Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2019 року у справі №672/947/17

Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 672/947/17-ц

провадження № 61-26945св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Стрільчука В. А., суддів:Кузнєцова В. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),Погрібного С. О., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення коштів.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 07 жовтня 2011 року він позичив ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 30 000,00 дол. США. Про отримання коштів відповідач написав розписку, у якій зазначив, що зобов'язується повернути отримані кошти у строк до 31 грудня 2011 року.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором позики, рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 19 квітня 2014 року стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 суму боргу у розмірі 30 000,00 дол. США та три проценти річних від суми боргу у розмірі 1 978,00 дол. США, а всього - 31 978,00 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 401 935,41 грн на день ухвалення рішення суду.

19 травня 2014 року державним виконавцем Городоцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - Городоцький РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області) відкрито виконавче провадження про примусове виконання рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 19 квітня 2014 року.

19 липня 2016 року державним виконавцем Городоцького РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій зазначено, що рішення суду виконане, на користь ОСОБА_6 перераховані кошти у розмірі 405 158,41 грн згідно з платіжним дорученням від 05 липня 2016 року № 1097.

Проте, станом на день виконання рішення суду - 05 липня 2016 року сума боргу, яка складала 31 978,00 дол. США, у гривневому еквіваленті становила 793 560,38 грн. Отже, відповідачем повернуто борг не у повному обсязі, залишок суми боргу складає 15 781,26 дол. США.

Із урахуванням наведеного, позивач просив суд стягнути із відповідача три проценти річних від залишку суми боргу у розмірі 15 781,26 дол. США за період із 05 липня 2016 року по 10 липня 2017 року, що становить 479,92 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 12 488,94 грн.

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 05 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 три проценти річних від простроченої суми невиконаного грошового зобов'язання за період із 05 липня 2016 року по 10 липня 2017 року у сумі 11 909,65 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання із повернення боргу у розмірі 30 000,00 дол. США, а отже, він прострочив виконання грошового зобов'язання, у зв'язку із чим відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) із відповідача на користь позивача необхідно стягнути три проценти річних від простроченої суми.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 05 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення коштів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 401 935,41 грн, які стягнуті на підставі рішення суду, то грошове зобов'язання припинилося, а тому позивач не має права на нарахування процентів, визначених статтею 625 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2017 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідач належним чином виконав свої зобов'язання, оскільки відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 30 000,00 дол. США та у силу статті 1049 ЦК України зобов'язаний повернути таку ж суму коштів. Сплата відповідачем на виконання рішення суду боргу на користь позивача у розмірі 401 935,41 грн не може вважатися належним виконанням зобов'язання, оскільки станом на день виконання рішення суду ця сума була еквівалентна 16 196,74 дол. США. Таким чином відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, у зв'язку із чим відповідно до вимог статті 625 ЦК України зобов'язаний сплатити на користь позивача три проценти річних від простроченої суми.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

Судами встановлено, що 07 жовтня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 30 000,00 дол. США, які останній зобов'язався повернути у строк до 31 грудня 2011 року.

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2014 року, яке набрало законної сили 06 травня 2014 року, стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 борг у розмірі 30 000,00 дол. США та три проценти річних у розмірі 1 978,00 дол. США, а всього ? 31 978,00 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 401 935,41 грн.

19 липня 2016 року державним виконавцем Городоцького РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій зазначено, що рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2014 року виконане, на користь ОСОБА_6 перераховані кошти у розмірі 405 158,41 грн згідно з платіжним дорученням від 05 липня 2016 року № 1097.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання (частини перша статті 610 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення оспорюваних правовідносин) виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки відповідачем виконано належним чином судове рішення про стягнення боргу за договором позики, то у силу статті 599 ЦК України зобов'язання між сторонами є припиненим, у зв'язку з чим позивач не має права на нарахування процентів, визначених статтею 625 ЦК України.

Верховний Суд не погоджується із таким висновком апеляційного суду, оскільки він є помилковим та не відповідає вимогам закону.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення оспорюваних правовідносин).

Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Городоцький районний суд Хмельницької області визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом Національного банку України еквівалент у національній валюті України.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.

Такий правовий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

Враховуючи те, що судовим рішенням зобов'язано відповідача сплатити на користь позивача 30 000,00 дол. США, тоді як відповідачем на виконання цього рішення сплачено 401 935,41 грн, що на день примусового виконання рішення суду становило лише 16 196,74 дол. США, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань перед позивачем.

Таким чином, відповідно до вимого частини другої статті 625 ЦК України із відповідача на користь позивача необхідно стягнути три проценти річних від простроченої суми.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 02 серпня 2017 року у справі № 672/778/16-ц стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 курсову різницю у розмірі 391 624,98 грн.

Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача три проценти річних від залишку боргу у сумі 391 624,98 грн за період із 05 липня 2016 року по 10 липня 2017 року, що складає 11 909,65 грн.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу, неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) ставка судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду складає 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Враховуючи те, що при поданні до суду першої інстанції позовної заяви розмір судового збору складав 640,00 грн, тому розмір судового збору за подання касаційної скарги складає 768,00 грн.

Відповідно до пункту 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги (розмір задоволених позовних вимог складає 95 %) та беручи до уваги те, що заявник як інвалід ІІ групи звільнений від сплатити судового збору, відповідач зобов'язаний сплатити на користь держави 729,60 грн судового збору за подання касаційної скарги (768 ? 95 % / 100 %).

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

РішенняАпеляційного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2017 року скасувати, а рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 05 вересня 2017 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_7 на користь держави 729,60 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик