Історія справи

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 523/2510/18

провадження № 61-9185св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, у складі судді Бабакова В. П., від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М., від 03 квітня 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що їй та відповідачу у рівних частках належить 288/1000 квартири спільного заселення

АДРЕСА_1 , що складає 45,3 кв. м загальної площі. У зв`язку з тим, що між сторонами склалися неприязні відносини та виникає конфлікт щодо сплати комунальних платежів, позивач просила суд виділити їй в натурі квартиру спільного заселення № НОМЕР_1, до складу якої входить приміщення № 2 - житлова, площею 18,2 кв. м, що становить 170/1000 квартири НОМЕР_3 за вказаною адресою, та визнати за нею право власності на вказану частину квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада

2018 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач просила поділити спірну квартиру в натурі, однак, оскільки вона є неподільною, тому вона має право на компенсацію її частки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року скасовано. У позові ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, не врахував, що виділ частки із майна, що є у спільній часткової власності, можливий, якщо при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа (житлова та підсобна), яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна. Проте належна позивачу частка площі (житлової та підсобної) не може бути ізольованою від приміщень відповідача та не має окремого самостійного виходу і систему життєзабезпечення, що унеможливлює проведення виділу частки із майна за законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що спірна квартира є квартирою спільного заселення та складається з семи житлових кімнат, з яких сторони займають дві кімнати, що мають окремі входи та абсолютно ізольовані одна від одної, а решта приміщення використовується всіма мешканцями квартири. Суди не надали належної правової оцінки висновку будівельно-технічної та оціночної експертизи № 019/2018 від 02 лютого

2018 року, відповідно до якої виділ ОСОБА_1 у натрі частки із майна, що є у спільній частковій власності, можливий. Заявник вказувала, що відповідач фактично у квартирі не проживає комунальні послуги не сплачує, у зв`язку з чим наявна заборгованість.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1. та ОСОБА_2. є співвласниками в рівних частках 288/1000 частин квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 , виданого управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради від 31 жовтня 2006 року, зареєстрованого і записаного у реєстровій книзі за №12-31587й зареєстрованого в комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості».

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 червня 2013 року у справі № 523/6576/13 позов ОСОБА_4 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_4 у користуванні 288/1000 частин квартири АДРЕСА_3 . Вселено ОСОБА_4 в квартиру

АДРЕСА_3 .

Виділено ОСОБА_2 у користування жилу кімнату НОМЕР_4, площею

13,8 кв. м, а ОСОБА_1 виділено у користування жилу кімнату № НОМЕР_5, площею 17,0 кв. м. Коридор, площею 16,6 кв. м, кухню, площею 8,8 кв. м, душову кімнату, площею 1,3 кв. м, вбиральню, площею 3,9 кв. м, умивальник, площею 5,2 кв. м, хол, площею 13,3 кв. м та балкон, площею 0,5 кв. м, залишено у спільному користуванні співвласників квартири.

Квартира АДРЕСА_3 складається з семи житлових кімнат, із яких сторони у справі займають дві жилі кімнати: НОМЕР_4, площею 13,8 кв. м та № НОМЕР_5, площею 17,0 кв. м, які мають окремі входи.

Висновком № 019/2018 від 02 лютого 2018 року судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, проведеною судовим експертом ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень

ім. ОСОБА_5 » ОСОБА_6 , встановлено, що порівнюючи планування обстежуваних 288/1000 частин квартири спільного заселення НОМЕР_4, до складу якої входить приміщення № 3 - житлова, площею 12,6 м2 та № НОМЕР_5, до складу якої входить приміщення № 2 - житлова, площею 18,2 м2 АДРЕСА_5 , з вимогами нормативної законодавчо-технічної документації: «Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна», затвердженою наказом Міністерства по питанням житлового-комунального господарства України від 18 червня 2007 року під № 55 та ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки та споруди. Житлові будинки. Основні положення», експертом запропоновано один варіант розподілу вказаних 288/1000 частин між співвласниками, з урахуванням фактично складеного порядку користування, з відступом від ідеальних часток співвласників, при якому:

співвласнику ОСОБА_7 пропонується виділити в натурі

квартиру спільного заселення НОМЕР_4, до складу якої входить приміщення № 3, площею 12,6 м2, що на 2,8 м2 менше площі, яка належить їй у відповідності до ідеальноїчастки та складає 118/1000 частин ((12,6 м2 х 288/1000)/30,8 м2);

співвласнику ОСОБА_1 пропонується виділити в натурі квартиру

спільного заселення № НОМЕР_5, до складу якої входить приміщення № 2, площею 18,2 м2, що на 2,8 м2 більше площі, яка належить їй у відповідності до ідеальної частки та складає 170/1000 частин ((18,2 м2х 288/1000)/30,8 м2).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК Україниспіввласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що у спорах про поділ квартири в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину кватрири, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) квартири, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину або в разі, коли є технічна можливість переобладнання в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу квартири в натурі, яка перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу квартири відповідно до часток співвласників.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Встановивши, що спірна квартира, 288/1000 частин якої належить учасникам справи, є квартирою спільного заселення та складається з семи житлових кімнат, дві з яких займають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а нежитлові приміщення перебувають у спільному користуванні співвласників, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки виділення позивачу окремого приміщення, яке буде ізольованою від інших площ із влаштуванням системи життєзабезпечення, є неможливим, оскільки приміщення загального користування (зокрема, душова кімната вбиральня, умивальник тощо) залишаються у власності співвласників спірної квартири. При цьому висновком експерта вирішено питання лише щодо поділу кімнат, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що цим висновком обґрунтованості позовних вимог щодо виділу частки у квартирі не доведено.

Посилання касаційної скарги на неприязні стосунки між учасниками справи не може виступати єдиною підставою для проведення виділу частки квартири, до того ж рішенням суду у справі № 523/6576/13, яке набрало законної сили, було вирішено спір між співвласниками та визначено порядок користування належною їм на праві спільної часткової власності частиною квартири.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович