Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.12.2019 року у справі №522/17429/17

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 522/17429/17

провадження № 61-21147св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року у складі судді Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання фіктивним розірвання шлюбу.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 13 вересня 1986 року по

13 січня 1992 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 . Шлюб між позивачем та відповідачем розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 13 січня 1992 року. Розірвання шлюбу не мало своїм наслідком припинення шлюбних стосунків між ними, оскільки вони продовжили проживати однією сім`єю, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився другий син ОСОБА_5 26 жовтня 2005 року між ними повторно зареєстровано шлюб.

Посилаючись на те, що після розірвання першого шлюбу у 1992 року сторони продовжували стосунки, що притаманні відносинам між чоловіком та жінкою у шлюбі, засновані на почуттях любові та взаємної поваги, просила визнати фіктивним розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 13 січня 1992 року у справі

№ 2-96/92.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розірвання шлюбу відбулось у 1992 році, а тому до вказаних правовідносин необхідно застосовувати норми Кодексу про шлюб та сім`ю України, який не містив норми яка б передбачала можливість визнання розірвання шлюбу фіктивним. Крім того, розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем відбулося на підставі рішення Жовтневого районного суд м. Одеси від 13 січня 1992 року у справі № 2-96/92, яке набрало чинності, а тому позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання розірвання шлюбу фіктивним, фактично просить переглянути рішення суду про розірвання шлюбу, що не передбачено законодавством України. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata, відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»). Зацікавлена особа може захистити свої інтереси лише шляхом подання заяви про перегляд рішення суду про розірвання шлюбу за нововиявленими обставинами.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року і постанову Одеського апеляційного суду

від 17 жовтня 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки її доводам про те, що розірвання у 1992 році шлюбу між нею та ОСОБА_2 не мало своїм наслідком розпад сім`ї, припинення шлюбних стосунків, взаємних прав та обов`язків подружжя, ведення спільного господарства та спільного проживання, а тому розірвання шлюбу носило фіктивний характер. Вважала, що незважаючи на те, що СК України набув чинності 01 січня 2004 року, стаття 108 СК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки її положення ґрунтуються на основних принципах законодавства. Суди попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних рішень не урахували рішення Конституційного суду України від 05 квітня

2001 року у справі №1-16/2001 щодо тлумачення положень статті 58 Конституції України, згідно якого принцип незворотності дії в часі законів означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом, разом з тим на час набрання чинності СК України фактичні подружні стосунки між сторонами продовжували існувати Крім того, суди не перевірили та не надали належної правової оцінки письмовим доказам існування між нею та ОСОБА_2 сімейних правовідносин постійно, починаючи з 1996 року, які тривають більше 30 років, що свідчить про формальний та поверхневий розгляд справи судами. Суди попередніх інстанцій не зазначили мотиви, за яких вважали встановленими обставини та не надали належну оцінку усім фактам, що входили до предмету доказування. Апеляційний суд не урахував погіршення стану її здоров`я і не відклав розгляд справи, а розглянув справу за її відсутності, що позбавило її можливості надати пояснення та докази щодо обставин справи, тобто допустив істотне порушення її процесуальних прав.

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якому представник відповідача зазначав, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

13 вересня 1986 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Одеси від 13 січня 1992 року у справі

№ 2-96/92, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з листопада 1991 року спільно не проживали, спільне господарство не вели. Протягом спільного життя між сторонами постійно виникали сварки з будь-якого приводу, що негативно вплинуло на стан здоров`я дитини, на примирення ОСОБА_1 не згодна.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився другий син

ОСОБА_5

26 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно зареєстровано шлюб.

Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вказали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з 1996 року, постійно проживали разом, виховували обох дітей, вели спільне господарство, спільно святкували сімейні свята, про розірвання шлюбу їм не було відомо.

Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зазначені положення кореспондуються з частиною першою статті 4 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції

(стаття 7).

Таким чином, за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Урахувавши, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 13 січня 1992 року у справі № 2-96/92, тобто до набрання чинності СК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), чинних на час їх виникнення.

Аналізуючи норми КпШС України, суди попередніх інстанцій обгрунтовано вказали, що Кодекс не містив норми, яка б передбачала можливість визнання розірвання шлюбу фіктивним, а тому вимоги позивача, обґрунтовані посиланням на статтю 108 СК України, не базуються на чинному на час виникнення спірних правовідносинах законодавстві.

Крім того, аналіз статті 108 СК України дає підстави для висновку, що визнання судом розірвання шлюбу фіктивним можливе лише у випадку, коли шлюб було розірвано органом реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей (стаття 106 СК України). Таким чином, у випадку розірвання шлюбу судом подальше визнання розірвання такого шлюбу фіктивним неможливе, оскільки інший суд не може визнати розірвання шлюбу фіктивним за наявності рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata, відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотриманню принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише у разі, якщо він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Устименко проти України», рішення у справі «Рябих проти Росії», рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (рішення від 24 липня 2003 року, заява №52854/99) зазначив, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.

Таким чином, оскільки визнання фіктивним розірвання шлюбу, що був розірваний за рішенням суду, не передбачено ані законодавством України, чинним на час виникнення спірних правовідносин, ані на час ухвалення судами оспорюваних судових рішень, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання розірвання шлюбу фіктивним.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу за відсутності заявника є необгрунтованими, оскільки ОСОБА_1 викликалася в судове засідання, призначене на 17 жовтня 2019 року, за адресою її місця реєстрації, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, клопотань про відкладення розгляду справи з зазначенням поважності причин неявки, позивач не подавала.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду, та не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак