Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.06.2019 року у справі №373/411/17

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 373/411/17

провадження № 61-26441св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Переяслав-Хмельницький міськрайонний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області у складі судді Реви О. І. від 18 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О., Мережко М. В., від 27 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту.

Позовна заява мотивована тим, що 12 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 20 000,00 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 12 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку будинок, що розташований по АДРЕСА_1 .

Постановою головного державного виконавця ВДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ від 18 грудня 2013 року накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , та є предметом іпотеки.

Вказував на те, що право застави у банку щодо предмета іпотеки виникло 12 листопада 2007 року, тобто до накладення державним виконавцем арешту на вказане нерухоме майно, що призвело до порушення прав банку.

З урахуванням зазначеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило звільнити з-під арешту, накладеного державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - ВДВС Переяслав-Хмельницького МУЮ Київської області) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18 грудня 2013 року (виконавче провадження № 38376668), нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме - будинок, що розташований по АДРЕСА_1 ; заборонити органам державної виконавчої служби вчиняти будь-які дії, пов`язані з обмеженням ПАТ КБ «ПриватБанк» права іпотекодержателя щодо вказаного будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки суд не встановив наявність спору між позивачем і відповідачем у справі, рішення та дії відповідача не призвели до порушення прав позивача.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки накладенням арешту на спірний будинок права банку не порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні вимог банку, не врахували, що рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2012 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки, на який 18 грудня 2013 року державний виконавець наклав арешт, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» має право вимагати звільнення з-під арешту майна, оскільки накладенням арешту на предмет іпотеки порушено права іпотекодержателя.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу - Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 20 000,00 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 12 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку будинок, що розташований по АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 259 001,02 грн, яка стягнута з останнього на користь банку у судовому порядку.

На підставі заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 21 березня 2013 року Переяслав-Хмельницьким судом Київської області, та постановою

головного державного виконавця ВДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ від 18 грудня 2013 року накладено арешт на домоволодіння АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження 20 січня 2014 року.

Крім того, заборона на вказане нерухоме майно здійснена за заявою банку відповідно до договору іпотеки від 12 листопада 2007 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копію постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статі 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з цим позовом як іпотекодержатель нерухомого майна, на яке накладено арешт у межах виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором.

За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При цьому за змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно з частиною першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Суди попередніх інстанцій на вказані норми матеріального права уваги не звернули та не врахували, що позивач пред`явив цей позов не як стягувач за виконавчим провадженням, а як іпотекодержатель майна, який регламентований Законом України «Про виконавче провадження» як «інший випадок».

При цьому суди не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для справи, не надали відповіді на всі доводи позивача, зокрема, не перевірили доводи позивача про те, що рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки, оскільки матеріали справи такого судового рішення не містять.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що накладення арешту на предмет іпотеки не порушує права іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За викладених обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк