Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.04.2025 року у справі №201/2867/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 201/2867/24

провадження № 61-12231св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року у складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Разом із позовною заявою до суду надійшла заява позивачки ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, в якій вона просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв. м, реєстраційний номер у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 1935992.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024 року заяву позивачки ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв. м, реєстраційний номер у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 1935992. У задоволені інших вимог заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

У підготовчому судовому засіданні 10 квітня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мороз К. Т. подав клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що аналогічний спір уже розглядався судом, за наслідками чого було ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили. Крім того, адвокат Мороз К. Т. у клопотанні просив суд: визнати подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя зловживання процесуальними правами; застосувати до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у вигляді штрафу та стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в рахунок державного бюджету грошові кошти (штраф) у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 9 084,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000, 00 грн; скасувати арешт, накладений ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2023 року на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв. м, реєстраційний номер у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 1935992, а саме заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій.

27 червня 2024 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про звільнення її від сплати судового збору та його повернення у зв`язку із складним матеріальним становищем.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.

Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мороза К. Т. про закриття провадження у справі задоволено частково.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя закрито.

Скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024 року про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

В іншій частині клопотання відмовлено.

Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

25 липня 2024 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року, в якій просила скасувати ухвалу місцевого суду в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та стягнення витрат на професійну правничу допомогу повернуто заявниці.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року в цій справі в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки така ухвала відсутня в переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги відповідно до частини першої статті 353 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

31 серпня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року, у якій заявниця, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

У касаційній скарзі заявниця як на підставу касаційного оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Вказує на те, що в апеляційному порядку вона оскаржила ухвалу місцевого суду про закриття провадження у справі, що міститься в переліку ухвал, тобто на ухвалу, яка підлягає апеляційному оскарженню. Крім того, ухвала суду першої інстанції є остаточним судовим рішенням, яке мало бути переглянуто судом у тій частині, в якій воно оскаржено, а саме в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд залишив поза увагою висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21).

Інший учасник справи не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами під час розгляду клопотання про закриття провадження у справі та клопотання про звільнення від сплати судового збору

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації задоволено. Визнано, що квартира АДРЕСА_1 , автомобіль Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , легковий універсал, належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині відповідно. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості квартири АДРЕСА_1 та вартості автомобіля Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , легковий універсал, у розмірі 286 050 грн, залишивши квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , легковий універсал, у власності ОСОБА_2 . Рішення набрало законної сили 30 квітня 2024 року.

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Разом із позовною заявою до суду надійшла заява позивачки ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, в якій вона просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв. м, реєстраційний номер у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 1935992.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024 року заяву позивачки ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв. м, реєстраційний номер у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 1935992. У задоволені інших вимог заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

У підготовчому судовому засіданні 10 квітня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мороз К. Т. подав клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із тим, що аналогічний спір вже розглядався судом, за наслідками чого було ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили. Крім того, адвокат Мороз К. Т. у клопотанні просив суд:

визнати подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя зловживання процесуальними правами;

застосувати до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у вигляді штрафу та стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в рахунок державного бюджету грошові кошти (штраф) у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 9 084,00 грн;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000, 00 грн;

скасувати арешт, накладений ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2023 року, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв. м, реєстраційний номер у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 1935992, а саме заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій.

27 червня 2024 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про звільнення її від сплати судового збору та його повернення у зв`язку із складним матеріальним становищем.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мороза К. Т. про закриття провадження у справі задоволено частково. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя закрито. Скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024 року про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.

25 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року, в якій просила скасувати ухвалу місцевого суду в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та стягнення витрат на професійну правничу допомогу повернуто заявниці.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є прийнятними з огляду на таке.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мороза К. Т. про закриття провадження у справі задоволено частково. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя закрито. Скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024 року про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.

25 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року, в якій просила скасувати ухвалу місцевого суду в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення її від сплати судового збору та стягнення з неї на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Беллє проти Франції»).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Обмеження права на апеляційне оскарження визначеного переліку ухвал суду першої інстанції чітко регламентоване процесуальним законом.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У частинах п`ятій та шостій статті 142 ЦПК України вказано, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, вказав, що аналогічний спір розглянуто судом, за наслідками чого було ухвалено судове рішення у справі № 412/8528/2012, яке набрало законної сили.

З цими висновками учасники справи погодилися і такі висновки не оскаржували в апеляційному порядку.

Разом із тим, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції також відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та стягнув з позивачки на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Висновки суду першої інстанції в цій частині оскаржені заявницею до суду апеляційної інстанції.

Частиною першою статті 258 ЦПК України визначено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

У пункті 6 частини першої статті 264 ЦПК України перелічені питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, у тому числі і щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Отже, питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується, в тому числі, при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто під час закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду чи вирішення спору по суті з ухваленням рішення суду.

Статтею 353 ЦПК України визначено перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.

Згідно з пунктами 13, 15 частини першої вказаної статті окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13) та щодо закриття провадження у справі (пункт 15).

Наведені норми законодавства свідчать про те, що учасники справи у разі, якщо вони не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями щодо зазначених питань, можуть оскаржити їх в апеляційному порядку.

При цьому оскарженню підлягає як висновок суду в цілому, так і його частина, викладена у конкретному судовому рішенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, викладено такий висновок:

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо в касаційній скарзі оскаржується ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині стягнення судових витрат, після її перегляду в апеляційному порядку, така касаційна скарга є касаційною скаргою саме на ухвалу про закриття провадження у справі в частині її висновків щодо стягнення судових витрат, яка відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 та пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України підлягає касаційному оскарженню».

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду mutatis mutandis є застосовним у справі, яка переглядається.

За обставинами цієї справи до суду апеляційної інстанції оскаржено ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині вирішення питання щодо стягнення судових витрат. Тому така апеляційна скарга є скаргою саме на ухвалу про закриття провадження у справі в частині її висновків щодо стягнення судових витрат, яка відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України підлягає апеляційному оскарженню.

Таким чином, Верховний Суд виснує, що у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню заявниці.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала апеляційного суду - скасуванню, а справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За вимогами частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Враховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік