Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2019 року у справі №2320/3560/12

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 2320/3560/12

провадження № 61-7928св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Гончар Н. І., та касаційні скарги ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Давигора Світлана Анатоліївна на ухвали Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів:

Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції, процесуальних звернень та судових рішень, ухвалених за результатами їх розгляду

У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 24 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 300
000,00 доларів США.

Для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, 24 липня між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

Відповідачі належним чином не виконали взяті на себе кредитні зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 10 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у сумі 277
442,25 доларів США, яка складається з: залишку заборгованості за кредитом в сумі 249 688,22 доларів США та 27 754,03 доларів США відсотків, що у гривневому еквіваленті складає 2 217 595,90 грн, яку банк просив стягнути з відповідачів солідарно в судовому порядку.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з відповідачів на користь банку в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 217 595,90 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

04 липня 2016 року ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа згідно з рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2016 року заяву про видачу дубліката виконавчого листа задоволено.

Видано дублікат виконавчого листа відповідно до рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованості за кредитним договором у сумі 2 217 595,90 грн та судового збору у розмірі 3 219,00 грн.

22 листопада 2016 року ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року заяву про поновлення ПАТ "ОТП Банк" пропущеного строку для пред'явлення до виконання дублікатів виконавчих листів задоволено.

Поновлено ПАТ "ОТП Банк" пропущений строк для пред'явлення до виконання дублікатів виконавчих листів від 07 листопада 2016 року з примусового виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованості за кредитним договором у сумі 2 217 595,90 грн та судового збору в сумі 3 219,0 грн.

У листопаді 2019 року Акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк") звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, шляхом зазначення в резолютивній частині рішення точної грошової суми в доларах США, присудженої до стягнення солідарно з відповідачів на користь банку за кредитним договором у розмірі 277 442,25 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 2 217 595,90 грн.

Заява мотивована тим, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року задоволено позов ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором у сумі 2 217 595,90 грн та судові витрати у справі.

У мотивувальній частині рішення суд зазначив, що оскільки відповідачі зобов'язання не виконують, то суд задовольняє позовні вимоги позивача та знаходить за необхідне стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у сумі 277 442,25 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 2 217 595,90 грн.

Проте суд у резолютивній частині рішення не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, а саме 277 442,25 доларів США, а навів лише її гривневий еквівалент.

Незазначення в резолютивній частині рішення точної грошової суми в доларах США, присудженої до стягнення, позбавляє позивача можливості ефективного захисту порушених прав, оскільки гривневий еквівалент заборгованості, який був визначений станом на 10 жовтня 2012 року, на момент звернення із заявою дорівнює лише 91 698,33 доларів США, що позбавляє позивача можливості стягнення з відповідачів значної частини заборгованості в сумі 185 743,92 доларів США.

Вказані обставини є підставою для ухвалення у справі додаткового рішення відповідно до статті 270 ЦПК України.

Короткий зміст оскаржуваних ОСОБА_2 ухвал апеляційного суду

ОСОБА_2 не погодилась з ухвалами від 17 жовтня 2016 року (про видачу дубліката виконавчого листа), від 30 листопада 2016 року (про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання) та у липні 2020 року подала на них апеляційні скарги.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2016 року відмовлено.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2016 року про видачу дубліката виконавчого листа відмовлено.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року відмовлено.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року про поновлення строку на пред'явлення виконавчих листів до виконання відмовлено.

Ухвали апеляційного суду мотивовані тим, що підстави, наведені заявником для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, строк на апеляційне оскарження пропущено більше ніж на три роки, у заявах про поновлення процесуального строку не наведено виключних випадків, передбачених частиною 2 статті 358 ЦПК України, для поновлення строку на апеляційне оскарження, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження на вказані судові рішення.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатами розгляду заяви АТ "ОТП Банк" про ухвалення додаткового рішення у справі

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 07 лютого 2020 року у складі судді Морозова В. В. у задоволенні заяви АТ "ОТП Банк" про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що рішенням суду від 17 грудня 2012 року вирішено та охоплено всі заявлені позивачем вимоги, а отже, підстав для ухвалення додаткового рішення немає. Вимога заявника про винесення додаткового рішення шляхом зазначення у його резолютивній частині точної грошової суми в доларах США, що підлягає солідарному стягненню з відповідачів у розмірі 277 442,25
доларів США, не є самостійною вимогою, щодо якої не ухвалено рішення.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ "ОТП Банк" задоволено. Ухвалу суду першої інстанції скасовано з ухваленням додаткового рішення у справі, яким стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь АТ "ОТП Банк" 277 442,25 доларів США.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час вирішення даного спору в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача та солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором у сумі 277 442,25 доларів США. Проте у резолютивній частині суд вказав лише гривневий еквівалент цього боргу та стягнув заборгованість у сумі 2 217 595,90 грн.

Вказані обставини, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 270 ЦПК України, є підставою для ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року щодо ухвалення додаткового рішення у справі

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі ухвали місцевого суду про відмову банку в ухваленні додаткового рішення.

Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме вимоги статті 270 ЦПК України.

Судом враховано доводи банку про поновлення строку на пред'явлення виконавчих листів до виконання, які є передчасними, оскільки в судовому порядку вирішується питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. При цьому у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання встановлений імперативною нормою закону й не може бути змінений судом.

Поза увагою апеляційного суду залишились ті обставини, що неправильне визначення суми, що підлягає стягненню, було наслідком застосування судом норм матеріального права, які підлягали застосуванню, оскільки містили інші правила розрахунків для стягнення суми, що є підставою для оскарження рішення в апеляційному порядку, а не для вирішення питання щодо внесення виправлень шляхом ухвалення додаткового рішення або виправлення описки.

У даному випадку позивач мав вирішити таке питання шляхом оскарження судового рішення в апеляційному порядку, оскільки судом фактично задоволено його позовні вимоги частково.

Короткий зміст вимог касаційних скарг ОСОБА_2 на ухвали Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року про відмову у відкритті апеляційних проваджень

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погодилась з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені цим судом ухвали з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи касаційних скарг ОСОБА_2.

Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційний суд порушив норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження у справі.

Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 не була присутня під час розгляду і вирішення заяв банку про видачу виконавчих листів та поновлення строку пред'явлення їх до виконання, не була повідомлена належним чином про розгляд цих заяв, докази належного повідомлення у матеріалах справи відсутні. Відповідними ухвалами порушено її права.

Заявник посилається на те, що строк на апеляційне оскарження пропущено нею з поважних причин, оскільки, отримавши у 2017 році постанову державного виконавця про повернення виконавчого листа та закриття виконавчого провадження, ОСОБА_2 була впевнена, що виконавче провадження закрито і банк претензій не має. Про існування ухвал апеляційної інстанції вона дізналась лише 17 липня 2020 року після ознайомлення з матеріалами цивільної справи.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15 (провадження № 61-1125св17), розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд першої інстанції вирішив питання про поновлення прав позивача, який є стягувачем за виконавчим провадженням, на отримання дублікатів виконавчих документів та щодо поновлення строку на їх пред'явлення, без участі ОСОБА_2, яка не була обізнана про розгляд цих питань судом.

Оскільки ОСОБА_2 не брала участі у розгляді заяв про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, то суд апеляційної інстанції, отримавши апеляційні скарги на процесуальні рішення, ухвалені за результатами розгляду цих заяв, мав відкрити апеляційне провадження, а у разі з'ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, міг закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, неправильно застосував положення статті 358 ЦПК України, а тому оскаржувані ухвала не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 АТ "ОТП Банк" заперечує проти доводів ОСОБА_1 та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову щодо ухвалення додаткового рішення у справі без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

У поданих відзивах АТ "ОТП Банк" заперечує проти доводів касаційних скарг ОСОБА_2 та просить залишити оскаржувані нею ухвали апеляційного суду без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзиви на касаційні скарги іншими учасниками справи не подано.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження ОСОБА_1 постанови апеляційного суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Щодо оскарження ОСОБА_2 ухвал апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження

Відповідно до пункту 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду про ухвалення додаткового рішення у справі

Установлено, що у листопаді 2012 року ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 277 442,25 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 10 жовтня 2012 року складало 2 217 595,90 грн, та 449 316,90 грн.

Під час розгляду справи за заявою позивача ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року позов ПАТ "ОТП Банк" у частині вимог про стягнення заборгованості по пені за прострочення виконання зобов'язання залишено без розгляду за заявою позивача.

За розрахунками банку станом на 10 жовтня 2012 року у відповідачів виникла заборгованість у сумі 277 442,25 доларів США, яка складається з: залишку заборгованості за кредитом у сумі 249 688,22 доларів США та за відсотками 27
754,03 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 2 217 595,90 грн, яку банк просив стягнути з відповідачів солідарно у судовому порядку.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з відповідачів на користь банку в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 217 595,90 грн.

У мотивувальній частині вказаного рішення місцевий суд зазначив, що позовні вимоги банку підлягають задоволенню в сумі, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 249 688,22 доларів США та 27 754,03 доларів США за відсотками за користування кредитом, що становить становить 2 217 595,90 грн.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина 1 статті 18 ЦПК України).

Частиною 1 , 2 статті 270 ЦПК України передбачено суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених Частиною 1 , 2 статті 270 ЦПК України.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

У наведеній правовій нормі міститься виключний перелік умов, за наявності яких суд може ухвалити додаткове рішення.

З аналізу змісту частин 1 та 2 статті 270 ЦПК України можна дійти висновку, що головне значення додаткового рішення полягає у забезпеченні повного та всебічного розгляду справи шляхом процесуального виправлення недоліків, допущених судом внаслідок неналежного виконання вимог частин 1 та 2 статті 270 ЦПК України.

Додаткове рішення шляхом його подальшого виконання спроможне забезпечити реальний захист прав та інтересів позивача, з метою відновлення або захисту яких останній звертався до суду з конкретно визначеними позовними вимогами, які суд за відсутності процесуальних перешкод повинен вирішити по суті.

Будь-який позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, додаткове рішення - це засіб для виправлення неповноти основного судового рішення.

Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасовувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту.

Неповнота судового рішення може полягати у невирішеності деяких питань, що стояли перед судом.

При цьому, виконання судових рішень є складовою частиною судового розгляду, а також важливим фактором, що забезпечує захист прав і законних інтересів громадян.

Таким чином, після ухвалення рішення місцевим судом, цивільний процесуальний закон не забороняє кредитору як стороні у зобов'язанні звернутися до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, проте лише за умови, якщо існують передбачені статтею 270 ЦПК України умови та не закінчився строк на виконання рішення суду.

Якщо визначення судом суми, що підлягала стягненню було наслідком застосування судом закону чи іншого нормативно-правового акта, який підлягав застосуванню та містив інші правила розрахунків для стягнення суми ніж ті, що в подальшому змінились, то це не дає підстав вважати, що суд не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, а отже, і відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 270 ЦПК України.

Обставини, на які посилається позивач, є підставою для оскарження судового рішення в апеляційному порядку з підстав необґрунтованого визначення місцевим судом до стягнення суми боргу за тілом кредиту та процентами у гривні, а не у валюті зобов'язання.

Оскільки Черкаський районний суд Черкаської області у своєму рішенні від 17 грудня 2012 року обчислив та визначив до стягнення суму кредитної заборгованості саме в національній валюті України - гривні, а не у валюті зобов'язання, про що свідчить як мотивувальна (суд дійшов висновку про стягнення боргу в загальному розмірі 2 217 595,90 грн), так і резолютивна (заборгованість визначено у гривні без зазначення її еквівалента в доларах США) частини цього рішення, то суд апеляційної інстанції помилково скасував постановлену судом першої інстанції ухвалу, якою відмовлено банку в ухваленні додаткового рішення з підстав відсутності умов передбачених частиною 1 статті 270 ЦПК України.

Апеляційний суд не врахував, що у цій справі в рішенні Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року обчислено та визначено до стягнення загальну суму кредитної заборгованості саме в національній валюті України - гривні без її відображення в еквіваленті у доларах США.

При цьому після набрання вказаним рішенням законної сили ПАТ "ОТП Банк" отримало виконавчі листи, які пред'явило до виконання, тобто не скористалося своїм правом на оскарження цього рішення в апеляційному порядку, зокрема з підстав необґрунтованого визначення місцевим судом до стягнення суми боргу за тілом кредиту та процентами у гривні, а не у валюті зобов'язання, а отже, стягувач фактично погодився із задоволенням позову та стягнутою з боржника грошовою сумою в розмірі 2 217 595,90 грн.

Позивач не був позбавлений можливості оскаржити судове рішення від 17 грудня 2012 року в апеляційному порядку з підстав необґрунтованого визначення місцевим судом до стягнення суми боргу за тілом кредиту та процентами у гривні, а не у валюті зобов'язання, проте таким правом не скористався, а звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення лише у листопаді 2019 року, тобто майже через 7 років з моменту набрання рішенням законної сили, що не узгоджується з принципом правової визначеності, реалізація якого забезпечує сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, гарантує незмінність установленого статусу учасників спору та забезпечує сталість правозастосовних актів.

За встановлених у цій справі обставин, ухвалення додаткового рішення майже через 7 років з моменту набрання судовим рішенням законної сили та пред'явлення його до виконання, шляхом зазначення суми у доларах США, а не, як ухвалено судом, у національній валюті України - гривні, фактично змінить зміст судового рішення та істотно збільшить обсяг грошового зобов'язання відповідачів, визначеного судом у грудні 2012 року, ураховуючи обставини, які змінились у період перебування виконавчого документу на виконанні, та існували станом на момент звернення у листопаді 2019 року із відповідною заявою.

Подана заявником заява про ухвалення додаткового рішення обраним ним способом та за установлених у цій справі обставин фактично спрямована на зміну валюти, за якою має проводитись стягнення у виконавчому провадженні, а не для виправлення неточності грошової суми, присудженої до стягнення, яка на момент ухвалення судового рішення була визначена у гривні, її розмір відповідав заявленому розміру боргу в іноземній валюті і з таким розміром погоджувався позивач.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення за заявою банку та вважає висновки апеляційного суду помилковими.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви АТ "ОТП Банк" про ухвалення додаткового рішення.

Апеляційний суд помилково скасував ухвалу, постановлену судом першої інстанції, яка відповідала закону.

Оскільки апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвали Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року про відмову у відкритті апеляційних проваджень

Установлено, що 04 липня 2016 року та 22 листопада 2016 року ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду із заявами про видачу дубліката виконавчого листа, згідно з рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року та, відповідно, про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2016 року видано дублікат виконавчого листа відповідно до рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року поновлено ПАТ "ОТП Банк" пропущений строк для пред'явлення до виконання дублікатів виконавчих листів від 07 листопада 2016 року з примусового виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року.

ОСОБА_2 подала апеляційні скарги на вказані ухвали суду першої інстанції 24 липня 2020 року.

Оскільки апеляційні скарги подані у липні 2020 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла

з 15 грудня 2017 року.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина 3 стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, процесуальний строк, зазначений у частині 2 статті 358 ЦПК України при відсутності винятків не може бути поновлений. Проте, за наявності винятків, визначених цією частиною статті 358 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, навіть, якщо апеляційну скаргу подано зі спливом річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскаржуваного рішення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Чинний ЦПК України обмежує дискреційні повноваження апеляційного суду стосовно часу поновлення строків на оскарження судового рішення.

Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільно-правових відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України від 21 жовтня 2010 року).

Установлено, що ОСОБА_2 є співвідповідачем у справі за позовом банку про стягнення заборгованості, достовірно знала про існування рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року, яким з неї солідарно стягнуто заборгованість за кредитом, а також, що виданий на підставі цього рішення виконавчий документ звернуто до примусового виконання через органи державної виконавчої служби.

ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду заяви ПАТ "ОТП Банк" про видачу дубліката виконавчого листа, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1, а. с. 112). При цьому неявка ОСОБА_2 не перешкоджала вирішенню судом вказаного питання.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 було достовірно відомо про наявність невиконаного судового рішення про солідарне стягнення з неї коштів, а також про виконавче провадження, відкрите, зокрема, на підставі виданих дублікатів виконавчих документів.

Разом з тим лише у липні 2020 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року, тобто більше ніж через три роки з часу постановлення судом першої інстанції ухвали про поновлення строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання вона оскаржена до апеляційного суду. При цьому, з наявного у матеріалах справи листування видно, що про вказану судову ухвалу заявник знала задовго ніж, як вона посилається, ознайомилась з матеріалами справи 17 липня 2020 року.

Доводи касаційної скарги заявника, що отримавши у 2017 році постанову державного виконавця від 17 липня 2017 року про повернення виконавчого листа, вона була впевнена, що виконавче провадження закрито, не може розцінюватись як поважна причина пропуску визначеного законом процесуального строку.

Перевіряючи доводи заявника щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції, дав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахував тривалість строку, що минув з дня постановлення оскаржуваних ухвал, обізнаність заявника про розгляд заяви про видачу дублікатів виконавчих листів та наявність у неї об'єктивної можливості знати про наявність ухвали про поновлення строку на їх пред'явлення до виконання, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав наведені ОСОБА_2 причини неповажними.

Заявником не наведені винятки, передбачені частиною 2 статті 358 ЦПК України, за яких строк на апеляційне оскарження, пропущений більше ніж на три роки, може бути поновлено, а отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини 2 статті 358 ЦПК України.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури, і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Підстави вважати, що апеляційний суд при розгляді даної скарги допустив порушення норм процесуального закону, відсутні

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за поданими ОСОБА_2 апеляційними скаргами.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані ухвали апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, скасування постанови апеляційного суду про ухвалення додаткового рішення із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції, з АТ "ОТП Банк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 840,80 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року скасувати, ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 07 лютого 2020 року залишити в силі.

Стягнути з Акціонерного банку "ОТП Банк" на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2016 року про видачу дубліката виконавчого листа залишити без змін.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2020 рокупро відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року про поновлення строку на пред'явлення до виконання виконавчих листів залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк