Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2025 року

м. Київ

справа № 216/3257/14

провадження № 61-328св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство «Парковка та реклама»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Бутенко М. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року, ухвалену колегією у складі суддів: Петешенкової М. Ю., Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору, - Комунальне підприємство (далі - КП) «Парковка та реклама», про повернення майна.

В обґрунтування позову вказувало, що 31 серпня 2007 року Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Криворізької міської ради та ОСОБА_1 як членом Національної спілки художників України укладено договір оренди № 1/35 нежитлового приміщення, розташованого на 8 поверсі житлового будинку

АДРЕСА_1 загальною площею 80,04 кв.м, для використання під розміщення творчої майстерні.

Зазначало, що сторонами визначено строк дії договору з 20 серпня 2007 року

до 19 серпня 2008 року включно.

Водночас у 2008 році договір пролонговано до 19 серпня 2013 року.

Вказувало, що, керуючись статтями 17, 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також пунктом 10.5 укладеного договору, ним повідомлено ОСОБА_1 про закінчення строку дії договору 19 серпня 2013 року та про наявність боргу з орендної плати. Крім того, зауважено, що договір продовжено не буде, орендарю необхідно терміново розрахуватися за орендоване приміщення та здати його у п`ятиденний строк за актом прийому-передачі.

Проте, незважаючи на закінчення строку дії договору оренди, ОСОБА_1 продовжує використовувати нежитлове приміщення без відповідних правових підстав.

За таких обставин вважав, що відповідач порушує права та законні інтереси Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області.

Тому з урахуванням уточнених позовних вимог просило зобов`язати ОСОБА_1 повернути нежитлове приміщення, розташоване на 8 поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 80,04 кв.м.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 серпня 2020 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Управлінню комунальної власності

міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області нежитлове приміщення, розташоване на 8 поверсі житлового будинку

АДРЕСА_1 загальною площею 80,04 кв.м.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області 263,60 грн у відшкодування судового збору.

Суд першої інстанції керувався тим, що строк дії договору оренди, укладеного Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Криворізької міської ради та членом спілки художників України ОСОБА_1 31 серпня 2007 року, припинено 19 серпня 2013 року.

Водночас суд першої інстанції встановив, що вказаний договір сторонами не пролонговано.

Крім того, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області врахував рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2018 року, залишене без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року, яким встановлено, що строк дії договору оренди від 31 серпня 2007 року сплинув 13 серпня 2013 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 серпня 2020 року - без змін.

З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що місцевий суд при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та не порушив норми процесуального права.

Дніпровський апеляційний суд дійшов висновку про можливість продовження дії договору оренди на той же строк і на тих же умовах за умови наявності волевиявлення сторін.

З огляду на відсутність такого волевиявлення в Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області строк дії договору припинено 19 серпня 2013 року і вказане не залежало від факту повного чи часткового виконання будь-яких умов договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

4 січня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди:

- розглянули справу за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;

- розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження

Також заявник зазначає про встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 1 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України)

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 31 серпня 2007 року ОСОБА_1 як член Національної спілки художників України та Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області уклали договір оренди № 1/35.

Предметом договору оренди визначено нежитлове приміщення, розташоване

на 8 поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 80,04 кв.м.

Пунктом 10.1 зазначеного договору сторони погодили строк його дії з 20 серпня

2007 року до 19 серпня 2008 року.

Договір припиняє дію у разі закінчення строку дії (пункт 10.4 договору).

У пунктах 10.5, 10.6 договору оренди визначено, що за місяць до закінчення строку дії договору орендодавець нагадує про закінчення строку дії договору орендарю. Якщо орендодавець не попередить орендаря протягом одного місяця до закінчення та після закінчення строку дії договору договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного

суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області про внесення змін до договору оренди приміщення відмовлено (справа № 210/2982/16-ц).

У справі № 210/2982/16-ц суди встановили, що договір оренди від 31 серпня

2007 року № 1/35 припинив свою дію 13 серпня 2013 року, оскільки власник майна після закінчення строку дії договору не мав волевиявлення на укладення договору оренди на новий строк.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частини перша, друга та п`ята статті 12 ЦПК України).

Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).

Частиною першою статті 368 ЦК України визначено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За положеннями частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії, - відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Системний аналіз змісту зазначених процесуальних норм дає підстави для висновку про те, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку розгляду апеляційних скарг на рішення суду, якщо наявні виключно вимоги майнового характеру з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Аналогічні правові висновки неодноразово викладав Верховний Суд,

зокрема, у постановах від 16 червня 2021 року у справі № 204/9551/18

(провадження № 61-11394св20), від 26 травня 2021 року у справі № 391/35/19 (провадження № 61-7814св20), від 15 вересня 2021 року у справі № 185/871/18 (провадження № 61-22392св19), від19 січня 2022 року у справі № 331/3298/20 (провадження № 61-16503св21) та від 5 вересня 2022 року у справі № 750/3448/21 (провадження № 61-1298св22).

У справі, що переглядається, позивач заявив вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути нежитлове приміщення, розташоване на 8 поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 80,04 кв.м, яким відповідач користувався на підставі договору оренди.

У постанові від 2 грудня 2020 року у справі № 905/105/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду виклала висновок про те, що «позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку у даному випадку має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов`язку в натурі (повернення належної орендодавцеві земельної ділянки), об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна».

Отже у справі, яка переглядається, орендодавцем заявлено позов немайнового характеру про зобов?язання повернути нежитлове приміщення, оскільки у даному випадку мають місце правовідносини сторін, врегульовані договором оренди, строк дії якого закінчився.

Постановою від 27 листопада 2020 року Дніпровський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 серпня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про можливість розгляду цієї справи в спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (письмовому провадженні).

Зазначене позбавило сторін мати розумну можливість представляти свої інтереси як учасників справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило сторонам належно користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року)

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема, тим, що апеляційний суд помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не повідомивши його про розгляд справи та ця обставина підтверджується матеріалами справи, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження з огляду на таке.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року у справі № 216/3257/14 позов Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - КП «Парковка та реклама», про повернення майна прийнято до провадження та продовжено судовий розгляд за правилами загального позовного провадження.

За таких обставин доводи заявника про розгляд судом першої інстанції справи у порядку спрощеного позовного провадження справу спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи, що апеляційний суд здійснив розгляд справи з порушенням вимог процесуального закону, що унеможливило ухвалення законного та справедливого судового рішення, Верховний Суд не здійснює перевірку доводів касаційної скарги

по суті вирішення справи.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська