Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2019 року у справі №750/11539/18

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 750/11539/18

провадження № 61-15087св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду

від 07 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І.,

Скрипки А. А., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником 2/7 частин будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, власником інших 5/7 частин зазначеного житлового будинку є відповідач.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 з моменту набуття у власність

5/7 частин спірного житлового будинку чинив їй перешкоди у належному користуванні будинком, в тому числі різними способами намагався проникнути в належну їй частину житла та отримати вільний доступ до нього, внаслідок чого вона вимушена була неодноразово звертатися до суду та правоохоронних органів за захистом своїх прав, відновлення становища, яке існувало до порушення, встановлення порядку користування майном.

З метою виправдання своїх дій ОСОБА_2 посилався на договір дарування від 01 квітня 2011 року зі змінами до нього від 23 липня 2015 року, зазначаючи, що житлові кімнати в яких вона проживає входять до складу його 5/7 частин і належать йому особисто, оскільки визначені у договорі

від 23 липня 2015 року.

Разом з тим, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова

від 12 жовтня 2018 року у справі № 750/5149/18 витлумачено договір дарування 3/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, укладений 27 грудня 1994 року між ОСОБА_3 та

ОСОБА_4, в частині предмету договору дарування 3/7 частин житлового будинку, як ідеальної частки без її виділу в натурі, а також окремо зазначено, що пункт договору із текстом "відчужується: кімнати 1-5 1-6 пл. 7,7 кв. м

13,0 кв. м, кухня І пл. 7,1 кв. м, веранда І, пл. 6,3 кв. м, жилої площі 20,7 кв. м.", слід розуміти, як опис та/або перелік приміщень у складі житлового будинку в цілому, а не у складі 3/7 його частин. Суд визнав частково недійсним договір про внесення змін та доповнень до договору дарування 5/7 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, укладений 23 липня 2015 року між ОСОБА_4 від імені якої діяла ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в частині дарування: кімнати 1-5,1-6

пл. 7,7 кв. м, 13 кв. м., кухні 1-7 пл. 7,1 кв. м, веранди І пл. 6,3 кв. м, житловою площею 20,7 кв. м, внесених змінами до пунктів. 1 і 2, а саме: пункту 1 словами: "з яких: 3/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами складаються з: кімнати 1-5,1-6 пл. 7,7 кв. м, 13 кв. м, кухні 1-7 пл. 7,1 кв. м, веранд І пл. 6,3 кв. м, житловою площею 20,7 кв. м, а 2/7 (дві сьомих) частини - ідеально"; пункту 2 словами: "що складаються з: кімнати 1-5,1-6 пл. 7,7 кв. м, 13 кв. м., кухні 1-7 пл. 7,1 кв. м., веранд І пл.

6,3 кв. м., житловою площею 20,7 кв. м".

При цьому, зазначала, що за тривалий час порядок користування спірним житловим будинком склався таким чином, що у її сім'ї у фактичному користуванні перебувала частина житлового будинку, яка має окремий вхід та складається з приміщень: (1-1) - кухня площею 8 кв. м, (1-2) - коридор площею 4,1 кв. м, (1-3) - кімната площею 10,4 кв. м, (1-4) - кімната площею

6 кв. м.

Посилаючись на те, що з вини ОСОБА_2 вона третій рік позбавлена житла, не має можливості користуватися своїм майном та речами, які залишилися в будинку, що спричиняє їй значну матеріальну та моральну шкоду, позивач просила суд:

- встановити факт незаконного проникнення ОСОБА_2 до житлового приміщення та незаконного її виселення з будинку АДРЕСА_1;

- для відновлення становища, яке існувало до порушення її прав, зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні житлом (житловим будинком) шляхом вселення її, до частини житлового будинку у АДРЕСА_1, та повернення їй раніше займаних нею приміщень: (1-1) - кухні площею 8,0 кв. м., (1-2) - коридору площею 4,1 кв. м., (1-3) - кімнати площею 10,4 кв. м., (1-4) - кімнати площею 6,0 кв. м, та звільнення цих приміщень від своїх речей, повернення їй комплекту ключів;

- встановити порядок користування житловим будинком у АДРЕСА_1 та виділити їй у користування приміщення: (1-1) - кухні площею 8,0 кв. м., (1-2) - коридору площею 4,1 кв. м., (1-3) - кімнати площею 10,4 кв. м., (1-4) - кімнати площею 6,0 кв. м., а ОСОБА_2 - наступні приміщення: (1-5) - кімнати площею 7,7 кв. м., (1-6) - кімнати площею 13,0 кв. м., (1-7) - кухні площею 7,1 кв. м., (І) - веранди площею 6,3 кв. м; надвірні споруди: "В " - льох цегляний; "Б " - сарай дерев'яний; "Д" - сарай дерев'яний; "Г" вбиральня дерев'яна залишити у загальному користуванні;

- заборонити ОСОБА_2 самовільне входження до її житла, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

-

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня

2019 року у складі судді Карапути Л. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично користується будинком, має ключі від будинку, майже щодня відвідує будинок, не була виселена з будинку відповідачем, а змінила місце свого проживання через неможливість проживання разом з ОСОБА_2, який є співвласником спірного будинку.

Правові підстави для вселення ОСОБА_1 до спірного житлового будинку, повернення раніше займаних нею приміщень, та їх звільнення від речей відсутні, оскільки вказані приміщення не були виділені позивачу в натурі.

Відмовляючи в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про виділення їй у користування частини житлових приміщень, суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів щодо можливості такого виділу, який би відповідав часткам, що належать сторонам на праві власності.

Встановивши, що спірний житловий будинок фактично з двома входами, проте всередині містить вільні проходи між кімнатами, не розділений, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для заборони

ОСОБА_2 самовільного входження до житла ОСОБА_1, оскільки такі приміщення належать сторонам на праві спільної часткової власності.

За встановлених судом обставин підстав для відшкодування відповідачем ОСОБА_1 моральної шкоди судом не встановлено.

Короткий зміст постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2019 року - без змін.

Приймаючи постанову від 29 липня 2019 року, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, вказавши, що районним судом правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка, а апеляційна скарга не містить передбачених процесуальним законом підстав для скасування рішення Деснянського районного суду м. Чернігова

від 05 березня 2019 року та які б безспірно підтвердили обґрунтованість заявлених вимог.

Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим будинком скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року залишено без змін.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня

2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову

ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим будинком та в цій частині позов задоволено частково.

Встановлено порядок користування житловим будинком за адресою:

АДРЕСА_1, виділено в користування ОСОБА_1 приміщення: (1-3) - кімнату площею 10,4 кв. м, залишивши в користуванні ОСОБА_2 приміщення: (1-5) - кімнату площею 7,7 кв. м, (1-6) - кімнату площею 13,0 кв. м, (1-4) - кімнату площею 6,0 кв м, (1-7) - кухню площею 7,1 кв. м, (І) - веранду площею 6,3 кв. м; залишено в спільному користуванні кухню (1-1) - площею 8,0 кв. м, (1-2) - коридор площею 4,1 кв. м, надвірні споруди: "В " льох; "Б " сарай; "Д " сарай; "Г" вбиральню. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що існує реальна можливість визначення порядку користування будинком між співвласниками відповідно до розміру (із незначним відхиленням) ідеальних часток у праві власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову та встановити порядок користування житловим будинком та виділити у користування ОСОБА_1 приміщення: (1-1) - кухня площею 8,0 кв. м;

(1-2) - коридор площею 4,1 кв. м; (1-3) - кімната площею 10,4 кв. м, а у користування ОСОБА_2 виділити приміщення: (1-5) - кімната площею 7,7 кв. м; (1-6) - кімната площею 13,0 кв. м; (1-7) - кухня площею 7,1 кв. м; (І) - веранда площею 6,3 кв. м; (1-4) - кімната площею 6,0 кв. м з організацією проходу до кімнати (1-4) через кімнату (1-5), а надвірні споруди: льох, сарай, сарай, вбиральня залишити у загальному користуванні, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щовстановлений апеляційним судом порядок користування будинком не відповідає розміру належній їй ідеальній частці у праві власності і має значне відхилення від неї. Так, на 2/7 частки будинку припадає орієнтовно 17,9 кв. м, а суд апеляційної інстанції виділив їй лише одну кімнату площею 10,4 кв. м. При цьому суд не звернув уваги на висновки Верховного Суду, в зв'язку з якими скасовано попереднє судове рішення та які є обов'язковими під час нового розгляду.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 18 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 2/7 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по

АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 30 листопада 2007 року, укладеного із ОСОБА_6

ОСОБА_2 є власником 5/7 частин зазначеного житлового будинку на підставі договору дарування від 01 квітня 2011 року, укладеного з

ОСОБА_4, згідно пункту 1 якого дарувальник безоплатно передає у власність обдарованого належні на праві власності 5/7 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_3 частин якого відчужуються, дерев'яний, літ." А-1", має в цілому 37,1 кв. м житлової площі, 62,6 кв. м загальної площі. З надвірних споруд є: сарай, дерев'яний літ. "Б ", погреб, цегляний, літ. 1 "В ", сарай, дерев'яний, літ. "Д", вбиральня, дерев'яна,

літ. "Г".

Згідно пункту 2 договору дарування від 01 квітня 2011 року нерухоме майно належить дарувальнику таким чином:

- 3/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами належать дарувальнику на підставі договору дарування, посвідченого

27 грудня 1994 року Першою чернігівською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-6742;

- 2/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами належать дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 17 лютого 2009 року Першою чернігівською державною нотаріальною конторою.

-

23 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір про внесення змін та доповнень до договору дарування 5/7 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, яким викладено пункт 1 договору дарування від 01 квітня 2011 року в такій редакції:

"1. Дарувальник безоплатно передає у власність обдарованого належні їй на праві власності 5/7 (п'ять сьомих) частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, з яких: 3/7 (три сьомих) частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами складаються з: кімнати 1-5,1-6 пл. 7,7 кв. м, 13 кв. м, кухні 1-7 пл. 7,1 кв. м, веранди І пл.

6,3 кв. м, жилої площі 20,7 кв. м, а 2/7 (дві сьомих) частини - ідеальної".

Сторони дійшли згоди доповнити пункт 2 договору дарування наступним: "що складаються з: кімнати 1-5,1-6 пл.7,7 кв. м, 13 кв. м, кухні 1-7 пл. 7,1 кв. м, веранди І пл. 6,3 кв. м, жилої площі 20,7 кв; м та викласти пункт 2 договору дарування в наступній редакції: "2. Нерухоме майно належить дарувальнику таким чином:

- 3/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що складаються з: кімнати 1-5,1-6 пл. 1-5,16 пл.7,7 кв. м,

13 кв. м, кухні 1-7 пл. 7,1 кв. м, веранди І пл. 6,3 кв. м, жилої площі 20,7 кв; м належать дарувальнику на підставі договору дарування, посвідченого 27 грудня 1994 року Першою чернігівською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-6742, зареєстрованого в Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації 06 січня

1995 року, записаного в реєстрову книгу № 117 за реєстровим № 5783;

- 2/7 (дві сьомих) частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудам належать дарувальнику на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 17 лютого 2009 року Першою чернігівською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-932. Право власності на 2/7 частини житлового будинку, зареєстровано 19 березня 2009 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 18516575, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22207644, виданого комунальним підприємством "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради, номер запису 5783.

Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, останній складається із чотирьох житлових кімнат (10,4 кв. м, 6 кв. м, 7,7 кв. м та

13 кв. м), має дві кухні (8 кв. м та 7,1 кв. м), веранду

(6,3 кв. м) та передпокій (4,1 кв. м), загальна площа спірного житлового будинку становить - 62,6 кв. м, а житлова - 37,1 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить, так звана, ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Встановивши, що співвласники не досягли згоди щодо порядку користування спільним майном - садибним (індивідуальним) житловим будинком

АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про встановлення порядку користування цим майном, виділивши у користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.

При цьому виділена позивачу у користування житлова площа (10,4 кв. м) майже відповідає належній їй частці у праві власності (10,6 кв. м), а загальна площа залишилася у спільному користуванні із відповідачем.

Суд апеляційної інстанції правильно вважав неможливим виділ позивачу у користування кухні 1-1 площею 8,0 кв. м, з огляду на розміщення у ній газового котла.

Відповідно до статті 417 ЦПК України Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 22 липня 2020 року, є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції на виконання цих вказівок розглянув по суті та частково задовольнив вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування будинком. Водночас, постанова Верховного Суду не містила вказівок для суду апеляційної інстанції щодо конкретного варіанту визначення порядку користування спільним майном сторін і яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що у разі, якщо запропонований ОСОБА_1 порядок користування будинком суттєво не відповідає розміру часток співвласників, суди мали право своїм рішенням задовольнити вимоги ОСОБА_1 частково, визначивши такий порядок користування, який найбільш відповідає розміру ідеальних часток співвласників.

Приймаючи постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду та визначив такий порядок користування житловим будинком, який відповідає розміру ідеальних часток його співвласників (з незначним відхиленням).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович