Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.12.2019 року у справі №189/2109/18

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 189/2109/18

провадження № 61-19542св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", відповідач - ОСОБА_1, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2019 року у складі судді Чорної О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 вересня 2008 року в сумі 21 512,10
грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказував, що 23 вересня 2008 року між сторонами укладено договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява, разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифи Банку", які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Позивач вказував, що у зв'язку з порушенням зобов'язань за договором про надання банківських послуг та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 12 листопада 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 21 512,10 грн, яка складається з: 2 676,87 грн - тіло кредиту, 9 645,63
грн - відсотки за користування кредитом, 7 927,12 грн - пеня, 250 грн - штраф (фіксована сума), 1 012,48 - штраф (процентна складова).

На підставі вищевказаного ПАТ КБ "ПриватБанк" просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання банківських послуг у розмірі 21 512,10 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2019 року відмовлено АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що між сторонами був укладений правочин саме на тих умовах, які позивач зазначає у позові, зокрема, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, а також, що вказані "Умови та правила надання банківських послуг" є складовою частиною укладеного між сторонами договору про надання банківських послуг та погоджені сторонами.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в межах доводів позову, повно і всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено всі докази у справі, в тому числі й подане відповідачем клопотання про часткове визнання позовних вимог.

Крім того, касаційна скарга містить посилання на те, що суди не встановили права та обов'язки сторін за договором про надання банківських послуг, не перевірили розрахунок заборгованості за договором та не дослідили довідку про умови кредитування.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно з анкетою-заявою від 23 вересня 2008 року ОСОБА_1 виявила бажання оформити на своє ім'я кредитний ліміт по платіжній картці "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" у розмірі 100,00 грн та погодилася, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомлена.

За змістом анкети-заяви від 23 вересня 2008 року строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти (а. с. 8).

АТ КБ "ПриватБанк" виконав свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг, а саме надав ОСОБА_1 право розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредиту.

Відповідачка не виконала взяті на себе зобов'язання за договором щодо погашення заборгованості за кредитом та слідкування за витратами коштів в межах платіжного ліміту, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 21 512,10 грн, яка складається з: тіла кредиту - 2 676,87 грн, відсотків за користування кредитом - 9 645,63 грн, пені - 7 927,12 грн, штрафу (фіксована частка) - 250 грн, штрафу (процентна складова) - 1 012,48 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності ~law24~) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до умов, з якими він ознайомлений.

Між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір про надання банківських послуг на умовах, запропонованих банком (договір приєднання).

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема анкетою-заявою від 23 вересня 2008 року, з якої вбачається, що сторони погодили істотні умови договору, зокрема: базову відсоткову ставку, комісію за кредитне обслуговування, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, комісію за зняття коштів, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості та штраф за порушення строків внесення платежів.

Проте, суди попередніх інстанцій, встановивши укладення між сторонами договору, за яким ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 100,00 грн, не звернули увагу на те, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості АТ КБ "ПриватБанк" вказувало, що між сторонами укладено договір від 23 вересня 2008 року, згідно з яким відповідачка отримала кредит у розмірі 3 500,00 грн.

Із заяви-анкети вбачається, що термін кредитування відповідає строку дії платіжної картки.

Згідно з довідкою АТ КБ "ПриватБанк", між ним та ОСОБА_1 підписано кредитний договір, за яким видано декілька кредитних карток, а саме: картку номер НОМЕР_1 - строк дії 09/12; картку номер НОМЕР_2 - строк дії 09/12; картку номер НОМЕР_3 - строк дії 01/16 та картку номер НОМЕР_4 - строк дії 06/19 (а. с. 42).

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи банк перевипускав, а ОСОБА_1 - отримувала нову картку взамін тієї, що видавалася їй 23 вересня 2008 року, а також за якою саме карткою АТ КБ "ПриватБанк" заявляв у справі вимоги щодо стягнення заборгованості.

Також судами не встановлено правових підстав збільшення з 24 вересня

2008 року по 31 січня 2017 року суми кредиту за платіжною карткою з кредитним лімітом в 100,00 грн відповідно до довідки АТ КБ "ПриватБанк" про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а. с. 41), не перевірено факт отримання ОСОБА_1 07 лютого 2016 року кредитних коштів у сумі 3 500,00 грн та правильність обрахунку банком відсотків та пені за користування кредитними коштами.

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання, в якому просила справу розглядати без її участі, позовні вимоги визнала частково.

Оскільки, анкета-заява від 23 вересня 2008 року містить частково умови надання кредиту, зокрема: місячну базову відсоткову ставку, комісію за кредитним обслуговуванням, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, комісію за зняття готівки, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, штраф, а відповідач визнала частково позовні вимоги, то суди не уточнили в якій саме частині ОСОБА_1 визнала позовні вимоги, оскільки остання не навела власного обґрунтованого розрахунку суми боргу, яка утворилась у неї у зв'язку з використанням кредитних коштів. Також суди повинні були з урахуванням вищевикладеного та розрахунку боргу наданого позивачем провести власний розрахунок боргу.

У розрахунку заборгованості за договором, наданому банком, зазначена відсоткова ставка за користування кредитними коштами у розмірі 3,6% в місяць, натомість в анкеті-заяві вказано, що базова відсоткова ставка складає 36 % із розрахунку 360 днів у році й становить 3 % в місяць (а. с. 8).

Зазначені обставини потребують встановлення, що не входить до повноважень Верховного Суду.

Таким чином, відмовивши у задоволенні позовних вимог повністю за наявними в матеріалах справи доказами заборгованості відповідача суди не вирішили спір по суті.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на те, що обставини справи з'ясовано неповно, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили усі наявні у справі докази, а Верховний Суд не може виходити за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені у статті 400 ЦПК України, тому справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За викладених у справі обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська

С. П. Штелик