Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.04.2021 року у справі №205/2606/19

Постанова

Іменем України

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 205/2606/19

провадження № 61-4420св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Євгенія Олександрівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Миколаївна, департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Хотинець Юною Миколаївною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, застосування наслідків недійсності правочину, скасування запису про державну реєстрацію права власності, поновлення реєстрації права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належала на праві власності квартира АДРЕСА_1

30 листопада 2017 року вона видала на ім'я ОСОБА_2 довіреність, в тексті якої зазначено, що ОСОБА_2 може представляти її інтереси в різних установах, а також з питань продажу квартири, проте не зазначено, що він уповноважений вчинити саме продаж квартири, на яких умовах, за яку ціну.

01 грудня 2017 року ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності від 30 листопада 2017 року, уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Вказує, що вона не мала наміру продавати вказану квартиру, повністю довіряла ОСОБА_2 та була впевнена, що довіреність та документи на квартиру потрібні йому для застави, щоб отримати грошову позику. Текст довіреності позивач не читала, юридичну природу та правових наслідків такої довіреності нотаріус їй не роз'яснив, до того ж довіреність позивачу не вручили, її одразу забрав ОСОБА_2.

Копію довіреності позивач отримала лише 28 грудня 2018 року у приватного нотаріуса Іщенко Є. О., коли дізналась про продаж квартири.

За умовами договору купівлі-продажу квартири від 01 грудня 2017 року ОСОБА_2 отримав кошти за її продаж до підписання договору, в повному обсязі і ціна є остаточною, проте будь-яких коштів за продаж квартири ОСОБА_1 від нього не отримувала.

Позивач до 07 лютого 2019 року постійно проживала в квартирі, сплачувала комунальні послуги, робила ремонт, що свідчить про відсутність у неї волевиявлення продавати квартиру.

Крім того, 04 січня 2019 року ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_3 та позивача написав розписку про отримання коштів у розмірі 15000 дол. США. Цей факт не відповідає дійсності, оскільки кошти при цьому не передавались, позивачку змусили поставити підпис на розписці під тиском, з погрозами про термінове виселення, з погрозою застосування фізичної розправи від відповідачів. Із тексту розписки від 04 січня 2019 року вбачається, що 01 грудня 2017 року ОСОБА_2 отримав 10 000 дол. США, проте це суперечить договору купівлі-продажу квартири, де зазначена ціна квартири 150 819,00 грн, яка була передана до укладання угоди відповідно пункту 4 договору. Тому позивачка вважає, що ОСОБА_2 діяв лише у своїх власних інтересах, усвідомлював, що діє всупереч інтересам позивачки та її волі, укладаючи договір купівлі-продажу квартири. Наведене свідчить про зловмисну домовленість відповідачів, оскільки їх дії були направлені на протиправне позбавлення позивача права власності та призвели до негативних наслідків.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила:

визнати недійсною довіреність від 30 листопада 2017 року, зареєстровану в реєстрі за № 1100, видану приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Є. О.;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 01 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1233;

застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони в первісний стан відповідно до статті 216 ЦК України;

скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1;

поновити реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі:

визнано недійсною довіреність від ОСОБА_1, яка була видана та посвідчена 30 листопада 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Є. О. за реєстровим № 1100 на ОСОБА_2;

визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 01 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1233;

застосовано наслідки недійсності правочину, повернувши сторони в первісний стан відповідно до статті 216 ЦК України;

скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1;

поновлено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1;

вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд виходив з того, що ОСОБА_2, продавши ОСОБА_3 на підставі довіреності від імені позивачки її квартиру без узгодження з позивачкою ціни та умов продажу, фактично уклав договір купівлі-продажу в своїх інтересах, отримавши кошти за її продаж, тому такий правочин слід вважати укладеним внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. У зв'язку з чим суд вважав наявними підстави для задоволення позову ОСОБА_1.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

ПостановоюДніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено; рішення Ленінського районного суду м.

Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до довіреності від 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 від її імені представляти інтереси, зокрема, щодо продажу належної їй на праві власності за ціну та на умовах, у терміни, за його розсудом квартири АДРЕСА_1. Тобто, у відповідачів при укладенні договору купівлі-продажу не було зловмисної домовленості з метою отримання вигоди, оскільки представник діяв у межах наданих йому повноважень від ОСОБА_1. Крім того, судом не встановлено негативних наслідків для довірителя, оскільки її незгода щодо укладеного правочину купівлі-продажу полягає у тому, що у неї була відсутня воля на відчуження квартири, що не є підставою для визнання довіреності недійсною згідно заявлених позовних вимог.

Апеляційний суд зазначив, що видаючи довіреність, ОСОБА_1 повинна була усвідомлювати, що наділила відповідача правом продажу квартири будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд, у зв'язку з чим зробив висновок, що суд першої інстанції безпідставно вважав наявною доведеність факту зловмисної домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і залишити в силі законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд під час вирішення справи не звернув увагу на те, що:

вчинений правочин не відповідає її волевиявленню та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлене договором купівлі-продажу, оскільки довіреність вона видавала на отримання ОСОБА_2 позики, а він підмінив волю довірителя, домовився з контрагентом про продаж квартири, що суперечить волі довірителя та є підставою для визнання такого правочину недійсним;

позивачка будь-яких коштів з продажу квартири не отримувала від відповідачів.

Дії відповідачів свідчать, що вони готувалися до укладення договору купівлі-продажу квартири, оскільки ними завчасно був зроблений висновок про ринкову вартість квартири станом на 30 листопада 2017 року для її продажу, в якому занижена вартість квартири та зазначена ціна 150 819 грн, що не відповідає дійсності, оскільки згідно оціночно-будівельного експертного дослідження квартири від 21 лютого 2019 року № 1249-03, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом 30 листопада 2017 року складала 419 357 грн;

пункт 8 договору купівлі-продажу свідчить про те, що покупець квартири до укладення цього договору здійснив внутрішній огляд квартири, що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_3 не був у квартирі позивачки до часу його вселення на підставі судового рішення від 07 лютого 2019 року.

Апеляційний суд не дослідив докази, що стосуються фактів, на які позивачка посилалася у відзиві на апеляційну скаргу; неправильно визначив розмір судового збору, понесеного у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції та безпідставно стягнув з позивачки 4621,80 грн, оскільки відповідно до розрахунку позивачки такий розмір мав становити 3434,90 грн.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 квітня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема, що апеляційний суд під час вирішення справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року в справі № 182/3593/17, від 02 грудня 2020 року в справі № 396/419/18, від 12 березня 2020 року в справі № 759/14137/17, від 29 серпня 2018 року в справі № 522/15095/15-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 383/1486/15-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, щоОСОБА_1 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, ВММ № 294375, від 22 грудня 2009 року, посвідченого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-287.

30 листопада 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Є. О. посвідчено довіреність за реєстровим № 1100, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси в усіх державних, громадських, господарських та інших органах і організаціях незалежно від форм власності та ін., з усіх без винятку питань, що стосуватимуться її прав та інтересів, а також з питань, пов'язаних з продажем належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1.

01 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М. посвідчено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_1, від імені якої на підставі довіреності діє ОСОБА_2, (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), відповідно до умов якого представник продавця продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1.

У пункті 4 договору купівлі-продажу квартири зазначено, що за домовленістю сторін продаж квартири здійснений за 150 819 грн, які представник продавця одержав до підписання цього договору. Представник продавця підтверджує проведення зі сторони покупця повного розрахунку та відсутність претензій фінансового характеру покупця. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладення цього договору не підлягає.

Відповідно до розписки від 04 січня 2019 року ОСОБА_2 01 грудня 2017 року отримав за продаж по довіреності квартири АДРЕСА_1, належної на праві власності ОСОБА_1,10 000 дол. США, а 04 січня 2019 року отримав ще 5000 дол. США за продаж вказаної квартири. Загальна сума угоди складає 15 000 дол. США, які він отримав від ОСОБА_3, свідки ОСОБА_1, ОСОБА_4.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Повноваження представника фізичної особи може здійснюватися за довіреністю, якою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов'язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року в справі № 395/417/20 (провадження № 61-7308св21) міститься висновок про те, що "довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя".

У силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що довіреністю від 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником в усіх державних, громадських, господарських та інших органах і організаціях незалежно від форми власності, з усіх без винятку питань, що стосуються її прав та інтересів, у томі числі щодо продажу належної їй на праві власності за ціну та на умовах, у терміни, за його розсудом кв. АДРЕСА_1.

Вказана довіреність на момент укладання договору купівлі-продажу квартири від 01 грудня 2017 року була дійсною та не була припинена.

З огляду на викладене, апеляційний суд, встановивши, що позивачкою було добровільно видано довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_2 укладати, підписувати договір купівлі-продажу щодо квартири АДРЕСА_1, при цьому ОСОБА_2 діяв не в особистих інтересах, а в інтересах позивачки, а також враховуючи, що нею не доведено зловмисної домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, позивачкою не доведено, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладений представником на невигідних для неї умовах і такий договір суперечить її інтересам.

Видаючи довіреність, позивачка мала усвідомлювати, що наділила ОСОБА_2 правом, зокрема, продажу вказаної квартири будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд, тому доводи касаційної скарги про те, що позивач не знала, що було вчинено правочин з продажу її квартири та що з нею не погоджувались умови продажу квартири, вона не отримувала грошові кошти від продажу квартири є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачці не було відомо про зміст виданої нею довіреності, не заслуговують на увагу, оскільки у поясненнях приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Є. О. зазначено, що ОСОБА_1 30 листопада 2017 року звернулася до приватного нотаріуса для посвідчення довіреності на представництво її інтересів з будь-яких питань, що стосуються продажу квартири, під час посвідчення довіреності чітко висловила прохання, щоб її інтереси з продажу квартири представляв ОСОБА_2 з зазначенням широкого кола повноважень щодо розпорядження квартирою, при цьому передала повний пакет документів щодо права власності на квартиру.

Обставини, на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог, не дають підстав для недійсності довіреності від 30 листопада 2017 року, а тому апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні вказаної вимоги.

Оскільки апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири через його необґрунтованість, правильним є і висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні інших позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, скасування запису про державну реєстрацію права власності, поновлення реєстрації права власності також, оскільки вони є похідними від основної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, стягуючи з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги неправильно визначив його розмір, не заслуговують на увагу. Ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру станом на 01 січня 2019 року становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає (768,40 грн х 4 = 3073,6
грн х 150% = 4610,40 грн). За таких обставин апеляційний суд у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідно до статті 141 ЦПК України правильно стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму судового збору.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частиною 2 статті 410 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року в справі № 395/417/20 (провадження № 61-7308св21), не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Хотинець Юною Миколаївною, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук