Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.05.2019 року у справі №462/3855/16

Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

місто Київ

справа № 462/3855/16-ц

провадження № 61-20250св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2016 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 третя особа - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (далі - ПрАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО»), про стягнення з відповідача у порядку регресу 15 260, 22 грн страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та ОСОБА_5 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів від 28 березня 2014 року № АМ/084156, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля НОМЕР_1. 02 березня 2015 року у м. Львові трапилася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням відповідача ОСОБА_3, в результаті чого було пошкоджено застрахований у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» автомобіль. За результатом настання ДТП учасниками складено повідомлення про ДТП, згідно з яким ОСОБА_3 визнав себе винним у настанні ДТП. Відповідно до звіту від 11 березня 2015 року № 442/15 вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 16 475, 49 грн, а згідно з рахунком-фактурою вартість відновлювального ремонту склала 15 395, 88 грн. Згідно з умовами договору страхування ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» сплатило страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 15 260, 22 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент настання страхової події застрахована в ПрАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/2013019, яким передбачено ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну потерпілого, в сумі 50 000, 00 грн. Позивач зазначив, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування (цей висновок Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15). Посилаючись на те, що особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотньої вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, позивач просить позов задовольнити.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав. Посилався на те, що його цивільно-правова відповідальність застрахована в ПрАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО» з лімітом відповідальності 50 000, 00 грн. Оскільки ліміт відповідальності за договором страхування значно перевищує розмір заподіяних збитків, підстав для виплати різниці між фактичним розміром заподіяної шкоди та розміром сплаченого страхового відшкодування відсутні. Зважаючи на викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 жовтня 2016 року у складі судді Палюх Н. М. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» у порядку регресу 15 260, 22 грн страхового відшкодування. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів відповідає вимогам пункту 8 частини першої статті 16 ЦК України, оскільки страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування, із посиланням на правовий висновок Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587 цс15.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 11 жовтня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на те, що за змістом статті 1194 ЦК України в системному зв'язку зі статтею 993 цього Кодексу та статтею 27 Закону України «Про страхування» можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Страхова виплата виплачена страховиком ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» потерпілій особі (страхувальнику за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів) в межах ліміту відповідальності, передбаченого договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22 грудня 2014 року № АІ/2013019, що укладений між ОСОБА_3 та ПрАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО». Відповідач умови договору страхування виконав та у визначений в договорі строк повідомив страхувальника про ДТП, яка мала місце з його вини. Відтак, суд апеляційної інстанції вважав, що підстави для стягнення суми страхової виплати в порядку регресу з особи, винної у ДТП, відсутні, оскільки таке право виникає тільки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат, тобто у сумі 15 260, 22 грн перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Зазначив, що незалежно від того, чи була забезпечена цивільно-правова відповідальність винної особи, страховик після виплати страхового відшкодування має право самостійно обрати спосіб захисту, звернувшись безпосередньо до особи, винної у вчиненні ДТП.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві ОСОБА_3 просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 березня 2015 року ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_2, та рухаючись по другорядній дорозі, не дав дороги автомобілю НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого здійснив зіткнення з цим автомобілем, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

За результатом настання ДТП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 спільно склали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («європротокол»), в якому зазначили, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_3

З приводу зазначеного ДТП 02 березня 2015 року ОСОБА_3 звернувся з письмовим повідомленням до ПрАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО».

На час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО», що підтверджується договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22 грудня 2014 року № АІ/2013019, відповідно до якого страховик зобов'язувався забезпечувати потерпілому відшкодування шкоди внаслідок ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована цим договором.

Договором добровільного страхування наземного транспорту від 28 березня 2014 року, серії АМ № 084156, укладеного між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» і ОСОБА_5, застраховано майнові інтереси ОСОБА_5, пов'язані з експлуатацією автомобіля НОМЕР_1, зокрема на випадок ДТП на строк до 03 квітня 2015 року.

Згідно зі звітом від 11 березня 2015 року № 442/15 про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу пошкодженого колісного транспортного засобу вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу «VOLVO XC 60», д/н НОМЕР_1, становить 16 475, 49 грн. Відповідно до рахунку-фактури від 18 березня 2015 року вартість відновлювального ремонту склала 15 395, 88 грн.

Відповідно до заяви потерпілого ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» прийнято рішення про виплату йому страхового відшкодування у розмірі 15 260, 22 грн за договором добровільного страхування транспортних засобів від 28 березня 2014 року, серії АМ № 084156, та виплачено суму відшкодування шляхом перерахування коштів у розмірі 15 260, 22 грн за ремонт автомобіля.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування», ЦК України та іншими законодавчими актами.

Згідно із частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України

«Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Під час застосування наведених норм права підлягає врахуванню правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, провадження № 14-176цс18 (пункти 68-70): стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Таким чином, відносини між сторонами у справі регулюються статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування». Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди відповідачем, у порядку суброгації.

Відносини ж між відповідачем та його страховиком, ПрАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО», регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції з тих підстав, що підстави для стягнення суми страхової виплати з особи, винної у ДТП, відсутні, оскільки таке право виникає тільки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з доводами відповідача про те, що обов'язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на його страховика - ПрАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО».

При цьому, як встановлено судами, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22 грудня 2014 року № АІ/2013019.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57 - 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідає вимогам статей 212, 213 - 215, 303, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик