Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.03.2020 року у справі №133/1360/18

Постанова

Іменем України

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 133/1360/18

провадження № 61-2945св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Акціонерне товариство Комерційного банку "ПриватБанк", державний реєстратор - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" - адвоката Сокуренка Євгена Сергійовича на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 жовтня 2019 року у складі судді Сороки Д. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Марчук В. С., Матківської М. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ "ПриватБанк", державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що при державній реєстрації 26 вересня 2016 року права власності на нерухоме майно, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1, за АТ КБ "ПриватБанк" приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. було порушено вимоги пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а АТ КБ "ПриватБанк" - вимоги пунктів 22 і 27 Договору іпотеки від 28 вересня 2007 року, укладеного ОСОБА_1.

Крім того, вважає, що рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за АТ КБ "ПриватБанк" порушує норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки кредит видався в іноземній валюті у розмірі 28 000 доларів США, предмет іпотеки складає загальну площу 43,6 кв. м, житлову 27,6 кв. м, крім іпотечної квартири будь-якого нерухомою майна не має, ця квартира є єдиним місцем його проживання.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що вибуття квартири з володіння відбулося поза його волею, шляхом порушення діючого законодавства, оскільки державна реєстрація права власності на квартиру в АДРЕСА_1 за АТ КБ "ПриватБанк" вчинено протиправно.

Просив суд визнати протиправним і скасувати рішення № 31569142 приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. від 26 вересня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за АТ КБ "ПриватБанк" зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 жовтня 2019 року позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення № 31569142 приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. від 26 вересня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ПАТ КБ "ПриватБанк" зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що кредит є споживчим, наданий в іноземній валюті, тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 лютого 2020 року представник АТ КБ "Приватбанк" - адвокат Сокуренко Є. Ю. засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року, в якій просив, скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами незаконно застосовано до даних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки в даній справі не відбувалося примусового стягнення на майно.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

04 травня 2020 року справа № 133/1360/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір № VIKWGK00001668, на підставі якого банк надав йому кредит в розмірі 28 000 доларів США для придбання житла, на строк до 26 вересня 2027 року.

28 вересня 2007 року в забезпечення виконання кредитного договору № VIKWGK00001668, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір іпотеки квартири, що розташована на АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Даніловою І. В. та зареєстрований у реєстрі за № 992, згідно якого, придбана за кредитні гроші квартира була передана банку в іпотеку.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 вересня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Даніловою І.

В. та зареєстрованого в реєстрі за № 945, ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1. Право власності на квартиру зареєстровано у Вінницькому обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації 24 вересня 2007 року і записано в реєстрову книгу № 9 дод. Р № 60/3885.

Заочним рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2017 року (справа № 133/2223/15-ц) з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором № VIKWGK00001668 від 28 вересня 2007 року в розмірі 26 702,86 доларів США, що за курсом від 13 травня 2015 року становить 550 880 грн.

Відповідно до довідки № 68995116 від 26 вересня 2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 26 вересня 2016 року, індексний номер - 31569142, внесеного приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. право власності на квартиру АДРЕСА_1, було зареєстровано за ПАТ КБ "ПриватБанк".

Згідно копії паспорта ОСОБА_1 зареєстрований з 05 жовтня 2007 року на АДРЕСА_1.

Пунктом 22 зазначеного договору іпотеки передбачено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 16.7.1,16.7.2,16.9 договору іпотеки, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в договорі.

Пунктом 27 договору іпотеки також визначено, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити про це іпотекодавця.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін доГПК України ЦПК України КАС України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини 1 , 2 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира ОСОБА_1 повністю підпадає під вимоги статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", отже на неї не може бути звернуто стягнення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку".

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку".

Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 33,36,37 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від рядку умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку", отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Зважаючи на наведене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов'язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України "Про іпотеку" та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що кредит є споживчим, наданий в іноземній валюті, тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа спірної квартири, яка була предметом іпотеки становить 43,6 кв. м, іншого нерухомого майна позивач у власності немає, згоди на відчуження предмету іпотеки ОСОБА_1 не надавав.

Визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, справа № 726/1538/16-ц, провадження № 14-111цс19.

Доводи заявника про те, що у цій справі відсутні будь-які підстави для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", і відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), про те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії ~law34~, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за Банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у випадку доведеності факту повного виконання своїх зобов'язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами закону.

Оскільки Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанції переглянули справу відповідно до таких висновків (в даному випадку висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, узгоджуються з актуальними висновками Великої Палати Верховного Суду), а доводи касаційної скарги не спростовують їх.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції у силу положень частини 3 статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" - адвоката Сокуренка Євгена Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська