Постанова

Іменем України

4 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 333/3048/16-ц

провадження № 61-3994св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представники позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представник ОСОБА_6 - ОСОБА_5,

третя особа - міське комунальне підприємство «Основаніє»,

представник третьої особи - Кучерява Вікторія Федорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А. від 24 листопада 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, уточнивши його, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - МКП «Основаніє», про встановлення порядку користування квартирою, поділ особових рахунків.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 2/3 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 52,3 кв. м, житлова - 29,7 кв. м. Відповідачам у справі належить по 1/6 частині вказаної квартири.

Між нею та відповідачами постійно виникають конфлікти з приводу спільного користування квартирою, вони не приймають участі у витратах на утримання вказаної квартири, не сплачують житлово-комунальні послуги.

З огляду на викладене просила суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між нею та відповідачами за фактичним користуванням, а саме: їй виділити кімнату № 3, площею 7,2 кв. м та кімнату № 4 площею 12,9 кв. м, кухню № 1, площею 6,4 кв. м, коридор № 2, площею 2,8 кв. м, санвузол № 5 площею 2,7 кв. м, відповідачам виділити кімнату № 6, площею 9,6 кв. м, кухню № 7 площею 8,3 кв. м, санвузол № 8 площею 2,4 кв. м; розділити особові рахунки з оплати житлово-комунальних послуг, шляхом укладення МКП «Основаніє» з ОСОБА_2 договору найму на обслуговування приміщень, що належать ОСОБА_2, з урахуванням встановленого порядку користування квартирою.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Ярошенко А. Г. від 27 вересня 2016 року в задволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кімната № 6 площею 9,6 кв. м є самочинно збудованою, а виділити частки співвласників у натурі неможливо у зв'язку з тим, що самочинні споруди не приймаються до уваги під час розрахунку. Крім того, такий спосіб захисту прав як поділ особових рахунків з оплати житлово-комунальних послуг законодавством не передбачений.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 згідно з фактичним користуванням нею, а саме: ОСОБА_2 - кухня № 1 площею 6,4 кв. м, коридор № 2 площею 2,8 кв. м, кімната № 3 площею 7,2 кв. м, кімната № 4 площею 12,9 кв. м, санвузол № 5 площею 2,7 кв. м, загальною площею 32,0 кв. м; ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - кімната № 6 площею 9,6 кв. м, кухня № 7 площею 8,3 кв. м, санвузол № 8 площею 2,4 кв. м, загальною площею 20,3 кв. м.

Розділено особові рахунки з оплати житлово-комунальних послуг за утримання квартири АДРЕСА_1, шляхом укладання МКП «Основаніє» з ОСОБА_2 окремого договору найму на обслуговування приміщень з урахуванням встановленого порядку користування квартирою.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, у користування сторонам спору необхідно надати приміщення, які відповідають розміру часток сторін у праві власності на спільне майно. Крім того, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, вийшов за межі позовних вимог, не звернувши увагу на те, що позивач просила суд встановити порядок користування саме спірною квартирою в будинку без врахування будь-яких інших споруд.

У грудні 2016 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до довідки ТОВ «ЗМБТІ» від 5 грудня 2016 року загальна площа спірної квартири становить 25,6 кв. м, а не 52,3 кв. м, тому за рішенням суду апеляційної інстанції, ухваленим без призначення експертизи в справі, позивач користується всією жилою площею вказаної квартири, яка перевищує її частку в праві спільної часткової власності, без вирішення питання про компенсацію відповідачам. Крім того, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в справі, не врахував висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 30 вересня 2015 року в справі № 6-286цс15.

У лютому 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила, що відповідно до наявних у справі доказів площа спірної квартири становить 52, 3 кв. м, яка і була предметом спору в цій справі, а не самочинно збудоване майно. Крім того, позовна вимога про поділ особових рахунків відповідає положенням чинного законодавства, зокрема статтям 63 та 104 ЖК Української СРСР. При цьому відповідачі в справі не заявляли клопотання про проведення експертизи. У зв'язку з викладеним ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що ОСОБА_2 є власником 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачам у справі належить по 1/6 частині зазначеної квартири. Загальна площа квартири становить 52,3 кв. м, а житлова - 29,7 кв. м.

Згідно з фактичним користуванням квартирою ОСОБА_2 займає та в її користуванні знаходяться: кухня № 1 площею 6,4 кв. м, коридор № 2 площею 2,8 кв. м, кімната № 3 площею 7,2 кв. м, кімната № 4 площею 12,9 кв. м, санвузол № 5 площею 2,7 кв. м, загальною площею 32,0 кв. м.

У користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знаходяться кімната № 6 площею 9,6 кв. м, кухня № 7 площею 8,3 кв. м, санвузол № 8 площею 2,4 кв. м, загальною площею 20,3 кв. м.

Між сторонами виникають конфлікти щодо користування саме цією квартирою та оплатою комунальних послуг за користування нею. Позовну вимогу про поділ указаної квартири між співвласниками позивач до суду не заявляла в цій справі.

Суд апеляційної інстанції встановив, що надані позивачем докази, зокрема відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 лютого 2016 року підтверджують, що загальна площа спірної квартири становить 52,3 кв. м.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У цьому випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення в користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-1500цс15.

Крім того, згідно зі статтею 179 ЖК Української РСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (далі - КМ України).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою КМ України від 8 серпня 1992 року № 572 (зі змінами затвердженими постановою КМ України від 24 січня 2006 року № 45) власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору.

Згідно з пунктом 10 цих Правил у разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшов обґрунтованого висновку, що предметом позову було встановлення порядку користування саме квартирою, а позовна вимога про поділ особових рахунків з оплати за житлово-комунальні послуги відповідає положенням законодавства.

Крім того, посилання ОСОБА_5 в касаційній скарзі на довідку ТОВ «ЗМБТІ» від 5 грудня 2016 року не може бути взяте до уваги, адже судові рішення в справі ухвалені 27 вересня та 24 листопада 2016 року відповідно. До того ж, суд апеляційної інстанції правильно не врахував під час ухвалення оспорюваного рішення правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 30 вересня 2015 року в справі № 6-286цс15, адже предметом спору в цій справі було усунення перешкод у користуванні власністю, виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, припинення права на частку майна та визначення порядку користування земельною ділянкою і розірвання договору дарування за зустрічним позовом.

Таким чином, доводи касаційної скарги Лук'янової Я. В. висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 листопада 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 листопада 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк