Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2020 року у справі №394/1006/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 394/1006/18

провадження № 61-4050св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Лан",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2019 року у складі судді Партоліної І. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" (далі - ПСП "Лан") про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3223655000:02:000:0200, площею 4,88 га, яка розташована на території Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області.

20 червня 2006 року від його імені був укладений договір оренди земельної ділянки із ПСП "Лан" зі строком дії на 25 років.

Зазначав, що вказаний договір він не підписував.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1, посилаючись на статті 15,203,

215 ЦК України, просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року, укладений між ним та ПСП "Лан", який зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (далі - Кіровоградська регіональна філії ДП "Центр ДЗК")

18 жовтня 2006 року за № 228.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП "Лан", зареєстрований

у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 18 жовтня 2006 року за № 228.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Стягнуто з ПСП "Лан" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн та витрати на проведення судово-почеркознавчої експертизи

в сумі 4 862,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір позивач не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, відсутність волевиявлення власника є підставою для визнання договору недійсним відповідно до статей 21, 203 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ПСП "Лан" залишено без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено, що спірний договір суперечить його волі та ним не підписувався,

відповідачем даний факт не спростовано, а тому суд першої інстанції

дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року, який порушує права позивача.

Крім того, суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем подано позов у межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду,

ПСП "Лан", посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи та не з'ясували, коли саме позивач отримав примірник договору оренди земельної ділянки

від 20 червня 2006 року, а тому вважає, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності.

Зазначає, що висновок експерта від 11 квітня 2019 року № 570/571/19-27

є неналежним та недопустимим доказом, оскільки він отриманий

з порушенням порядку, встановленого Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, та Науково-методичними рекомендаціями з підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер undefined, площею 4,88 га, яка розташована на території Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області (а. с. 13-14).

20 червня 2006 року від імені ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки із ПСП "Лан" зі строком дії на 25 років, який зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 18 жовтня 2006 року за № 228 (а. с. 7-11).

Згідно із висновком експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11 квітня 2019 року № 570/571/19-27 підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 20 червня 2006 року, який укладений між ОСОБА_1 та ПСП "Лан", зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 18 жовтня 2006 року за № 228, акті про передачу та прийом земельної ділянки в натурі (додаток 1 до договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року), акті визначення меж земельної ділянки в натурі (додаток 2 до договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року) виконані не самим ОСОБА_1,

а іншою особою без наслідування його підписного почерку (а. с. 75-78).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень є посилання заявника на пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, оскільки суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга ПСП "Лан" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У частині 1 статті 215, статтях 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він не підписував спірний договір оренди земельної ділянки, підпис у ньому вчинено іншою особою.

Відповідно до частиною 2 статті 207 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 2 статті 207 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі"

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається

в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі"

є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга

статті 15 Закону України "Про оренду землі").

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку

в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначала, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме

у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача приведе до ефективногозахисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який

є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаючись на те, що цей договір він не підписував, умови його не погоджував, тож відповідач безпідставно стверджує про укладення договору оренди на умовах зазначеного договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.

Суди встановили, що згідно з висновком експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз

від 11 квітня 2019 року № 570/571/19-27 підписи від імені ОСОБА_1

в договорі оренди землі від 20 червня 2006 року, який укладений

між ОСОБА_1 та ПСП "Лан" і зареєстрований

у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 18 жовтня 2006 року за № 228, акті про передачу та прийом земельної ділянки в натурі, (додаток 1 до договору оренди земельної ділянки

від 20 червня 2006 року), акті визначення меж земельної ділянки в натурі (додаток 2 до договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року) виконані не самим ОСОБА_1, а іншою особою без наслідування його підписного почерку (а. с. 75-78).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті

215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися,

бо є невчиненими.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Позивачу відмовлено у задоволенні позову з підстав обрання ним неефективного способу захисту, томудоводи касаційної скарги про те, що позивач пропустив строк позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

У зв'язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" задовольнити частково.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області

від 20 серпня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 22 січня 2020 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк