Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.06.2020 року у справі №336/3610/19

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 336/3610/19

провадження № 61-9159св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2019 року в складі судді Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2020 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ "Українська залізниця" про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи у відокремленому структурному підрозділі "Вагонне депо "Запоріжжя Ліве" державного підприємства "Придніпровська залізниця", правонаступником якого є відповідач, з 02 квітня 2003 року до 02 квітня 2012 року.

Заборгованість підприємства по виплаті заробітної плати на час звільнення становила 6 196,08 грн та була стягнута з відповідача на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року. Остаточний розрахунок у сумі 4 987,84 грн з вирахуванням податків здійснено 06 травня 2019 року.

За таких обставин на підставі статті 117 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 241 056,48 грн. Крім того, він має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою виплати розрахунку при звільненні у відповідності до статті 34 Закону України "Про працю" в порядку, внормованому Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", у розмірі 7 905,73 грн.

На підставі зазначеного позивач просив суд стягнути з АТ "Українська залізниця" на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02 квітня 2012 року по 05 травня 2019 року включно в сумі 241 056,48 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою її виплати при звільненні в сумі 7905 грн. 73 коп., судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 241 056,48 грн, компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати в сумі 7 905,73 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача було звільнено 02 квітня 2012 року, проте відповідач остаточно розрахувався з ним 06 травня 2019 року, а тому має сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за визначений позивачем період з 02 квітня 2012 року по 05 травня 2019 року включно у сумі 241 056,48 грн, а також компенсацію втрати частини доходів у розмірі 7 905,73 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2019 року у цій справі в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині вирішення питання про стягнення судового збору змінено.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 240 513,56 грн, яка визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір в розмірі 2
476,05 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом було стягнуто всю суму, яку ОСОБА_1 зазначив в позові як невиплачену відповідачем при розрахунку, а отже, суд виходив із відсутності підстав для зменшення відшкодування, нарахованого на підставі статті 117 КЗпП України. Натомість, при обрахування розміру відшкодування, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, суд першої інстанції помилково визначив періодпрострочення розрахунку - 1 776 днів замість 1 772 днів.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом зменшення вказаної суми з 241 056,48 грн до 240 513,56 грн, яка визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

19 червня 2020 року, засобами поштового зв'язку, до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Українська залізниця" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2020 року, в якій скаржник просить змінити ці судові рішення у частині розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши його до 2,4 %, а саме до 5 772,33 грн, та в частині стягнутого судового збору.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди застосували положення статті 34 Закону України "Про оплату праці" та статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та статті 117 КзпП України до спірних правовідносин без врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 331/1863/18, у яких зазначено, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суду слід враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення судами позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у розмірі 7 905,73 грн у зв'язку з порушенням строків виплати, тому законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій частині не переглядається судом касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах з 02 квітня 2003 року по 02 квітня 2012 року, працюючи у відокремленому структурному підрозділі "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве" державного підприємства "Придніпровська залізниця", правонаступником якого є акціонерне товариство "Українська залізниця".

При звільненні ОСОБА_1 з підприємства 02 квітня 2012 року з ним було здійснено розрахунок та виплачено 6 718,80 грн. В подальшому позивач у січні 2019 року звернувся до суду з позовом до ПАТ "Укрзалізниця" про виплату заборгованості із заробітної плати, яку не було виплачено під час звільнення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року у справі № 336/649/19 позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 6 196,08 грн.

Відповідно до виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 філії АТ "Ощадбанк" 06 травня 2019 року на рахунок ОСОБА_1 за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року перераховано суму у розмірі 6 770,96 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення, що переглядаються, не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пiзнiше наступного дня пiсля пред'явлення звільненим працiвником вимоги про розрахунок. В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у Статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що при звільненні позивача з ним відповідачем не був проведений повний розрахунок та виплачено усі належні йому суми, а тому в порядку статті 117 КЗпП України відповідач має обов'язок щодо виплати цих сум по день постановлення судом рішення у справі про стягнення цих коштів. При цьому доказів відсутності своєї вини у такій невиплаті відповідач не надав.

Доводи касаційної скарги про відсутність вини відповідача у виплаті позивачу вказаних сум при звільненні є безпідставними, оскільки зазначене спростовується обставинами, встановленими рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року, що набрало законної сили.

Разом із тим, обґрунтованими є доводи касаційної скарги в частині не застосування судами принципу співмірності при розгляді цього спору.

Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" у разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-1207цс16.

Як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 невчасно виплачена заробітна за час невикористаного відпочинку в розмірі 6 196,08 грн, що складає 47,98 % від його заробітної плати за час невикористаного відпочинку в розмірі 12 914,88 грн.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність визначення розміру відшкодування працівнику за час затримки розрахунку з урахуванням суми заборгованості по заробітній платі у сумі 6 196,08 грн порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 240 513,56 грн.

З врахуванням цих конкретних обставин, а також необхідності застосування вимог розумності і справедливості, принципу співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 240
513,56 грн до 30 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

При цьому колегія суддів виходить із того, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо виплати заборгованості із заробітної плати.

Верховний Суд вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (240 513,56 грн) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

Крім того, колегія суддів враховує, що про порушення свого права позивач дізнався ще у 2012 році - після вирішення судом справи про стягнення з роботодавця на його користь заборгованості, проте протягом 7 років не звертався до суду за захистом своїх прав. При цьому, вказаний період часу роботодавець не був обізнаний із претензією позивача, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь останнього виконав це рішення протягом короткого проміжку часу (31 день з дня ухвалення судового рішення), що може свідчити про відсутність умисного порушення права ОСОБА_1 з боку відповідача.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 331/1863/18, на які підставно послався заявник у касаційній скарзі. Така судова практика є незмінною (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі 202/8260/18, провадження № 61-2032св21).

За таких обставин доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема в частині не застосування частини 2 статті 117 КЗпП України, є обґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають зміні в частині розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2020 року змінити.

Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30 000 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович