Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.03.2021 року у справі №372/4149/18

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 372/4149/18-ц

провадження № 61-1391св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач)

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року в складі судді Зінченка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, та витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Позов обґрунтований тим, що під час перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Української міської ради Обухівського району Київської області встановлено, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки є незаконним та підлягає визнанню недійсним.

Зазначав, що оскаржуване розпорядження прийнято всупереч вимог статей 20, 59, 60, 84, 118, 149 Земельного кодексу України, статей 88 89 Водного кодексу України.

На момент відведення у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки водного фонду, так і на даний час, розпорядником даної категорії земель є Київська обласна державна адміністрація, а не Обухівська районна державна адміністрація.

Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Позивач зазначав, що жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,12 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва.

Спірна земельна ділянка незаконно відведена у власність ОСОБА_2 та в подальшому перейшла у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506, яке прийнято з перевищенням настаттями 400, 411, 416 ЦПК України повноважень та порушенням вимог закону.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме листа КДП "Київгеоінформатика" від 09 листопада 2018 року, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року, листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21 листопада 2018 року та копії розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року за № 506, що підтверджує незаконне вилучення з державної власності земель водного фонду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року у задоволені позовних вимог прокурора відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор оскаржує розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506, яке було ним оскаржене в 2016 році та було предметом розгляду, дослідження та оцінки судом першої та апеляційної інстанцій, таким чином прокурором при зверненні до суду із позовною заявою пропущено строк позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Стягнуто з Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір по 4 405,00 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 прийнято всупереч вимогам Земельного кодексу України та Водного кодексу України, зокрема незаконність розпорядження полягає в тому, що на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на р. Дніпро.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами необґрунтовано не була надана оцінка доказів, які містяться в матеріалах справи, і підтверджують ті обставини, що спірна земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА_1 не входить до земель водного фонду, оскільки не знаходиться у 100 метровій прибережній захисній смузі затоки Канівського водосховища на р. Дніпро, а прилягає до прибережної захисної смуги р. Стугна на відстані більше 25 метрів. Таким чином при прийнятті рішень порушено вимоги частини 1 статті 2, частин 2, 3 статті 89, частин 1, 2, 5 статті 263, статті 264, частини 4 статті 265 ЦПК України.

Посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, ОСОБА_1 вважала, що прокурором пропущено строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦПК України. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, які є обов'язковими для судів проте не враховані при вирішенні даного спору. Вважає, що оскаржуваними рішеннями порушене її право, визначене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року Київська обласна державна адміністрація та прокуратура Київської області подали відзиви на касаційну скаргу, у яких зазначили, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 07 квітня 2008 року розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_2, площею 0,12 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їй у власність вказану земельну ділянку.

На підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217209 площею, 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

29 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 за № 1087.

У подальшому, управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі видано ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 297721 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

09 вересня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу за № 2283 ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 на користь ОСОБА_1, про що на державному акті на право власності серії ЯГ № 297721 зроблено 06 лютого 2011 року відмітку про перехід прав власності за № 986060140007523.

Рішенням Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області від 16 травня 2013 року за № 2312807 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

щодо застосування строку позовної давності

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п'ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Щодо заявлених позовних вимог по суті

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро. Жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,12 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва.

Відповідно до статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Згідно зі статтею 186 Земельного кодексу України проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки.

Згідно частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до частини 5 статті 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до частини 6 статті 149 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 квітня 2008 року розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_2, площею 0,12 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їй у власність вказану земельну ділянку.

Проаналізувавши інформацію, надану Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 09 листопада 2018 № 01-01/268, схеми накладення оспорюваних земельних ділянок, суд вважав доведеною обставину, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 як у 2008 році, так і на сьогодні накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.

Суд також виходив з інформації Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07.11.2018 за № 17-08/2223, що водний об'єкт, що розташований поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером undefined це природний водний об'єкт - затока річки Дніпро, яка утворилась після заповнення Канівського водосховища, як затоплення низинних ділянок заплави Дніпра і гирлової частини річки Стугна.

Згідно зі статтями 19, 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною 2 статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною 1 статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини 4 статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини 2 статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 61, 62 ЗК України та статтями 1,88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статті 59 ЗК України.

На спростування доводів прокурора, з приводу того, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибрежній смузі річки Дніпро, відповідачем суду були надані такі докази:

копію проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56 громадянам для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу державної власності на території Української міської ради Обухівського району Київської області, який був розроблений ТОВ "НВК "Горизонт" 14 березня 2008 року на виконання розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 01 лютого 2008 року № 96 (т. 1, а. с. 126) та погоджений у порядку статті 123 ЗК України Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства (висновок №06-13 від 05 березня 2008 року т. 1. а. с. 135 (зворот)), у якому зазначено, що спірна земельна ділянка прилягає до прибережної захисної смуги р. Стугна. (яка є малою річкою);

висновок від 12 лютого 2008 року № 05-02/702 управління земельних ресурсів у Обухівському районі (т. 1, а. с. 133);

висновок державної експертизи землевпорядної документації (висновок № 16-196е від 20 березня 2008 року (т. 2, а. с. 139 (зворот)-140);

висновок Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 13 лютого 2008 року № 06-93, згідно з яким земельні ділянки площа яких становить 6,72 га прилягають до прибережної захисної смуги р. Стугна.

Разом з тим, судами не проаналізовано жодного з перелічених доказів, наданих відповідачем ОСОБА_1, а в основу судового рішення без здійснення оцінки взаємного зв'язку у сукупності, - покладено докази, надані виключно прокурором, без зазначення мотивів відмови у прийнятті доказів, наданих відповідачем.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 123 ЗК України.

У свою чергу, суд зберігає об'єктивність і неупередженість. На суд також, серед іншого, покладено обов'язок встановити, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; існування інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Докази у справі, надані сторонами, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суди вважали доведеним, що спірна земельна ділянка, виділена ОСОБА_1, належить до земель водного фонду, оскільки знаходиться на відстані менше ніж 100 м прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на р.

Дніпро.

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зіславшись на надані прокурором відомості, зазначені у листі Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 09 листопада 2018 року №01-01/268 та листі Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року № 17-08/2223, апеляційний суд вважав достатнім для спростування доводів ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки водного призначення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не дав жодної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зокрема копії проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56 громадянам для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу державної власності на території Української міської ради Обухівського району Київської області, який був розроблений ТОВ "НВК "Горизонт" 14 березня 2008 року на виконання розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 01 лютого 2008 року № 96 (т. 1, а. с. 126) та погоджений у порядку статті 123 ЗК України Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства (висновок №06-13 від 05 березня 2008 року т. 1. а. с. 135 (зворот)), у якому зазначено, що спірна земельна ділянка прилягає до прибережної захисної смуги р. Стугна. (яка є малою річкою), висновку від 12 лютого 2008 року № 05-02/702 управління земельних ресурсів у Обухівському районі (т. 1, а. с. 133); висновку державної експертизи землевпорядної документації (висновок № 16-196е від 20 березня 2008 року (т. 2, а. с. 139 (зворот)-140); висновку Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 13 лютого 2008 року № 06-93, згідно з яким земельні ділянки площа яких становить 6,72 га прилягають до прибережної захисної смуги р. Стугна.

У силу положень статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун