Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №2-3803/11

Постанова

Іменем України

01 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2-3803/11

провадження № 61-22117св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2012 року в складі судді Літвінової І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2011 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила визнати померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьком; та визначити, що рішення суду буде правовою підставою для внесення відповідних змін про батьківство ОСОБА_4 до актового запису про її народження і видачі нового свідоцтва про народження.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_4 та її мати ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який 11 листопада 1980 року між ними було розірвано. Через деякий час після розірвання шлюбу вони знову налагодили відносини, внаслідок яких ОСОБА_5 завагітніла, а ІНФОРМАЦІЯ_3 народила її.

Після того як батько дізнався про вагітність матері він її покинув. У зв'язку з тим, що на момент її народження батьки не перебували в зареєстрованому шлюбі, відомості про батька в свідоцтві про її народження були записані зі слів матері, яка в графі батько дитини зазначила: « ОСОБА_6 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла, зокрема, квартира АДРЕСА_1 .

У межах строку для прийняття спадщини вона звернулася до Третьої нотаріальної контори м. Одеси із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, однак отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно не вдалось за можливе, оскільки в свідоцтві про її народження зазначене прізвище матері, а не батька.

Вказувала, що хоч ОСОБА_4 за життя і не сприймав її як свою доньку, проте його родичі її любили та знали її як доньку ОСОБА_4 . Окрім неї, у ОСОБА_4 є ще одна донька ОСОБА_3 , з якою вони підтримують контакт, спілкуються. ОСОБА_3 є позашлюбною донькою ОСОБА_4 і після його смерті також зверталася до суду з заявою про встановлення між ними родинних відносин.

Окрім цього зазначала, що протягом останніх років життя ОСОБА_4 проживав разом з ОСОБА_2 , з якою 29 жовтня 2007 року він зареєстрував шлюб, однак ОСОБА_2 не визнає її право на спадщину та не вважає її донькою померлого ОСОБА_4 , що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2012 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, позов задоволено.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідною донькою ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в віці 67 років.

Зобов`язано відділ реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси внести зміни до актового запису про народження № 280, зробленого 29 січня 1986 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказавши в графі «батько» - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , «місце народження» - Україна, Хмельницька область, Старокостянтинівський район, с. Залісся.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що досліджені в справі докази дають підстави вважати, що мати позивача ОСОБА_5 та померлий ОСОБА_4 після розірвання шлюбу проживали разом в одній квартирі, а після отримання у березні 1985 року окремих квартир в одному будинку, та підтримували близькі стосунки, внаслідок чого ОСОБА_5 завагітніла та народила доньку ОСОБА_1 , а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому суди врахували, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_3 визнавала факт того, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1 , а зміна її позиції в подальшому знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із зайнятою позивачем позицією щодо оспорювання нею договору відчуження відповідачами спадкового майна після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суди неправильно витлумачили статтю 53 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), за умовами якої фундаментальне значення має визнання батьківства саме особою, батьківство якої встановлюється, поклавши в основу рішень припущення родичів померлого, які підтримували дружні відносини з матір`ю позивача. При цьому суди не врахували заперечень ОСОБА_4 за життя щодо наявності в нього будь-яких інших дітей, окрім доньки ОСОБА_3 , про яку він розповідав своїй дружині ОСОБА_2 .

Також зазначає, що суди не з`ясували якими діями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 порушено права ОСОБА_1 , про життя якої їм не було нічого відомо, адже познайомилися з нею вже після смерті ОСОБА_4 , а отже вони не є належними відповідачами в справі, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Окрім цього вказує, що суди не взяли до уваги, що визнання нею позову в суді першої інстанції не мало правових наслідків та не впливало на вирішення справи по суті, так як в подальшому вона змінила свою позицію, оскільки до смерті батька не була знайома з позивачем, а доводи ОСОБА_2 були більш переконливими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 січня 2020 року справа № 2-3901/11 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 1975 року проживати разом в старому житловому фонді АДРЕСА_2 . У 1979 році зареєстрували шлюб, який 11 листопада 1980 року між ними розірваний, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишилися проживати разом в тій самій квартирі та продовжували вести спільне господарство.

У 1985 році ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали дві окремі квартири в будинку АДРЕСА_1 , куди переїхали проживати. Квартири одержали одночасно. Після переїзду, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 продовжували підтримувати близькі стосунки, внаслідок чого ОСОБА_5 завагітніла. Про її вагітність ОСОБА_4 особисто повідомляв родичів та вказував, що чекає народження дитини. Перебуваючи на 5-6 місяці вагітності ОСОБА_5 , дізнавшись про зраду ОСОБА_4 з ОСОБА_7 , будучи глибоко ображена, припинила підтримувати з ним відносини.

Вказані обставини підтверджені показаннями матері позивача ОСОБА_5 , родичів ОСОБА_4 - ОСОБА_8 (його рідного брата), ОСОБА_9 (дружини його рідного брата ОСОБА_4 ), допитаних в судовому засіданні в якості свідків.

ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Одесі народилась ОСОБА_1 , матір`ю якої в свідоцтві про народження вказана ОСОБА_5 . Відомості про батька дитини внесені на підставі частини другої статті 55 КпШС України, запис про батька проводився за прізвищем матері - « ОСОБА_10 », а ім`я, по батькові та національність батька записані за її вказівкою - « ОСОБА_11 , росіянин».

З показань свідків суди також встановили, що в зв`язку із конфліктною ситуацією, яка склалася між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , позивач з батьком майже не спілкувалася, однак підтримувала стосунки з його родичами, які завжди сприймали її як доньку ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Заповіту на випадок своєї смерті він не складав.

Спадкова справа № 1093/2010 до майна померлого ОСОБА_4 заведена Третьою одеською державною нотаріальною конторою Головного управління юстиції в Одеській області Міністерства юстиції України 28 вересня 2010 року.

Із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися дружина померлого ОСОБА_2 , з якою він з 29 жовтня 2007 року перебував у зареєстрованому шлюбі, та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 як його доньки.

У зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують родинні відносини з померлим, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не змогли одержати свідоцтво про право на спадщину.

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_4 , заінтересованими особами в заяві зазначила ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які заявлені нею вимоги визнали. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2011 року встановлений юридичний факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідною донькою ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 також зверталась до суду з заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення в порядку окремого провадження. Однак, ОСОБА_2 заявлені нею вимоги не визнала, у зв`язку з чим її заява була залишена без розгляду, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

Встановлено, що 18 травня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повторно звернулись до Третьої одеської нотаріальної контори зі спільною заявою про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно померлого ОСОБА_4 , що складалось з квартири АДРЕСА_1 .

Того ж дня ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одержали свідоцтво про право на спадщину за законом на вищезазначену квартиру по Ѕ частці кожна, після чого відчужили спірну квартиру.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_7 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України.

Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року (із подальшими змінами) суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених статтею 53 КпШС.

Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо в свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній), і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини або самою дитиною після досягнення повноліття.

Частиною другою та третьою статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути: листи, заяви, анкети інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.

Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.

Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має грунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.

Тобто при вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Аналогічні положення містить частина перша статті 81 ЦПК України.

Згідно зі статтею 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків. Подібні за змістом положення закріплені в статті 76 ЦПК України.

Встановивши, що після розірвання шлюбу мати позивача ОСОБА_5 та померлий ОСОБА_4 підтримували подружні відносини і на момент зачаття позивача проживали разом, близькі родичі ОСОБА_4 завжди знали і сприймали позивача як його доньку, що підтверджено, зокрема, показаннями свідків та не спростовано відповідачами, при цьому сама ОСОБА_3 на початку розгляду справи визнавала, що ОСОБА_1 є її сестрою, проте згодом змінила свою позицію, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, зважаючи на встановлені судами обставини, такі як умисне затягування відповідачами розгляду справи, отримання ними свідоцтв про право на спадщину та відчуження спірної квартири до ухвалення рішення у цій справі, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що зміна позиції ОСОБА_3 не пов`язана з помилкою у правовій природі батьківства ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_1 , а знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з наявністю спору між ними щодо спадкового майна після смерті батька.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами пояснень дружини померлого ОСОБА_2 , яка стверджувала, що за час їх спільного життя ОСОБА_4 не доводив до її відома про наявність у нього дочки ОСОБА_1 , не заслуговують до уваги, оскільки пояснення сторони в судовому засіданні, не допитаної як свідка, не є доказом у справі (статті 57-59 ЦПК України 2004 року, 76-78 92 ЦПК України).

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника в касаційній скарзі на неналежний склад відповідачів у цій справі, оскільки встановлений факт батьківства надає позивачу право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , а отже ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як інші спадкоємиці після його смерті є належними відповідачами за заявленим позовом.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 рокузалишитибез змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук