Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 161/4116/24

провадження № 51-2950км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 травня 2024 року про повернення апеляційної скарги.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 березня 2024 року клопотання прокурора про вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні №12021030580000700 від 19 березня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 199 КК України, задоволено частково: частину речових доказів у вказаному кримінальному провадженні знищено, частину - повернуто власнику ОСОБА_6 , а інші - передано на потреби Збройних Сил України.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаної ухвали місцевого суду, а апеляційну скаргу - повернуто.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів вказує, що скаргу на ухвалу місцевого суду вчасно подав до Волинського апеляційного суду, однак така була повернута йому через порушення встановленої КПК України процедури.

Надалі він звернувся із апеляційною скаргою вже до Луцького міськрайонного суду Волинської області, в якій, окрім іншого, просив поновити строк на оскарження, оскільки пропустив його через помилкове звернення безпосередньо до апеляційного суду, а не в такому порядку як передбачено ст. 395 КПК України.

Апеляційний суд, на переконання касатора, не зважив на поважність пропуску ним строку на апеляційне оскарження і безпідставно повернув його апеляційну скаргу.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржуване рішення - без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У п.1 ч. 1 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі ст. 370 і ч. 2 ст. 418 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У п. 2 ч. 2 ст.395 КПК України визначено, що апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на інші ухвали суду першої інстанції - протягом семи днів з дня її оголошення.

Відповідно до положень п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 , не погоджуючись з ухвалою місцевого суду від 22 березня 2024 року, 28 березня 2024 року подав апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.

В подальшому, Волинський апеляційний суд листом повернув вказану апеляційну скаргу як таку, що подана із порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 395 КПК України.

Отримавши вказаний лист 02 квітня 2024 року, ОСОБА_6 цього ж дня подав апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області. Крім іншого, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_6 просив суд апеляційної інстанції поновити строк на оскарження рішення, мотивуючи свою позицію тим, що помилково, але у визначений процесуальним законом строк, подав апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а не до місцевого суду.

Розглянувши вказане клопотання, апеляційний суд не знайшов підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та ухвалою від 23 травня 2024 року повернув скаржнику його апеляційну скаргу, мотивуючи своє рішення тим, що ОСОБА_6 своєчасно був обізнаний про прийняте судом рішення, а також про порядок і строки його оскарження, а тому наведені в його клопотанні причини пропуску строку не є поважними.

Проте, з таким висновком колегія суддів Верховного Суду погодитися не може виходячи з наступного.

Доступ до правосуддя є одним із основоположних принципів верховенства права, гарантованим Конституцією та законами України, а забезпечення права на апеляційний перегляд справи віднесене законодавцем до основних засад судочинства.

Згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року (справа № 127/17092/18), при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску); інші доречні обставини.

Верховний Суд погоджується з тим, що ОСОБА_6 повторно подав апеляційну скаргу поза межами строку на апеляційне оскарження.

Разом із тим, поза увагою апеляційного суду залишились наступні обставини.

Вперше скаржник подав апеляційну скаргу 28 березня 2023 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження. Однак ця скарга, за твердженням ОСОБА_6 , помилково була надіслана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а не через місцевий суд, як це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 395 КПК.

Суд апеляційної інстанції листом від 29 березня 2024 року повернув апеляційну скаргу ОСОБА_6 і зауважив, що її необхідно направити через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Цей лист, як вказує ОСОБА_6 в касаційній скарзі, він отримав 02 квітня 2024 року і цього ж дня ним була направлена апеляційна скарга з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження до місцевого суду.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що з урахуванням конкретних обставин цієї справи, ОСОБА_6 після отримання листа апеляційного суду, подав апеляційну скаргу без невиправданої затримки, що свідчить про його сумлінне ставлення до використання своїх процесуальних прав на апеляційне оскарження.

Більше того, якщо допустити, що апеляційний суд не повернув би первинну апеляційну скаргу, а направив її до місцевого суду за належністю, то очевидним є те, що питання про пропущення строку на апеляційне оскарження в цій справі не постало.

За таких обставин, Верховний Суд вважає непереконливим висновок апеляційного суду про те, що наведені ОСОБА_6 обставини не можуть бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки в іншому випадку це може свідчити про непропорційне обмеження права особи на апеляційний перегляд справи внаслідок надмірного формалізму.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку, що доводи клопотання ОСОБА_6 залишились без належної уваги суду апеляційної інстанції, який не надав їм об`єктивної оцінки та не з`ясував усіх обставин провадження, у тому числі й зазначених вище.

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що ухвалу апеляційного суду постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, тому вона підлягає скасуванню, а провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно усунути вказані недоліки, належним чином виконати всі вимоги КПК та постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 травня 2024 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_6 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 березня 2024 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_7 ОСОБА_2 ОСОБА_3