Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.07.2020 року у справі №610/3221/19

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 610/3221/19-ц

провадження № 61-9875св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна казначейська служба України,

треті особи: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, Прокуратура Харківської області, Головне управління Національної поліції в Харківській області в особі Балаклійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня 2020 року у складі судді Феленка Ю. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, Прокуратура Харківської області, Головне управління Національної поліції в Харківській області в особі Балаклійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що її обвинувачували у вчиненні злочинів, які вона не вчиняла. Досудове слідство за обвинуваченнями, висунутими щодо неї у кримінальній справі від 11 вересня 2012 року № 10120036 (від 17 листопада 2014 року № 42014220000000647) та кримінальному провадженні № 12013220190001932 за частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 27, частиною 2 статті 366, частиною 4 статті 358 КК України тривало 6 років 10 місяців (кримінальну справу порушено 11 вересня 2012 року, постанова про закриття кримінального провадження прийнята 10 липня 2019 року). Кримінальне провадження органом досудового розслідування закрита на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку із встановленням відсутності події кримінального правопорушення. Проте, знявши з неї остаточно всі звинувачення, слідчий не скасував обраний щодо неї запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у кримінальній справі № 10120036, а тому вона і після закриття кримінального провадження була обмежена у своїх правах вільного пересування та обрання місця проживання. Зазначений запобіжний захід скасовано постановою Балаклійського районного суду Харківської області лише 01 жовтня 2019 року.

Вона незаконно перебувала під вартою з 21 год 35 хв 11 вересня 2012 року по 18 вересня 2012 року, тобто 7 діб, за обвинуваченнями, за якими згодом встановлена відсутність подій кримінальних правопорушень. Загалом обмеження у своїх конституційних правах тримали протягом 7 років 20 днів із моменту порушення кримінальної справи та затримання до скасування судом міри запобіжного заходу.

Крім того, під час її затримання одночасно співробітниками міліції затримано її цивільного чоловіка - ОСОБА_3. При цьому, його долю та місцезнаходження їй ніхто не повідомив. 11 вересня 2012 року ОСОБА_3 затримано в порядку статті 115 КПК України, у редакції 1960 року, за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України, 14 жовтня 2012 року йому обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Під вартою ОСОБА_3 провів до 21 серпня 2013 року. Зазначає, що протягом тривалого часу вона була позбавлена можливості користуватися вилученим та арештованим майном, а саме: офісною технікою, мобільними телефонами та нерухомим майном. Вона зазнала незаконного втручання у своє особисте життя та власність, перенесла тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконні дії органу досудового розслідування, відсутність роботи та коштів після звільнення з-під варти, що привело її до відчаю та викликало значні та глибокі страждання. Органом досудового слідства штучно та свідомо створені процесуальні перешкоди для реалізації права на захист, обмежене право на отримання інформації у кримінальному провадженні.

Тримання під вартою, а згодом підписка про невиїзд тривалий час принижували її авторитет, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило її нормальні сімейні зв'язки, спричинило їй тяжкі душевні страждання та вимагали від неї значних додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на її користь 3 500 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом, а саме: внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред'явлення обвинувачення, визнання підозрюваною та обвинуваченою, тобто перебування під слідством та судом - 2 000 000 грн; внаслідок незаконних затримання та тримання під вартою, застосування міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд та покладення пов'язаних із нею обмежень, тобто обмежень свободи, вільного пересування, обрання місця проживання та інше - 1 000 000 грн; внаслідок незаконного накладення арешту на майно - 500 000 грн.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено, що вона зазнала незаконного втручання у своє особисте життя та власність, перенесла тяжкі емоційні хвилювання та стрес через дії органу досудового розслідування. Тримання під вартою, а згодом підписка про невиїзд тривалий час принижували її авторитет, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило її нормальні сімейні зв'язки, спричинило їй тяжкі душевні страждання та вимагали від неї значних додаткових зусиль для організації свого життя. Органом досудового слідства створені процесуальні перешкоди для реалізації її прав та свобод. ОСОБА_1 без відповідної правової підстави більше 84 місяців перебувала під кримінальним переслідуванням. При цьому, 7 діб вона утримувалася під вартою, внаслідок чого була ізольована від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинально впливає на її життя. Після цього, позивач також була обмежена у вільному виборі місця знаходження, оскільки до неї застосовано підписку про невиїзд. ОСОБА_1 більше трьох років була позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм рухомим майном, вилученим під час проведення обшуків 11 вересня 2012 року. Арешт на майно скасовано лише 10 грудня 2015 року. За вказаний час, з урахуванням стрімкості технічного прогресу, це майно, яке складалось з аудіо- та відеотехніки, офісної техніки та мобільних телефонів, значно втратило свою цінність порівняно з тією, яку мало на момент вилучення. Крім того, більше трьох років вона також була позбавлена можливості вільно користуватися та розпоряджатися своїм нерухомим майном, на яке теж накладено арешт. Тобто, у зв'язку з кримінальним переслідуванням правоохоронними органами, які згодом закрили кримінальне провадження за відсутності події злочину, остання зазнала душевних переживань, втратила авторитет серед оточення, зазнала надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни її життєвого укладу та завдав їй значних страждань. Крім того, незаконне притягнення ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності також порушило у значній мірі нормальні сімейні відносини і родинні зв'язки. Отже, зважаючи на усі обставини справи, представлені сторонами докази, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту її утримання під вартою, зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які понесла позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, належним розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 суд визначив у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України, що відповідає принципу розумності та справедливості. Щодо відшкодування моральної шкоди позивачу за вчинення окремих слідчих дій, то суд вважав, що такі вимоги не підлягають окремому задоволенню, оскільки охоплюються відшкодуванням саме за факт перебування під слідством і судом, а в протилежному випадку, буде мати місце подвійна цивільно-правова відповідальність одного і того ж виду за одні і ті ж дії.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 червня 2020 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 400 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначив фактичні обставини справи та підстави часткового задоволення позову, при цьому, неправильно застосував положення частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", у зв'язку з чим неправильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, який необхідно визначити із розрахунку мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення.

Отже, оскільки в розумінні статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" її мінімальний розмір складає 399 880,66 грн, то судова колегія вважала за доцільне стягнути на користь позивача 400 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що відшкодування моральної шкоди за вчинення окремих слідчих дій не підлягають окремому задоволенню, оскільки охоплюються відшкодуванням саме за факт перебування під слідством і судом. Відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачеві не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а отже, підстави для застосування наведеної норми до виниклих правовідносин відсутні. Крім того, статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не вносилися зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік".

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2020 року, в якій просить змінити судові рішення в частині визначення розміру моральної шкоди та визначити розмір моральної шкоди, що заявлений у позовних вимогах, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що в оскаржуваних судових рішеннях не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 16 квітня 2020 року у справі № 487/4332/16, від 19 червня 2019 року у справі № 213/1217/16-ц, від 26 березня 2020 року у справі № 755/3197/17, від 10 січня 2020 року у справі № 615/448/17, від 08 травня 2019 року у справі № 484/3423/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 296/834/19, від 26 червня 2019 року у справі № 314/3982/14-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 554/2184/17, від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц. Жодна із судових інстанцій не врахувала, що мало місце не лише незаконне перебування під слідством та судом, накладення арешту на його майно, обмеження у правах, a й незаконне тримання під вартою, визначення відшкодування за якими має здійснюватися окремо та самостійно.

У липні 2020 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2020 року, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 202/6457/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц. Казначейство жодної шкоди позивачеві не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, тому стягнення моральної шкоди безпосередньо з Казначейства є безпідставним.

У серпні 2020 року Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому зазначено, що під час визначення моральних страждань суд врахував: всі обставини справи, представлені сторонами докази, ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, про які вона зазначила у позові та поясненнях. ОСОБА_1 тільки 7 днів перебувала під вартою за весь час перебування під слідством та судом.

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, в якому зазначила, що Головне управління МВС України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, Прокуратура Харківської області, Головне управління Національної поліції в Харківській області в особі Балаклійського відділу поліції, - не можуть мати процесуальний статус відповідача, оскільки в силу закону не несуть прямої та безпосередньої відповідальності перед позивачем за завдану їй своїми діями моральну шкоду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом статті 412 ЦПК України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Частиною 3 статті 411 ЦПК Українипередбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Встановлені судами обставини

11 вересня 2012 року слідчим відділу СУ ГУМВС України в Харківській області капітаном міліції Петровим А. С., у рамках розслідування кримінальної справи № 10120036, порушена кримінальна справа щодо ОСОБА_5 за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману і зловживанням довірою, вчинене в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України.

На підставі постанови Київського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2012 року, за місцем проживання ОСОБА_5 та її на той час цивільного чоловіка ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1,11 вересня 2012 року проведений обшук, який тривав із 09 год 15 хв до 17 год 45 хв.

11 вересня 2012 року проведений обшук за адресами: АДРЕСА_2.

11 вересня 2012 року об 21 год 35 хв ОСОБА_5 затримана на підставі статті 115 КПК України, у редакції від 1960 року, про що складений протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину та корінець до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 11 вересня 2012 року.

ОСОБА_5 12 вересня 2012 року роз'яснені права підозрюваного в того ж дня допитано як підозрювану.

Постановою слідчого відділу СУ ГУМВС України в Харківській області капітана міліції Петрова А. С. від 12 вересня 2012 року ОСОБА_5 залучено у якості обвинуваченої та пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України та роз'яснені права обвинуваченої.

12 вересня 2012 року ОСОБА_5 допитано в якості обвинуваченої.

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. від 13 вересня 2012 року накладено арешт на майно, яке вилучено під час проведення обшуку, а саме: диктофон "Panasonic" у чохлі з гарнітурою, мобільний телефон SAMSUNG у чохлі з сім-картою оператора МТС, мобільний телефон SAMSUNG із сім-картою оператора Київстар, мобільний телефон NOKIA, системний блок ПК ASUS, DVD ROM-LG, друкарську механічну машинку "Underwood", фотоапарат SONY в чохлі, відеокамеру JVC без акумулятора в чохлі, ноутбук ASUS із сумкою, принтер струйний EPSON, які належать ОСОБА_5 та її на той час цивільному чоловіку ОСОБА_4

13 вересня 2012 року постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. накладений арешт на все майно ОСОБА_5 та ОСОБА_4

14 вересня 2012 року слідчий відділу СУ ГУМВС України в Харківській області капітан міліції Петров А. С., за погодженням з заступником прокурора Харківської області Мироновим С. В., звернувся до Київського районного суду м. Харкова з поданням про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2012 року ОСОБА_5 продовжено строк затримання у ІТУ м. Харкова до 7 діб, тобто до 18 вересня 2012 року.

15 вересня 2012 року ОСОБА_5 роз'яснені права обвинуваченої та остання була допитана в якості обвинуваченої.

15 вересня 2012 року на підставі постанови старшого слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області підполковника міліції Фоменка Ю. Н., у ОСОБА_5 відібрані експериментальні зразки почерку і підписи на 15 аркушах формату А4. Роз'яснені права обвинуваченої та вона тричі допитувалась в якості обвинуваченої слідчими ОСОБА_7 та ОСОБА_8

17 вересня 2012 року між обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_9 проведена очна ставка.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2012 року відмовлено в задоволенні подання органу досудового слідства про обрання стосовно ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Цією ж постановою ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

Постановами слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. від 25 вересня 2012 року накладено арешт на будівлю - нежитловий об'єкт № 150 та будівлю-контору № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_5 на праві приватної власності.

12 листопада 2012 року слідчим СУ ГУМВС України в Харківській області капітаном міліції Петровим О. С., під час розслідування кримінальної справи № 10100041, змінено підстави порушення кримінальної справи з частини 3 статті 358 КК України на частину 2 статті 366 КК України та відносно ОСОБА_5 порушено кримінальну справу за фактом співучасті у складанні і видачі службовою особою завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки, вчинені за попередньою змовою групою осіб, за частиною 2 статті 27 частиною 2 статті 366 КК України.

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. від 14 листопада 2012 року під час розслідування кримінальної справи № 10100041, щодо ОСОБА_5 порушена кримінальна справа за фактом використання завідомо підробленого документа, за частиною 4 статті 358 КК України.

14 листопада 2012 року слідчим СУ ГУМВС України в Харківській області капітаном міліції Петровим О. С., під час розслідування кримінальної справи № 10220036, змінено підстави порушення кримінальної справи з частини 4 статті 190 КК України на частину 5 статті 191 КК України та порушено кримінальну справу за фактом співучасті в заволодінні майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб за частиною 2 статті 27, частиною 2 статті 366 КК України.

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області капітана міліції Петрова О. С. від 16 листопада 2012 року під час розслідування кримінальної справи № 10120036, виділено в окреме провадження матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_5 за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 27, частиною 2 статті 366, частиною 4 статті 358 КК України.

Згідно з витягом із ЄРДР, 11 вересня 2013 року відомості за матеріалами правоохоронних та контролюючих органів про виявлені факти вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12013220190001932 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 358 КК України.

10 грудня 2015 року постановою старшого слідчого СВ Балаклійського ВП Зміївського ВП ГУНП в Харківській області майора міліції Слюсарчук О. В. скасовано арешт, накладений на майно ОСОБА_5, а саме: диктофон "Panasonic" у чохлі з гарнітурою, мобільний телефон SAMSUNG у чохлі з сім-картою оператора МТС, мобільний телефон SAMSUNG з сім-картою оператора Київстар, мобільний телефон NOKIA, системний блок ПК ASUS, DVD ROM-LG, друкарську механічну машинку "Underwood", фотоапарат SONY у чохлі, відеокамеру JVC без акумулятора в чохлі, ноутбук ASUS із сумкою, принтер струйний EPSON, та нерухоме майно: будівлю-нежитловий об'єкт № 150, будівлю-контору АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_5.

10 жовтня 2015 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 та змінила прізвище із ОСОБА_10 на ОСОБА_11.

Постановою слідчої Балаклійського ВП ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції Жирко І. В. від 10 липня 2019 року кримінальне провадження № 12013220190001932 від 11 вересня 2013 року закрито у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 27, частиною 2 статті 366, частиною 5 статті 191, частиною 4 статті 358 КК України.

18 липня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до Балаклійського ВП ГУНП в Харківській області з клопотанням про скасування обраного щодо неї у кримінальній справі № 10100036 запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

Постановою від 19 липня 2019 року слідча Балаклійського ВП ГУНП в Харківській області лейтенант поліції Жирко І. В. відмовила ОСОБА_1 у задоволенні вказаного клопотання, оскільки скасування запобіжного заходу не відноситься до компетенції слідчого.

Постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 01 жовтня 2019 року скасований, обраний 18 вересня 2012 року постановою Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, та скасовані покладені на неї обов'язки: без дозволу слідчого та суду не виїжджати з постійного місця проживання і з'являтися за їх першою вимогою, у кримінальній справі № 10120036, на підставі якої зареєстроване кримінальне провадження № 12013220190001932 від 11 вересня 2013 року.

Обставини притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 (на той час цивільного чоловіка позивача) підтверджуються постановою про порушення кримінальної справи від 11 вересня 2012 року; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 11 вересня 2012 року та корінцем до нього; поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 14 вересня 2012 року; постановою Київського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2012 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; поданням про продовження строків тримання під вартою від 07 листопада 2012 року; постановою Київського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2012 року про продовження строку тримання під вартою; постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року про направлення кримінальної справи для проведення додаткового розслідування; підпискою про невиїзд; постановою про закриття кримінального провадження від 12 грудня 2016 року.

Отже, 11 вересня 2012 року ОСОБА_1 затримана в порядку статті 115 КПК, у редакції від 1963 року, та знаходилась під вартою 7 діб, після чого 18 вересня 2012 року їй обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, який скасували лише 01 жовтня 2019 року.

Отже, позивач перебувала під слідством та судом із 11 вересня 2012 року (з моменту її затримання) по 01 жовтня 2019 року (скасування підписки про невиїзд), що складає 84 місяці і 20 дні.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач має право на відшкодування шкоди за час перебування під слідством та судом, у розмірі, який розраховується на підставі статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Проте суд апеляційної інстанції, погодився із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди при здійсненні окремих слідчих дій, не підлягають окремому задоволенню, оскільки охоплюються відшкодуванням саме за факт перебування під слідством і судом.

Разом з тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Щодо суті спору

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб, органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, або суду.

Відповідно до частини 7 статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, завданої позивачу за незаконне перебування під слідством і судом, по суті виходив із того, що має місце триваюче порушення державними органами (слідством, прокуратурою) прав та свобод ОСОБА_1, яке розпочалося 11 вересня 2012 року (з моменту її затримання) та закінчилося 01 жовтня 2019 року (скасування підписки про невиїзд), і складає 84 місяці і 20 дні.

Суди вважали, що затримання та тримання під вартою, застосування міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд та покладення пов'язаних із нею обмежень, та накладення арешту на майно охоплюється єдиним поняттям завданої позивачу шкоди - незаконне перебування під слідством і судом.

Проте такі висновки судів є помилковими, оскільки суперечать самому змісту пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Застосовуючи наведене положення закону та здійснюючи його тлумачення, необхідно виходити з того, як до норми, вжитої у законі, законодавцем застосована юридична техніка.

За змістом пункту 1 пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування моральної шкоди, і такі випадки у наведеній статті закону перелічені через кому.

Виходячи із буквального тлумачення норми закону можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як то:

- незаконне засудження;

- незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;

- незаконне взяття і тримання під вартою;

- незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки;

- незаконне накладення арешту на майно;

- незаконне відсторонення від роботи (посади)

- інші процесуальні дій, що обмежують права громадян -

є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не охоплюються їх початком, до прикладу - незаконне взяття під варту і їхнім закінченням- винесенням виправдувального вироку за реабілітуючих обставин.

У своєму позові ОСОБА_1 просила відшкодувати їй моральну шкоду за:

- тримання під вартою, притягнення до кримінальної відповідальності, пред'явлення обвинувачення, визнання підозрюваною, обвинуваченою,

- застосування міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд,

- накладення арешту на майно.

Отже, за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду особа може вимагати відшкодування моральної шкоди.

При цьому, необхідно враховувати, що, наприклад, проведення в особи виїмки, обшуку, не обов'язково пов'язується з тим, що ця особа перебуває під слідством і судом. За КПК України у редакції 1960 року, існував перелік слідчих дій, які могли здійснюватися до порушення кримінальної справи, а саме: огляд, обшук, виїмка, освідування, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих, свідків.

Отже, не можна пов'язувати перелік обставин (незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду), за яких громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода, із обставинами перебування такого громадянина під слідством і судом.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не розмежовано види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням наведеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критерію обґрунтованості, а отже, доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження.

Щодо розміру відшкодування

Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими у постановах від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, тобто з інших підстав, ніж неправомірне перебування під судом та слідством, судам необхідно виходити із загальних положень про відшкодування шкоди, які вимагають враховувати характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з'ясувати усі фактичні підстави позову, якими обґрунтовано як обставин спричинення, так і розмір відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Щодо відповідача у справі

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частина 1 статті 16 ЦК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до статті 51 ЦПК України, чинної на час ухвалення рішення, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди), проте у цій справі Державна казначейська служба України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює лише списання коштів з державного бюджету, є єдиним відповідачем.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження 14-515цс19, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19.

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частини 5 статті 12 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Проте в порушення вимог наведеної правової норми суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, а апеляційний суд на зазначені порушення закону уваги не звернув.

Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які необхідні для визначення розміру відшкодування цієї шкоди. Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об'єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди обох попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не встановили склад учасників справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України знайшли своє підтвердження.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, вирішити питання про залучення органів, дії яких призвели до завдання позивачу моральної шкоди, як співвідповідачів у порядку статті 51 ЦПК України (роз'яснивши позивачу його право заявити відповідне клопотання), встановити усі підстави заявленого позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2020року скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко