Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2019 року у справі №2609/30529/12
Постанова КЦС ВП від 10.09.2025 року у справі №2609/30529/12

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 2609/30529/12

провадження № 61-11141св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду

від 05 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Кушнір С. І., та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 травня 2012 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 240 000 грн зі строком повернення до 14 серпня 2012 року, про що відповідачем складено письмову розписку.

Однак у встановлений строк відповідач борг не повернув. На неодноразові прохання добровільно сплатити борг, відповідач повідомляв, що сплатить борг пізніше, у зв`язку із браком коштів.

За таких обставин просив суд стягнути із ОСОБА_3 на свою користь суму боргу за договором позики в розмірі 240 000 грн та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 465,75 грн.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 березня

2013 року позов задоволено та стягнуто із ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 240 000 грн заборгованості, 3% річних у розмірі 2 465,75 грн та судові витрати.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року скасовано заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва

від 22 березня 2013 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року замінено відповідача ОСОБА_3 , який помер його правонаступником ОСОБА_2

28 вересня 2016 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ОСОБА_1 просив стягнути із ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, в загальній сумі 1 606 502,28 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, факту укладання договору позики від 19 травня 2012 року, а також обрано невірний спосіб захисту, оскільки ОСОБА_1 звернувся із позовом до спадкоємця про стягнення заборгованості за договором позики, в той час, як правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв`язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи постанову від 14 травня 2019 року, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні позову, оскільки позивачем надано суду оригінал розписки, який був долучений до матеріалів справи. Апеляційний суд вважав помилковим посилання суду першої інстанції на акт, відповідно до якого оригінал розписки зник з матеріалів справи після ознайомлення зі справою позивача, оскільки даний акт складено у відсутність ОСОБА_1 , який заперечував факт вилучення ним оригіналу розписки.

Апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції про те, що у зобов`язальних відносинах не відбулася заміна боржника ОСОБА_3 на його спадкоємця, оскільки вважав, що ці доводи спростовані матеріалами справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився із висновками місцевого суду про обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав.

Натомість відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що при вирішенні спору про стягнення коштів із ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 мав довести свої вимоги щодо належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцем в спадщину майна. Проте, заявляючи вимоги до ОСОБА_2 про стягнення боргу на підставі статті 1282 ЦК України, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів щодо вартості майна, набутого ОСОБА_2 у спадщину після смерті ОСОБА_3 .

При цьому, апеляційний суд зазначив про неможливість прийняття звіту щодо оцінки квартири АДРЕСА_1 , оскільки даний звіт був складений після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, тобто на момент вирішення справи не існував як доказ. При цьому відповідач, всупереч вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, не обґрунтував та не надав доказів на підтвердження неможливості подання зазначеного звіту до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Врахувавши викладені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу із ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_3 є не доведеними і задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарг

У касаційній скарзі, поданій в червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Моргун Д. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Солом`янського районного суду від 05 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року і прийняти нову постанову про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Солом`янського районного суду м. Києва.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку апеляційного суду про недоведеність заявником підстав позову, оскільки матеріали справи містять копію спадкової справи, якою підтверджено, що ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 та що до складу спадщини входить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 .

Заявник вказує, що апеляційний суд помилково не прийняв звіт про оцінку квартири АДРЕСА_1 , який вказує на вартість майна, отриманого відповідачем у спадок.

ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд правильно зазначив про те, що позивачем доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог проте безпідставно відмовлено в задоволенні позову з підстав ненадання доказів вартості майна, отриманого у спадок відповідачем.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В поданому у вересні 2019 року відзиві на касаційну скаргу представник

ОСОБА_4 - адвокат Камільовський В. В . вважав, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими.

Просив врахувати, що відповідач не визнає факт наявності боргу, оскільки на момент розписки його син ОСОБА_3 був оголошений безвісно відсутнім, а встановити справжність підпису на розписці про отримання боргу неможливо у зв`язку із відсутність її оригіналу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційним судом встановлено, що 19 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено у письмовій формі договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від позивача 240 000 грн зі строком повернення до 14 серпня 2012 року.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 жовтня

2013 року ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім з 01 грудня 2011 року.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року оголошено ОСОБА_3 померлим.

Зі свідоцтва про смерть, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у

м. Києві 12 лютого 2016 року суди встановили, що ОСОБА_3 помер, про що складено відповідний актовий запис № 7.

П`ятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 253/2016 після смерті ОСОБА_3 , з якої суди встановили, що єдиним спадкоємцем за законом є його батько спадкодавця -

ОСОБА_2 .

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 2609/30529/12-ц (2-1548/17) № 2268, складеного

11 липня 2017 року експертом ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа», рукописний текст розписки від 19 (14) травня 2012 року, складеної від імені ОСОБА_3 про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240 000 грн, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3 Підпис від імені ОСОБА_3 в розписці

від 19 (14) травня 2012 року про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240 000 гривень, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1297 ЦК України (в редакції на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ) спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Оскільки після смерті боржника зобов`язання з повернення позики входять до складу спадщини, то умови договору щодо строків повернення позики чи сплати її частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Судом першої інстанції витребувано в П`ятій київській державній нотаріальній конторі спадкову справу, заведену щодо майна померлого ОСОБА_3 , відповідно до якої із заявою про прийняття спадщини звернувся його батько ОСОБА_2 .

Крім того, матеріали справи містять копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 грудня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н. В., відповідно до якого ОСОБА_3 належить 1/2 частка вказаної квартири.

Встановивши наявність порушеного права позивача на повернення позики, факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 його батьком ОСОБА_2 та наявність спадкового майна у виді частки квартири в м. Києві, апеляційний суд відмовив у позові з огляду на ненадання доказів вартості спадкового майна.

В той же час, апеляційний суд не врахував, що згідно принципу змагальності цивільного процесу, закріпленого у статтях 12, 81 ЦПК України, за яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, - доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц та від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц.

Тому висновок апеляційного суду про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують вартість спадкового майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суд безпідставно поклав обов`язок доказування наведених обставин на позивача.

Доводи касаційної скарги вказують на існування підстав для скасування судового рішення апеляційного суду.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Представник відповідача у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просив касаційну скаргу залишити без задоволення, при цьому фактично наводячи доводи щодо необґрунтованості окремих висновків апеляційного суду. Однак оскільки відповідачем постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржена, тому доводи щодо необґрунтованості цієї постанови наведені ним у відзиві на касаційну скаргу не є предметом розгляду та оцінки Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом належним чином не встановлені, постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін з урахуванням того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович