Історія справи

Постанова

Іменем України

31 травня 2018 року

м. Київ

справа № 741|1586|16

провадження №51-1740км 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуючого Кишакевича Л.Ю.

суддів Остапука В.І., Білик Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О.О.,

прокурора Вергізової Л.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 06 липня 2017 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився, зареєстрований та проживає у м. Носівка Чернігівської області, має трьох неповнолітніх дітей, раніше неодноразово судимого, останній раз: 16 грудня 2015 року Роменським міськрайонним судом Сумської області за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком два роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Носівського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 189 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 71 КК ОСОБА_1 до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Роменського міскрайонного суду Сумської області від 16 грудня 2015 року і за сукупністю вироків визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати в сумі 571 грн 94 коп.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, під час іспитового строку, в період звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинив новий злочин за наступних обставин. 3 квітня 2016 року близько 13 години ОСОБА_1 за попередньою змовою з особами, обвинувальні акти стосовно яких направлено до суду в окремих кримінальних провадженнях, маючи спільний умисел на вимагання чужого майна, керуючись корисливим мотивом, прибули на авто газозаправну станцію, яка розташована у АДРЕСА_1 та належить потерпілому ОСОБА_2, погрожували потерпілому знищенням автогазозаправочної станції шляхом підпалу, вибуху, погрожували вбивством та застосуванням зброї у разі невиконання у майбутньому раніше визначеної вимоги про щомісячну передачу грошових коштів у сумі 400 грн, а також пред'явили незаконну вимогу про передачу грошових коштів у розмірі 20 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 6 липня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць є несправедливо м'яким, оскільки ОСОБА_1 був раніше неодноразово судимим, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний злочин. В порушення вимог ст. 419 КПК апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, правильної оцінки їм не дав та безпідставно залишив без зміни вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, чим істотно порушив кримінальний процесуальний закон.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Вергізова Л.А. вважала касаційну скаргу обґрунтованою та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 189 КК у касаційній скарзі не оспорюється.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Отже, доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання є необґрунтованими.

Крім того, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, дані про особу винного, який вину не визнав, раніше був неодноразово засуджений за корисливі злочини, втім належних висновків для себе не зробив, зваживши на наявність трьох неповнолітніх дітей, суд призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 189 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке за видом та розміром не є мінімальним у межах санкції зазначеної норми.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, прокурор у касаційній скарзі не навів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 06 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

Л.Ю. Кишакевич В.І. Остапук Н.В. Білик