Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 759/18691/21

провадження № 51-2226 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року та вирок Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100080001991, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Вироком Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено свій, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, з урахуванням положень ст. 72 КК України, вирок Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 , яким останнього засуджено за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 200 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, виконувати самостійно.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 04 липня 2021 року, приблизно о 20:10 год, перебуваючи на проспекті Академіка Палладіна, 19, в м. Києві, маючи прямий умисел, спрямований на власне збагачення, шляхом повторного, незаконного заволодіння транспортним засобом - автомобілем «OPEL OMEGA» д.р.з. НОМЕР_1 зеленого кольору, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, достовірно знаючи, що двері в салон вищезазначеного автомобіля не зачиняються, проник до нього та за допомогою своїх знайомих, які не усвідомлюючи злочинних умислів ОСОБА_7 та вважаючи, що зазначений автомобіль належить останньому, погодились допомогти та за допомогою автомобіля марки «Volkswagen Caravelle» д.р.з. НОМЕР_2 відтягнули вищезазначений автомобіль на пров. Приладний, 6, в м. Києві.

В подальшому, ОСОБА_7 , 28 липня 2021 року, перебуваючи за адресою: м. Київ, пров. Приладний, 6, викликав автомобіль-евакуатор та відвіз на ньому автомобіль «OPEL OMEGA» д.р.з. НОМЕР_1 зеленого кольору до пункту розукомплектування автомобілів по вул. Каменярів, 89, в м. Києві, де продав його за 600 доларів США, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Стверджує про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Крім того, вважає, що ОСОБА_7 в даному кримінальному провадженні не набув статусу обвинуваченого, оскільки йому не вручався обвинувальний акт. Вважає, що судами попередніх інстанцій не було доведено винуватість саме ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, оскільки останній користувався автомобілем та ремонтував його. Зазначає, що вирок апеляційного суду не відповідає положенням ст. 420 КПК України.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор під час касаційного розгляду вважала за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Наведені вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження були дотримані.

З урахуванням наведеного, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Так, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 , в якій він заперечував проти доведеності своєї винуватості у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 саме щодо повторного незаконного заволодіння транспортним засобом визнані правильними.

В основу вироку суд першої інстанції поклав показання: самого засудженого ОСОБА_7 про події, за які його засуджено, де він визнав фактично свою вину в тому, що продав автомобіль, який належить ОСОБА_8 , попри те, що останній не давав згоди на це; потерпілого ОСОБА_8 про те, що його внук - ОСОБА_9 , який користувався автомобілем, повідомив про викрадення ОСОБА_7 автомобіля; свідка ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_7 без його дозволу взяв автомобіль та продав його на запчастини. Вказані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх правдивості. Підстав недовіряти цим доказам у суду не було. Безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 саме у вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом.

Вирок суду достатньо вмотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 420 КПК України дав належну і повну оцінку викладеним, зокрема, в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_7 доводам, у тому числі і тим, на які захисник послався у своїй касаційній скарзі, й обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. Також була розглянута апеляційна скарга прокурора на вирок місцевого суду щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки, остаточне покарання ОСОБА_7 на підставі ч. 4 ст. 70 КК України не було призначено.Апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги прокурора в частині призначеного остаточного покарання, у зв`язку з чим скасував вирок місцевого суду в цій частині і постановив свій.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

З огляду на те, що доводи в касаційній скарзі захисника висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, а тому, на підставі ст. 433 КПК України, не можуть бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

На думку колегії суддів, призначене покарання ОСОБА_7 є обґрунтованим та за своїм видом і розміром відповідає вимогам статтям 50 65 КК України.

Отже, оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судових рішень, не встановлено, тому касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року та вирок Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3