Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2020 року у справі №758/15583/17

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 758/15583/17

провадження № 61-2710св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Департамент з питань виконання кримінальних покарань як правонаступник Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України в місті Києві та Київській області,

третя особа - Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України в місті Києві та Київській області, третя особа - Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року у складі колегії суддів:

Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправними дії житлово-побутової комісії Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України щодо включення його разом із сім'єю в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов (загальна черга), під № 19 та в список позачерговиків під № 2;

зобов'язати житлово-побутову комісію Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції включити його разом із сім'єю в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов (загальна черга), під № 1 та в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов (список позачерговиків), під № 1;

зобов'язати житлово-побутову комісію Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції надати копію контрольного списку осіб, що потребують поліпшення житлових умов.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є пенсіонером, учасником ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) першої категорії, має інвалідність третьої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, ветераном Державної пенітенціарної служби України.

Разом із сім'єю він перебуває на квартирному обліку в Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації з 1988 року. Із 16 січня 2001 року він включений до реєстру поліпшення житлових умов як інвалід та учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. В контрольний список працівників управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку, включений 14 вересня 2000 року. У 2013 році цей список був розділений на два, а саме: список працівників, які працювали та працюють в Київському слідчому ізоляторі та список осіб, які працювали та працюють в управлінні Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області, після чого його помилково виключено до першого списку, а згодом виключено із цього списку, а в інший не включено.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року за його позовом визнано протиправним дії житлово-побутової комісії Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області щодо відмови у поновленні його в контрольній черзі Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області та зобов'язано поновити його в контрольному списку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області.

Поновлення у черзі відбулось не станом на момент виключення з неї, а заново - в контрольному списку загальної черги під № 19 та в контрольному списку позачерговиків - під № 2, хоча має бути в обох списках під № 1, оскільки він був поставлений на облік раніше від усіх.

Щодо вимог про надання копії контрольного списку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, зазначав, що на вимогу отримав лише витяг з нього, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1984 року № 470, згідно з якою діють принципи громадського контролю, гласності та відкритості. У зв'язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Подільський районний суд міста Києва заочним рішенням від 22 лютого 2019 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції в особі житлово-побутової комісії щодо включення ОСОБА_1 разом із сім'єю в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов, під № 19 та в позачерговій черзі під № 2. Зобов'язав Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції в особі житлово-побутової комісії включити ОСОБА_1 разом із сім'єю в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов, станом на 17 січня 2013 року. В задоволенні іншої частини позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, а дії житлово-побутової комісії Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України щодо включення ОСОБА_1 разом із сім'єю в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов, на час виконання рішення адміністративного суду є протиправними, оскільки обставини, що виникли після розподілу списків, не залежали від дій позивача, у зв'язку з чим житлові права позивача, який підлягав поновленню у списках на час розподілу списків Управління виконання покарань в місті Києві та Київської області, тобто на 17 січня 2013 року, підлягають поновленню.

Водночас місцевий суд дійшов висновку про неможливість задоволення позовних вимог щодо конкретного номера у черзі, оскільки позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо включення його разом із сім'єю в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов (загальна черга), під № 1 та в позачергову чергу під № 1, є передчасними. Також до участі у справі не залучено осіб, які згідно із списками перебувають на обліку раніше, аніж позивач.

Вимоги позивача в частині надання йому копії контрольного списку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, не належить до способу захисту житлових прав позивача в межах цієї справи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 13 січня 2020 року заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

При цьому виходив з того, що на стадії апеляційного провадження за клопотанням позивача витребувано та досліджено контрольні списки осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Із цих списків встановлено, що позивач перебуває у загальній черзі та у списку позачерговиків під № 2, при цьому під № 1 в обох списках визначено ОСОБА_2. Вирішення питання про зміну черговості, про що заявляє вимогу позивач, зачіпає інтереси осіб (особи), порядковий номер яких у списках визначено меншим, аніж позивача, оскільки в разі установлення права ОСОБА_1 на перебування у списках під № 1 відбудеться зміна черговості, що впливає на права та законні інтереси цих осіб.

Доводи позивача про те, що ті особи, які визначені у списках перед ним, фактично були постановлені на квартирний облік пізніше або повинні увійти до інших контрольних списків, таких висновків не спростовують, оскільки з огляду на завдання цивільного судочинства оцінка цих обставин може бути надана лише з дотриманням вимог щодо залучення до участі у справі належних учасників таких правовідносин.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині просив оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги той факт, що список від 23 жовтня 2012 року (загальна черга) 17 січня 2013 року був розділений на два списки, а саме: список працівників, які працювали та працюють в Київському слідчому ізоляторі, та список осіб, які працювали та працюють в Управлінні Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області.

Тобто список від 23 жовтня 2012 року (загальна черга) 17 січня 2013 року перестав існувати, а особи, квартирні справи яких були передані до Київського слідчого ізолятора, включені до їх контрольного списку в такій же послідовності та під такими ж номерами. Отже, ці особи до контрольного списку працівників Управління виконання покарань в місті Києві та Київській області Державної пенітенціарної служби України від 18 січня 2013 року, в якому позивача разом з сім'єю має бути поновлено на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києві від 16 вересня 2016 року, жодного відношення не мають. Таким чином, поновлення ОСОБА_1 в контрольному списку відповідача жодним чином не може порушити прав осіб, яких у списку відповідача від 18 січня 2013 року не було.

Безпідставним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що вимога позивача про зміну черговості в контрольному списку зачіпає інтереси осіб (особи), порядковий номер яких у списках визначено меншим, аніж позивача, оскільки в разі установлення права ОСОБА_1 на перебування у списках під № 1 відбудеться зміна черговості, що вплине на права та законні інтереси цих осіб. Така позиція суду є хибною, оскільки під час поділу відповідачем контрольного списку 17 січня 2013 року було порушено житлові права саме позивача, а не чиїсь інші, і у зв'язку з порушенням цих прав позивач звернувся за захистом до суду. Не встановивши в необхідному обсязі обставин справи та допустивши вказані порушення норм матеріального і процесуального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про поновлення позивача під № 1 в загальному списку та під № 1 в списку позачерговиків з наведених в оскаржуваних судових рішеннях підстав.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник зазначив, що апеляційним судом не враховано правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 465/7083/13-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України). Також, заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, а саме підпункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У травні 2020 року Департамент з питань виконання кримінальних покарань як правонаступник Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України в місті Києві та Київській області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив скасувати заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року в частині задоволених позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

24 квітня 2020 року справа № 758/15583/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є пенсіонером, учасником ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС першої категорії, має інвалідність третьої групи внаслідок захворювання, яке пов'язане з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, є ветераном Державної пенітенціарної служби України.

Згідно з довідкою Відділу обліку та розподілу житлової площі Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 11 квітня 2018 року № 444 сім'я ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 25 січня 1988 року, порядок забезпечення житлом - позачерговий.

Згідно з контрольним списком (загальна черга) працівників підприємства, які перебувають на обліку в райдержадміністраціях, управлінням Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області ОСОБА_1 прийнятий на квартирний облік 25 січня 1988 року, включений до контрольного списку 14 вересня 2000 року та перебуває в черзі як позачерговий під № 8.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року у справі № 826/26247/15 частково задоволено позов ОСОБА_1 до управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії. Визнано протиправними дії житлово-побутової комісії Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області щодо відмови у поновленні ОСОБА_1 в контрольній черзі Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області; зобов'язано житлово-побутову комісію Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області поновити ОСОБА_1 із сім'єю в контрольному списку осіб, що потребують поліпшення житлових умов. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Під час розгляду справи № 826/26247/15 встановлено, що з 14 вересня 2000 року ОСОБА_1 включений до контрольного списку Управління виконання покарань в місті Києві та Київській області Державної пенітенціарної служби України.

З 14 вересня 2000 року і до 17 січня 2013 року ОСОБА_1 перебував у контрольних списках в Управлінні виконання покарань в місті Києві та Київській області.

Згідно з актом приймання-передачі документів від 17 січня 2013 року Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області передало, а Київський слідчий ізолятор Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області прийняв документи, а саме: справи співробітників Київського СІЗО, що перебувають на обліку в районних виконкомах та за місцем їх роботи, в кількості 123 справи.

Згідно з протоколом від 29 жовтня 2013 року № 9 на засіданні комісії із соціально-побутових питань Київського слідчого ізолятора ОСОБА_1 виключено з черги квартирного обліку у зв'язку з тим, що він не є пенсіонером Київського слідчого ізолятора.

07 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області, в якій просив поновити його в контрольних списках управління, зазначивши, що на момент розподілу контрольних списків не був працівником СІЗО, а контрольні списки, крім управління, жодною установою не велися.

Листом від 21 серпня 2014 року Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області повідомило ОСОБА_1, що поновити його в контрольному списку Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області немає законних підстав, оскільки перед звільненням він не з управлінням перебував в трудових відносинах.

Згідно з протоколом засідання житлової комісії Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 02 жовтня 2017 року № 1 позивача разом із сім'єю поновлено у квартирній черзі на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року.

01 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з листом, у якому просив надати йому копію контрольного списку, в якому позивача поновлено за раніше вказаною постановою.

Листом Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 15 листопада 2017 року №
7.1-12174/1817-17/Г-1223 позивачу повідомлено, що його поновлено в черзі за рішенням суду, позивач перебуває на обліку як позачерговий, та надано витяг з контрольного списку загальної черги, згідно з яким позивача включено до цього списку під № 19, та витяг з контрольного списку позачерговиків, згідно з яким його включено туди під № 2.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року оскаржені тільки в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, а тому переглядається лише у частині вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно зі статтею 43 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, ЖК Української РСР та іншими актами законодавства Української РСР. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Законодавством Української РСР окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.

Перелік громадян, які мають право на першочергове та позачергове отримання житлових приміщень, визначений статтями 45, 46 ЖК Української РСР.

Порядок надання жилих приміщень громадянам, які перебувають на квартирному обліку, врегульовано Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та надання їм жилих приміщень, що затверджені постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професіональних союзів від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила).

Згідно з пунктом 20 Правил громадяни беруться на квартирний облік: за місцем проживання - рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів; за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу.

Абзацом четвертим пункту 9 Правил визначено, що підприємства, установи, організації, які не здійснюють квартирний облік, ведуть контрольні списки своїх працівників, що перебувають на обліку в виконавчому комітеті місцевої Ради даного населеного пункту.

Згідно з пунктом 39 Правил громадянам, які перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються в порядку загальної черги, крім осіб, що мають право першочергового одержання жилих приміщень, осіб, які користуються перевагою у строках одержання жилих приміщень, а також випадків, передбачених абзацом другим цього пункту.

У абзаці третьому пункту 38 згаданих Правил визначено, що черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття осіб, які потребують поліпшення житлових умов, на облік (включенням до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Інших підходів, ніж дата взяття на облік, у формуванні черговості забезпечення житлом осіб, які користуються певним правом (мають однакові пільги) в черговості одержання таких приміщень, законодавство України не встановлює.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 47 Правил громадяни, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, включаються в окремий список. Рішення про включення в цей список приймається відповідно виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів або адміністрацією підприємства, установи, організації чи органом кооперативної або іншої громадської організації і профспілковим комітетом. Рішення адміністрації (органу громадської організації) та профспілкового комітету затверджується виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. Громадяни виключаються з указаного списку, якщо вони були включені до нього необґрунтовано або втратили право позачергового одержання жилих приміщень.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-87цс13, від 04 червня 2014 року у справі № 6-50цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-390цс15, у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 438/1500/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 304/515/17.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частинами 1 , 3 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частинами 1 , 3 статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина 2 статті 48 ЦПК України).

У цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача про зобов'язання житлово-побутову комісію Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції включити його разом із сім'єю в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов (загальна черга), під № 1 та в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов (список позачерговиків), під № 1 та про зобов'язання надати копію контрольного списку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив з того, що вирішення питання про зміну черговості, про що заявляє вимогу ОСОБА_1, зачіпає інтереси осіб (особи), порядковий номер яких у списках визначено меншим, аніж позивача, оскільки в разі установлення права ОСОБА_1 на перебування у списках під № 1 відбудеться зміна черговості, що вплине на права та законні інтереси осіб, які не залучені до розгляду цієї справи.

Водночас позивач не позбавлений права пред'явити позов про включення його разом із сім'єю в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов (загальна черга), під № 1 та в контрольний список осіб, що потребують поліпшення житлових умов (список позачерговиків), під № 1 із залученням належного складу осіб.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, на яку посилається заявник, правовідносини не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається Верховним Судом. Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, немає підстав вважати, що суди ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун