Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №320/10856/18
Ухвала КЦС ВП від 28.01.2021 року у справі №320/10856/18

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 320/10856/18

провадження № 61-1142св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Чудська Оксана Олегівна, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня

2020 року у складі судді Горбачової Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу

Чудська О. О., ОСОБА_2 , про визнання спадщини відумерлою та витребування майна.

Позов мотивовано тим, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду по справі № 320/9348/15-ц від 04 квітня 2016 року визнано укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири за адресою:

АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 23,6 кв.м, житловою площею 11,8 кв.м, за адресою:

АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення, за заявою ОСОБА_3 , 30 квітня

2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Мелітопольської міської ради зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 (реєстраційна справа № 918610623107).

Деталізованою інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з`ясовано, що первісним власником квартири

АДРЕСА_2 був ОСОБА_4 , який володів нею на підставі свідоцтва про право власності б/н від 30 жовтня 2006 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 78 років, актовий запис № 314. Тобто, на момент винесення рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2016 року по справі № 320/9348/15-ц, первісний власник квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 помер.

Позивач зазначав, що за інформацією Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року № 01-30/99/2017 в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільна справа під № 320/9348/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири укладеним та визнання права власності на квартиру, не перебувала. Також, за інформацією Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 листопада 2018 року № 01-30/384/2018 згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду справа під № 320/9348/15-ц була заведена в категорії «Справа про адміністративне правопорушення». Таким чином, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня

2016 року по справі № 320/9348/15-ц, на підставі якого зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_3 , є підробленим та фактично не виносилось судом.

Відомості про дану подію внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016081280000045 від 22 серпня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України.

У подальшому, 13 травня 2016 року, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Рій К. Ю., ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_5 , квартиру АДРЕСА_2 відчужено у власність ОСОБА_6 .

У подальшому право власності на вказану квартиру, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 серпня 2016 року, зареєстровано за ОСОБА_2 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Чудською О. О.

22 серпня 2016 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 15 листопада 2018 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за

ОСОБА_1 .

За інформацією Мелітопольського міськрайонного відділу державної РАЦС від 15 листопада 2018 року № 350/17 11-06-124, згідно відміток актового запису про смерть ОСОБА_4 , паспорт останнього при реєстрації не подавався, відомості про нього внесені згідно з лікарським свідоцтвом про смерть.

У відділі актових записів відсутні відомості щодо близьких родичів

ОСОБА_4 .

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), виданою

15 листопада 2018 року Мелітопольською державною нотаріальною конторою, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилась. Спадкоємці за законом та за заповітом з моменту смерті ОСОБА_4 і по цей час із заявами про прийняття спадщини не звертались, тобто, на спадкове майно, яке залишилось після смерті спадкодавця ніхто з його спадкоємців не претендує з будь-яких причин. Заповіт при житті ОСОБА_4 не складав, спадкова справа не відкривалась.

Фактично ОСОБА_3 заволодів квартирою, після смерті ОСОБА_4 , без відповідної правової підстави, протиправно та не мав права її відчужувати на користь інших осіб. Таким чином, позивача, поза його волею, позбавлено права власності на спірне майно, а тому наявні підстави для застосування положень статті 388 ЦК України.

Позивач просив визнати відумерлою спадщиною після смерті

ОСОБА_4 , а саме квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 ; витребувати у

ОСОБА_1 на користь Мелітопольської міської ради квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури, кошти витрачені на сплату судового збору у розмірі 3 544,26 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від

02 липня 2020 року, з урахуванням ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2021 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено.

Визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_4 , а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Мелітопольської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 3 544,26 грн.

Задовольняючи позов у цій справі, суд першої інстанції керувався статями 215 346 388 655 658 1268 ЦК України, Законом України «Про місцеве самоврядування», Законом України «Про прокуратуру» та виходив із обґрунтованості та доведеності всіх позовних вимог позивача у цій справі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , із уточненнями, залишено без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від

02 липня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , із уточненнями, без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 січня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної квартири, яка законним шляхом перейшла у її власність. Оскаржуваними судовими рішеннями порушуються майнові та житлові права заявника, оскільки альтернативного житла вона не має. Заявник вказує, що судами не враховано те, що тільки власник має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. Мелітопольська міська рада не була і не є власником спірної квартири, підстав для витребування квартири немає.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 638/10176/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня2020 року у справі № 487/10128/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, постанові Верховного суду України від 12 червня 2013 року у справі

№ 6-32цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

05 березня 2021 року Мелітопольська міська рада подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 02 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

11 березня 2021 року Мелітопольська місцева прокуратура Запорізької області подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

25 листопада 2021 року Мелітопольська окружна прокуратура Запорізької області через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду письмові пояснення, у яких просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 02 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Зупинено дію рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду

від 09 грудня 2020 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

10 березня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у письмових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

13 травня 2016 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Рій К. Ю. посвідчено договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_2 , укладений між продавцем ОСОБА_3 в особі його представника ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_6 , згідно якого останній отримав у власність спірну квартиру.

Під час укладення вищевказаного договору купівлі-продажу нотаріусу

ОСОБА_7 було пред`явлено рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2016 року по справі № 320/9348/15-ц, яким визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою:

АДРЕСА_1 , між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладеним; визнано за ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 23,6 кв.м житловою

площею 11,8 кв.м за адресою:

АДРЕСА_1 .

Згідно із інформацією Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року № 01-30/99/2017, в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду цивільна справа під

№ 320/9348/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири укладеним та визнання права власності на квартиру, не перебувала.

Відповідно до інформації Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 листопада 2018 року № 01-30/384/2018, згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду справа під №320/9348/15-п заведена в категорії «Справа про адміністративне правопорушення».

За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з`ясовано, що первісним власником квартири АДРЕСА_2 був ОСОБА_4 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності б/н від 30 жовтня 2006 року.

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області

17 лютого 2016 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у

віці 78 років, актовий запис № 314.

Тобто на момент винесення рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2016 року по справі №320/9348/15-ц, первісний власник квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 - помер.

Відомості про підробку судового рішення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016081280000045 від 22 серпня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України.

У подальшому право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 серпня 2016 було зареєстровано за ОСОБА_2 . Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Чудською О. О.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 3014, продавець ОСОБА_2 передав у власність покупця ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняла належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 і сплатила за неї визначену за домовленістю сторін грошову суму.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 21 листопада

2018 право власності на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 , зареєстровано за

ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 918610623107.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Верховний Суд надаючи оцінку виниклим між сторонами правовідносинам, зазначає, що спір у цій справі виник щодо захисту інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців особи, яка померла, може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України.

Вирішуючи питання щодо наявності декількох позовних вимог, заявлених позивачем, та встановлення фактичних обставин у межах заявлених позовних вимог за наявності різних судових процедур, за якими такі вимоги розглядаються за звичайних умов, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року справа № 461/12525/15-ц (провадження

№ 14-190цс20), за подібних правовідносин, зробила такі висновки.

Щодо визнання спадщини відумерлою та передачу її позивачу

Правовідносини, що виникли між сторонами спору, в основному регулюються главою 86 ЦК України про спадщину.

Зокрема,спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу)

(частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом спільного проживання (статті 1258-1265). Зокрема, за положеннями статті 1264 і 1265 ЦК України передбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (п`ята черга спадкування), причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Відтак, законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Правопідверджуючим документом на спадкове майно при цьому є свідоцтво про право на спадщину (стаття 66 Закону України «Про нотаріат»). Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом.

Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.

Зокрема, частини перша та друга статті 1277 ЦК України визначає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частина третя статті 1277 ЦК України та частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.

Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).

Також звертає на себе увагу, що за положеннями глави дев`ятої

розділу IVЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.

За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.

Розглядаючи проблему застосування цивільного та цивільного процесуального законодавства при визнанні спадщини відумерлою з точки зору процедур розгляду таких справ та способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження

№ 14-190цс20) дійшла до таких висновків.

Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.

Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Відтак спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.

Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

Уніфіковане застосування закону обумовлює його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність, а також гарантує учасникам процесу передбачуваність судового рішення.

Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону.

Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Верховний Суд вважає, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.

Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини

будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».

Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

Верховний Суд вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

Слід зауважити, що захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові

від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) та в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), розв`язуючи правову проблему розміру грошової компенсації при відчужені майна та стягненні такої компенсації при поділі майна подружжя.

Відтак за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області, про визнання спадщини відумерлою задоволенню не підлягають з підстав, зазначених у цій постанові.

Щодо витребування майна із чужого незаконного володіння

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння

(статті 387 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуальновизначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц

та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).

У цій справі встановлено, що Мелітопольська міська рада Запорізької області не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у неї немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача, а відтак заявлені позовні вимоги керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області, про витребування майна задоволенню не підлягають.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до вимог частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року відповідно до статті 412 ЦПК України, підлягають скасуванню із ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин судові витрати понесені ОСОБА_1 в розмірі

12 334,00 грн зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг слід стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь

ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від

02 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року скасувати та увалити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Чудська Оксана Олегівна, ОСОБА_2 , про визнання спадщини відумерлою та витребування майна відмовити.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 12 334,00 грн судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня

2020 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 09 грудня

2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов