Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2018 року у справі №2-5931/08

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 2-5931/08

провадження № 61-38654св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Маріупольська міська рада Донецької області,

особа, яка подала апеляційну скаргу,- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І.,

Лопатіної М. Ю., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Позовна заява обґрунтована тим, що йому згідно договору купівлі-продажу від 09 лютого 2007 року належить вбудоване нежитлове приміщення літ. У-4, прим. 63, кім. 34-40, V, загальною площею 147,4 кв, яке складає

28/1000 часток будинку АДРЕСА_1 . У 2008 році він, без належного дозволу, провів реконструкцію нежитлового приміщення літ. У-4, прим. 63, а саме: збільшив внутрішню площу приміщення до

162,5 кв. м та збудував вхід до підвалу літ. У 34.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 15 вересня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на вбудоване нежитлове приміщення

літ.У-4, приміщення 63 площею 162,5 кв. м та вхід у підвал літ. у 34, які розташовані по АДРЕСА_1 , як на окремий об`єкт нерухомого майна в цілому, частка 1/1.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2008 року закрито.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на час ухвалення оскаржуваного рішення, постановленого 15 вересня 2008 року, ні заявник ні її чоловік не були власниками нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , оскільки у 2003 році воно було подаровано товариству з обмеженою відповідальністю «Скіфи» (далі - ТОВ «Скіфи») чоловіком заявника - ОСОБА_3 .

Заявник не надала суду доказів, що вона є власником земельної ділянки на якій розташовано вихід з підвального приміщення

АДРЕСА_3 .

В апеляційній скарзі заявник не зазначила яким чином рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2008 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на вбудоване нежитлове приміщення літ.У-4, прим. 63 площею 162,5 кв. м та вхід у підвал літ. у 34, розташовані по АДРЕСА_1 , як на окремий об`єкт нерухомого майна, порушує її права.

Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції представниками сторін повідомлено, що на час розгляду справи власником вбудованого нежитлового приміщення літ. У-4, приміщення № АДРЕСА_4 площею 162,5 кв. м , АДРЕСА_1 належного

ОСОБА_1 є товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд СГ»

(далі - ТОВ «Гранд»).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу до апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали вказаної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач був співвласником будинку

АДРЕСА_1 . До розгляду справи в суді першої інстанції не було залучено співвласників спірного майна, а саме чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який з 2003 року по 2010 рік фактично був власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 відповідно до статті 60 СК України на час розгляду справи та по теперішній час є співвласником частини будинку, розташованого за вказаною адресою.

Відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 вересня 2010 року визнано недійсним договоір дарування нежитлового приміщення - № 57, загальною площею 125,6 кв. м, що складає 72/1000 частин від багатоквартирного будинку

АДРЕСА_1 , укладений 16 липня 2003 року між ОСОБА_3 та

ТОВ «Скіфи». Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення за № 57, загальною площею 125,6 кв. м, що складає 72/1000 від багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 самовільно без наявності відповідних дозволів здійснив реконструкцію нежитлового приміщення АДРЕСА_4 за вищевказаною адресою, чим порушив права інших співвласників будинку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Маріупольської міської ради Донецької ради на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 09 лютого 2007 року належить вбудоване нежитлове приміщення літ. У-4, приміщення АДРЕСА_4 ,

АДРЕСА_6 , V, загальною площею 147,4 кв, яке складає 28/1000 часток будинку АДРЕСА_1 . У 2008 році він, без належного дозволу, провів реконструкцію нежитлового приміщення літ. У-4, прим. 63, а саме: збільшив внутрішню площу приміщення до 162,5 кв. м та збудував вхід до підвалу літ. У 34.

У 2008 році ОСОБА_1 без належного дозволу провів реконструкцію нежитлового приміщення літ. У-4, приміщення № 63, а саме: збільшив внутрішню площу приміщення до 162,5 кв. м та збудував вхід до підвалу

літ. У 34.

Право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_7 АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 набула в 2010 році на підставі рішення Жовтневого районного суду

від 24 вересня 2010 року у цивільній справі за її позовом до ОСОБА_3 , ТОВ «Скіфи» про визнання недійсним договору дарування від 16 липня

2003 року (а. с. 163-169).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , посилався на те, що остання в апеляційній скарзі не зазначила яким чином рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2008 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на вбудоване нежитлове приміщення літ. У-4, прим. 63 площею 162,5 кв. м та вхід у підвал літ. у 34, розташовані по

АДРЕСА_1 , як на окремий об`єкт нерухомого майна, порушує її права.

Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції представниками сторін повідомлено, що на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції власником вказаного житлового приміщення є ТОВ «Гранд СГ».

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України для закриття апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги про те, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції її чоловік був власником нежилого приміщення АДРЕСА_7 , загальною площею 125,6 кв. м, що складає 72/1000 частин від багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про те, що ухваленим рішенням не порушені права заявника, оскільки вказаним рішенням за ОСОБА_1 визнано право власності на нежитлове приміщення № 63, літ. У-4, площею 162,5 кв. м та на збудований ним вхід у підвал літ. У 34.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства, власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович