Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.04.2020 року у справі №279/2993/19

Постанова

Іменем України

23 червня 2021 року

м. Київ

справа № 279/2993/19

провадження № 61-6415св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк", яке є правонаступником Акціонерного товариства "Укрсоцбанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4, служба у справах дітей Коростенської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк", яка підписана представником Михніцьким Геннадієм Юльяновичем, на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 грудня 2019 року у складі судді Волкової Н. Я. та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк") звернулось із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позов мотивований тим, що згідно статті 37 Закону України "Про іпотеку" АТ "Укрсоцбанк" набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_4.

Підставою для реєстрації права власності є застереження в підпункті 4.5.3 договору іпотеки від 21 червня 2007 року, яким передбачена передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

В квартирі зареєстровані відповідачі, до яких позивач звернувся з вимогою про звільнення квартири.

Відповідачі не є власниками квартири, однак вони продовжують користуватися квартирою та відмовляються добровільно виселятись, що перешкоджає власникові користуватись та розпоряджатись належним йому майном.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив:

виселити в примусовому порядку ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири загальною площею 65,4 кв. м., житловою площею 38,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,

зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які зареєстровані у трикімнатній квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,

стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 листопада 2019 року залучено АТ "Альфа-Банк" як правонаступника АТ "Укрсоцбанк" у цій справ.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, у задоволенні позовних вимог АТ "Альфа-Банк", як правонаступника АТ "Укрсоцбанк", до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, служба у справах дітей Коростенської міської ради, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що іпотечне майно, власником якого на даний час є позивач, було придбано задовго до отримання кредитних коштів, тому виселення з нього можливо лише за умови надання відповідачам іншого постійного жилого приміщення, про що має бути зазначено в рішенні суду. Позивач заявив вимогу про виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення, що суперечить вимогам статті 109 ЖК України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про неможливість виселення відповідачів без надання їм іншого житла та зазначив, що при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2020 року АТ "Альфа-Банк" подало касаційну скаргу за підписом представника Михніцького Г. Ю., у якій просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 грудня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач є власником спірної квартири.

Наявність реєстрації відповідачів в спірному житлі створює перешкоди позивачу у праві на вільне розпорядження належним йому майном. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6ц-709ці-16 власник житла усуває перешкоди, що чиняться зареєстрованою особою в користуванні належним йому житлом шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом.

Висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, постанові Верховного суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14. У випадку набуття права власності на нерухомість у передбачений законом спосіб, новий власник вправі вимагати від осіб, які проживають та користуються таким майном, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном, в тому числі шляхом звернення з позовом до суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року поновлено АТ "Альфа-Банк" строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 279/2993/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи № 279/2993/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 04 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" укладений кредитний договір №283/1-279, виконання зобов'язання за яким забезпечено договором іпотеки б/н від 04 серпня 2008 року.

За вказаним договором предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, в якій зареєстровані та проживають відповідачі як члени сім'ї ОСОБА_4.

Спірна квартира ОСОБА_4 придбана згідно договору купівлі-продажу від 11 лютого 2005 року.

Відповідачі продовжують проживати в квартирі, вимогу про добровільне виселення з неї не виконують.

13 жовтня 2016 року державним реєстратором Годзь Є. І. на звернення АТ "Укрсоцбанк" у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки за банком зареєстровано право власності на вказане вище нерухоме майно

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Відповідно до частини першої та другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку".

Частина 2 статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і частини 2 статті 109 ЖК УРСР.

Зазначена у частині 2 статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку". Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц (провадження № 61-12738св19) зазначено, що "загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною 2 статті 109 ЖК УРСР, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При звернення стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об'єкта відбувається за умови дотриманням передбаченої у частині 2 статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у ЖК УРСР процедури, в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги".

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19 (провадження № 61-11931св20).

Суди на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернули, не з'ясували, чи направляв банк на адресу відповідачів вимогу про добровільне виселення та чи була вимога банку отримана відповідачами. Без з'ясування цих обставин неможливо вирішити спір по суті.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Крім того, при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати положення частини 1 статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", відповідно до якої зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Безпосередньо саме рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення і є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц (провадження № 61-12738св19) та від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19 (провадження № 61-11931св20), колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк", яка підписана представником Михніцьким Геннадієм Юльяновичем, задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 грудня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати.

Справу № 279/2993/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 грудня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов