка становить площу 1 242 кв. м, в межах: 9-8-7-6-5-11-9; 16-20-21-17-16.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0, 1071 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1, та на земельну ділянку площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Лище.

Виділено у спільне користування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 379 кв. м в межах 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10-1.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що запропонований висновком судової будівельної та земельно-технічної експертизи від 26 лютого 2018 року № 8777-8778 варіант поділу будинку передбачає найменші перепланування без втручання в несучі конструкції. Позивач, якому виділяється занижена частка спірного майна, погодився на відступ від ідеальної частки в сторону зменшення, вимог про компенсацію за зменшення ідеальної частки не заявив. Поділ земельної ділянки проведено виходячи з розміру частки у житловому будинку, яка виділяється у власність позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що запропонований висновком експерта варіант поділу будинку є єдиним можливим, не передбачає втручання у несучі конструкції, прав відповідача не порушує. Клопотань про призначення додаткової або повторної експертизи відповідачем заявлено не було.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2019 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок експерта є неповним, оскільки не містить інформації щодо розташування спільних інженерних мереж та комунікацій (водопостачання, газопостачання, електропостачання) та яким чином сторони повинні ними користуватись. Крім того, до ухвалення рішення суду не надано технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки, погодження для встановлення відокремленого газо-, водо-, енергопостачання. В частині поділу земельної ділянки ОСОБА_5 не погоджувалась із виділенням частини земельної ділянки у спільне користування.

Вважала, що об'єкти нерухомого майна, що є предметом позову, є неподільними, а висновку експертизи недостатньо, щоб здійснити такий поділ.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, поділ незавершеного будівництвом житлового будинку проведено з найменшими переплануваннями, без втручання в несучі конструкції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 161/5142/17-ц з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а, відтак, правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.

Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати також інтереси обох сторін та встановлювати: чи дійсно є неможливим виділ частки в натурі; чи допускається такий виділ згідно із законодавством; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на усе спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар тощо.

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно з частиною першою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Частиною третьою статті 364 ЦК України передбачено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (частина перша статті 183 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 152 ЖК УРСР, зі змінами, внесеними Законом України від 12 лютого 2015 року N 191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми матеріального права, суди дійшли правильного висновку про те, що поділ спірного житлового будинку та земельних ділянок можливий з відступом від ідеальних часток з найменшим переплануванням, без втручання в несучі конструкції будинку, що встановлено висновком судової будівельної та земельно-технічної експертизи від 26 лютого 2018 року № 8777-8778. Позивач, якому виділяється занижена частка спірного майна, погодився на відступлення від ідеальної частки в сторону зменшення, вимог про компенсацію за зменшення ідеальної частки не заявив.

Посилання касаційної скарги на те, що до ухвалення рішення не надано технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки, погодження для встановлення відокремленого газо-, водо-, енергопостачання, необґрунтовані, оскільки варіант поділу будинку, визначений експертом, не передбачає втручання в несучі конструкції, а тому заплановані перепланування і необхідність перепланування інженерних систем не вимагають введення об?єкту до експлуатації.

Доводи касаційної скарги про неподільність майна та неповноту висновку судової будівельної та земельно-технічної експертизи, безпідставні, оскільки клопотань про призначення додаткової або повторної експертизи відповідачем не було заявлено.

Посилання касаційної скарги в частині поділу земельної ділянки зводяться до незгоди з висновком судової будівельної та земельно-технічної експертизи і були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, який їх відхилив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк