Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2-5401/04

провадження № 61-43572 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2004 року у складі судді Іжевської Н. Г. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2004 року між ним та відповідачем було укладено «домову угоду», за якою він придбав житловий будинок АДРЕСА_1 , яка не була нотаріально посвідчена. Умови договору виконані, претензій вони не мають, проте існують перешкоди при реєстрації у будинку та переоформленні договорів на постачання газу та електроенергії.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 17 листопада 2004 року між ним та ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на вказаний житловий будинок з господарськими спорудами.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2004 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 17 листопада 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 : будинок (літ. А), сараї (літ. В, Е, М, Н, Ж, З, Р, С), навіси (літ. 11. О, К), вбиральню (літ. Г), душову (літ. Л), гараж (літ. Д), службові прибудови (літ. а-1, а-2), її тому числі частину приміщення 1-8 розміром 3,7 кв.м., веранду (літ. а), у тому числі приміщення 1-1 розміром 4,0 кв.м, погріб (літ. пг) під а-1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що угода фактично виконана сторонами, продавець отримав кошти, а покупець отримав у своє розпорядження житловий будинок, відтак, в силу статей 220, 334 ЦК України наявні підстави для визнання угоди дійсною.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4 як особа, що не приймала участі у справі, у лютому 2018 року подала апеляційну скаргу до апеляційного суду.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09 серпня 2018 року ОСОБА_3 залучено правонаступником відповідача - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 -залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що в силу вимог частини другої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. На договорі купівлі-продажу житлового будинку від 17 листопада 2004 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 міститься підпис ОСОБА_3 , як свідка цієї угоди, справжність якого посвідчена головою квартального комітету № 115 Шевченківського району м. Запоріжжя. Таким чином, ОСОБА_3 було відомо про вищезазначений договір її сина та її чоловіка ще в день його укладення - 17 листопада 2004 року, вона проти його укладення не заперечувала, підписала останній як свідок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 2-5401/04 з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди не врахували, що договір купівлі-продажу, укладений 17 листопада 2004 року, відповідно до статті 657 ЦК України підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, у зв`язку з чим не може бути визнаним дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, а, отже, немає підстав для визнання права власності на нерухоме майно, відчужене за цим договором.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 листопада 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено «домову угоду», за якою він придбав житловий будинок АДРЕСА_1 :будинок (літ. А), сараї (літ. В, Е, М, Н, Ж, З, Р, С), навіси (літ. 11. О, К), вбиральню (літ. Г), душову (літ. Л), гараж (літ. Д), службові прибудови (літ. а-1, а-2), її тому числі частину приміщення 1-8 розміром 3,7 кв. м, веранду (літ. а), в тому числі приміщення 1-1 розміром 4,0 кв. м, погріб (літ. пг) під а-1., яка не була нотаріально посвідчена (а.с. 13).

На вказаному договорі купівлі-продажу житлового будинку міститься підпис ОСОБА_3 , як свідка цієї угоди, справжність якого посвідчена головою квартального комітету № 115 Шевченківського району м. Запоріжжя (а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Судом також встановлено, що на зазначене домоволодіння (житловий будинок АДРЕСА_1 : будинок (літ. А), сараї (літ. В, Е, М, Н, Ж, З, Р, С), навіси (літ. 11. О, К), вбиральню (літ. Г), душову (літ. Л), гараж (літ. Д), службові прибудови (літ. а-1, а-2), її тому числі частину приміщення 1-8 розміром 3,7 кв. м, веранду (літ. а), в тому числі приміщення 1-1 розміром 4,0 кв. м, погріб (літ. пг) під а-1), яке було у подальшому передано ОСОБА_1 в іпотеку публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» за іпотечним договором від 12 квітня 2007 року, звернуто стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 лютого 2015 року у справі № 336/5662/14 (а.с. 78-81).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 657 ЦК Україи договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За змістом частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина друга статті 220 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що у цій справі питання ухилення сторонами від посвідчення спірного договору купівлі-продажу житлового будинку, що могло бути підставою для визнання вказаного договору дійсним, судами не досліджувалося. Проте судами встановлено, що спірний договір купівлі-продажу сторонами виконаний.

При вирішенні спору Верховний Суд враховує наступне.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Щодо доводів ОСОБА_3 про укладення договору купівлі-продажу від 17 листопада 2004 року її чоловіком - ОСОБА_2 , яким він розпорядився спільним сумісним майном подружжя за відсутності нотаріально посвідченої її згоди як дружини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої, третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на договорі купівлі-продажу житлового будинку від 17 листопада 2004 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , міститься підпис ОСОБА_3 , як свідка цієї угоди, справжність якого посвідчена головою квартального комітету № 115 Шевченківського району м. Запоріжжя (а.с. 13).

Зазначені обставини ОСОБА_3 в касаційній скарзі не заперечуються.

Відтак, судом встановлено, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 знала про його укладення і була присутня під час підписання договору. ЇЇ чоловік - ОСОБА_2 , заперечень до суду першої інстанції проти позову не надав, за життя зазначений договір не оспорив.

Крім того, судом встановлено, що на зазначене домоволодіння (житловий будинок АДРЕСА_1 : будинок (літ. А), сараї (літ. В, Е, М, Н, Ж, З, Р, С), навіси (літ. 11. О, К), вбиральню (літ. Г), душову (літ. Л), гараж (літ. Д), службові прибудови (літ. а-1, а-2), її тому числі частину приміщення 1-8 розміром 3,7 кв. м, веранду (літ. а), в тому числі приміщення 1-1 розміром 4,0 кв. м, погріб (літ. пг) під а-1), яке було у подальшому передано ОСОБА_1 в іпотеку публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» за іпотечним договором від 12 квітня 2007 року, звернуто стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 лютого 2015 року у справі № 336/5662/14.

Відтак, ураховуючи принцип правової визначеності, зважаючи на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було ухвалене в грудні 2004 року, набрало законної сили, ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційної скаргою на рішення суду 16 років потому, при цьому була присутня при укладенні спірного договору купівлі-продажу, відповідачем рішення суду не оскаржувалось, а позивачем були вчинені дії щодо розпорядження житловим будинком, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 буде порушувати не лише принцип правової визначеності як фундаментальний аспект верховенства права, а й буде порушено право власності, що гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2004 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович