Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.10.2020 року у справі №607/14338/19

Постанова

Іменем України

(додаткова)

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 607/14338/19-ц

провадження № 61-19073 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д.

Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

розглянув заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно, виділення в натурі частки з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив припинити його право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1,

та виділити йому в натурі у власність 11/20 частин цього житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 29 січня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 13 лютого 2020 року у прийнятті додаткового рішення про розподіл судових витрат за заявою ОСОБА_2 у вказаній справі відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 727 грн понесених судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молень І. Й. - залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишено без змін.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - про ухвалення додаткового рішення

про розподіл судових витрат, понесених відповідачкою у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме за подання відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молень І. Й.

Відповідно до частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3).

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина 3 статті 270 ЦПК України).

З огляду на підпункти "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи

у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2021 року, залишаючи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молень І. Й. - без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, не вирішив питання розподілу судових витрат, понесених відповідачкою у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини 1 , 3 статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України у разі відмови

в позові судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу має містити у разі необхідності клопотання особи, яка подає відзив на касаційну скаргу.

У відзиві на касаційну скаргу представником ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 - заявлене клопотання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме про стягнення з позивача гонорару адвоката за подачу відзиву на касаційну скаргу у розмірі 3 тис. грн.

Відзив надісланий учасникам справи і від ОСОБА_1 заперечень щодо нього не надходили (т. 2, а. с. 186-198).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявник подав такі докази: договір про надання правничої допомоги від 25 лютого 2021 року № 02/21; акт здачі-приймання наданої правничої допомоги від 26 лютого 2021 року № 02/21; квитанція до прибуткового касового ордера від 26 лютого 2021 року № 02/21 про оплату правничої допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (т. 2, а. с. 189-196).

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня

2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною,

різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед"
проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне - процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях

частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до частини 5 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справи не містять клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465 заі 18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08 червня 2021 року

у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26 цс 21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94 гс 20).

Таким чином, клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, а саме з

ОСОБА_1 підлягає стягненню витрати на правову допомогу за подачу відзиву у розмірі 3 тис. грн, що підтверджуються доданими до відзиву доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги від 25 лютого 2021 року № 02/21; актом здачі-приймання наданої правничої допомоги

від 26 лютого 2021 року № 02/21; квитанцією до прибуткового касового ордера від 26 лютого 2021 року № 02/21 про оплату правничої допомоги, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Керуючись статтями 141, 270, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесених нею за надання правничої

допомоги у зв'язку переглядом справи у суді касаційної інстанції, у сумі 3 тис.

(три тисячі) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник