Історія справи

Постанова

Іменем України

31 травня 2018 року

м. Київ

справа № 205/7762/15

провадження № 51-1029км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бондаренко С.В.,

прокурора Матюшевої О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР № 12015040030000784, за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. РоздориДніпропетровськоїобласті, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року ОСОБА_1визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та виправдано, у зв'язку з відсутністю в її діях складу зазначеного кримінального правопорушення.

Цивільний позов залишено без розгляду.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що вона, маючи намір на заволодіння шляхом обману чужим майном, що належить державі, у невстановлений досудовим розслідуванням день, у 2004-2005 роках, діючи з корисливих спонукань, знаходячись у невстановленому досудовим розслідуванням місці, вступила у попередню змову, на заволодіння чужим майном шляхом обману, з невстановленою досудовим розслідуванням особою, попросивши її виготовити для неї підроблені документи, та подати їх до управління Пенсійного фонду України з метою оформлення фіктивної пільгової пенсії, на що невстановлена досудовим розслідуванням особа дала згоду.

25 січня 2005 року,ОСОБА_1, створюючи умови для заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами, відкрила на своє ім'я банківський спеціальний картковий пенсійний рахунок НОМЕР_1 в ПАТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299), для управління яким працівниками банку їй була надана банківська пенсійна карта і код доступу до зазначеного рахунку.

Далі, ОСОБА_1, за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою, передала їй копії своїх особистих документів, а саме: паспорту громадянки України, ідентифікаційного коду, а також оригінал трудової книжки НОМЕР_2 та заяву із вказівкою банківського спеціального карткового пенсійного рахунку, з метою використання фактичних і анкетних даних, що знаходяться в них, при підробці документів.

Невстановлена досудовим розслідуванням особа, за попередньою змовою з ОСОБА_2, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, виготовила підроблені документи, а саме: довідку, уточнюючу особливий характер роботи або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії №08/11 від 15.03.2005 року, довідку про заробіток для обчислення пенсії №38 від 24.02.2005 року, довідку про заробіток для обчислення пенсії №39 від 24.02.2005 року, а також подання №5 від 28.03.2005 рокута трудову книжку НОМЕР_3 ,підтверджуючі факт роботи ОСОБА_2, в період з 05.01.1986 року по 31.12.1990 року, у Дніпропетровському метизному промисловому об'єднанні м. Дніпропетровська на посаді учня терміста та, в подальшому, терміста 3-го розряду на нагрівальних печах в інструментальному цеху, з 01.01.1991 року по 19.03.1994 року у заводі «Червоний Профінтерн» на посаді терміста 3-го розряду на нагрівальних печах в інструментальному цеху. Після чого подала згадані документи в управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська. В результаті чого, ОСОБА_1 було призначенощомісячне пенсійне забезпечення з 27.02.2005 року - 284 грн. 69 коп. довічно.

ОСОБА_1, продовжуючи реалізацію злочинного умислу на заволодіння чужим майном шляхом обману, 29.01.2010 року, 03.01.2012 року та 08.01.2014 року, особисто подала до УПФ України в Ленінському районі м. Дніпропетровська заповнені нею заяви про перерахунок пенсії по стажу та заробітку.

ОСОБА_1, маючи у своєму розпорядженні банківську пенсійну картку на своє ім'я, діючи умисно, шляхом обману, за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, контролювала надходження їй коштів, перерахованих Пенсійним фондом України, і в період з 01 лютого 2005 року по 30 вересня 2015 року використала на власний розсуд грошові кошти, що надійшли на її банківський рахунок у ПАТ КБ «Приватбанк» від Пенсійного фонду України на загальну суму 91 661 гривень 29 копійок, що в 242 рази перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, чим завдала значної шкоди державі.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені відносно ОСОБА_1 судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свою позицію зазначає, що: суд першої інстанції, всупереч положенням п.1 ч.3 ст.374 КПК, не навів підстав для виправдання обвинуваченої з зазначенням мотивів, з яких відкинув докази сторони обвинувачення; не повно дослідив усі обставини справи, не взято до уваги певні докази, зокрема, показання свідка ОСОБА_3, які могли вплинути на висновки суду; на думку прокурора, судом першої інстанції було порушено принцип змагальності сторін, передбачений ст.ст.7,22 КПК, оскільки під час допиту свідків сторони захисту -ОСОБА_4 та ОСОБА_5, стороні обвинувачення не були відкриті відомості, щодо показань даних свідків, через що прокурор був позбавлений можливості в повному обсязі їх допитувати. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ч.1 ст.404 КПК, при наявності суперечностей щодо доведеності вини ОСОБА_1. у інкримінованому їй злочині, під час апеляційного перегляду не дослідив цих обставин; поряд з цим, всупереч ст.419 КПК, не навів мотивів, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою. Крім того, прокурор стверджує, що суд першоїінстанції допустив у вирокусуперечності, адже не визначився з підставою для виправдання, а апеляційний суд на цеувагу не звернув.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримала частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

У відповідності до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред'явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону, в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Згідно із ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Крім того, Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення &qu в;поза розумним сумнівом&q?тн; (див. вищенаведене рішення у справі &q?ся;Авшар проти Туреччини&qup;; (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, суд дійшов правильного висновку про те, що поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами не доведено, що в діях ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора.

Аналогічна позиція Європейського Суду з прав людини викладена у справі «Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium) №2914/98 від 13 січня 2005 року, де в п.25 зазначено, що в кримінальних справах питання доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку. При цьому встановив, що жоден з цих доказів не доводить наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого їй злочину.

Суд касаційної інстанції визнає такий висновок правильним, оскільки суд навів у вироку переконливі доводи на його обґрунтування.

З показань свідка ОСОБА_6, яка працювала на заводі «Червоний Профінтерн» спеціалістом відділу кадрів, встановлено, що робітники, які працюють на підприємстві та набули права на отримання пенсії, звертаються до відділу кадрів з відповідними документами. Далі всі документи оформляються та подаються спеціалістом відділу кадрів до ПФУ тому, що особа, яка претендує на отримання пенсії не має на руках трудової книжки та необхідних довідок для самостійного звернення до ПФУ. Крім того, даний свідок зазначала, щодані трудової книжки перевіряються кількома відділами підприємства,тому підробити трудову книжку, яка знаходиться у відділі кадрів, документи на виплату заробітної плати за період роботи та інші статистичні дані, неможливо, оскільки вони знаходяться у різних відділах та підпорядковані різним особам.

Обґрунтовано суд послався і на показання свідка ОСОБА_7, яка підтвердила факт опрацювання саме нею документів ОСОБА_1, з приводу призначення пільгової пенсії, та зазначила, що ці документи були їй надані представником підприємства на якому працювала остання, що спростовую причетність ОСОБА_1 до подачі документів для нарахування пенсії. Крім того, свідок чітко вказала, що перевіряла документи на їх відповідність законодавству та правилам складання,жодних сумнівів у їх достовірності не було, тому пенсія призначена ОСОБА_1 на законних підставах.

Правильно судом встановлено і викладено висновок про те, щоінші трудові книжки, які були вилучені за місцем проживання ОСОБА_1, не були надані до ПФУ та не були предметом його перевірки,тому доводи сторони обвинувачення з приводу розбіжностей між трудовою книжкою на підставі якої було призначено пільгову пенсію ОСОБА_1 та вказаними трудовими книжками, не доводять винуватості останньої у інкримінованому їй злочині. Жодна із належних ОСОБА_1 трудових книжок не визнана підробною.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що за анонімною заявою, ПФУ була проведена перевірка підстав для призначення пенсії ОСОБА_1, за результатами якої, не встановлено обставин для скасування рішення про призначення пенсії останній. На запити ПФУ надавалися архівні документи з кількох відділів підприємства та ПФУ не мав сумнівів у законності призначення пенсіїОСОБА_1 Жодних підстав для визнання документів, щодали право на призначення пільгової пенсії, підробними - не встановлено.

Така позиція підтримана в судовому засіданні представником цивільного позивача- Стрельченко Л.В.,яка підтвердила, що у разі невідповідність документів, працівником ПФУ було б винесено рішення про відмову в призначенні пенсії або припиненні виплати пенсії, однак таких підстав не було встановлено.

Таким чином, суд згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку. На підставі досліджених доказів, дійшов висновку, що допустимими та достатніми доказами не доведено, що в діях ОСОБА_1 є склад інкримінованого їй кримінального правопорушення.

При розгляді кримінального провадження апеляційний суд навів у своєму рішенні суть доводів апеляційної скарги прокурора, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав переконливу відповідь на кожен із них. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Що стосується доводів прокурора про порушення судом першої інстанції принципу змагальності сторін, зокрема , під час допиту свідків сторони захисту, показання яких не були відкриті стороні обвинувачення, то свідки лише підтвердили факт роботи виправданої в шкідливих умовах. Дані показання не були вирішальними під час ухвалення виправдовувальноговироку, який ґрунтується на відсутності доказів для доведення того, що в діянні обвинуваченої є склад злочину.

Твердження прокурора про не повне дослідження судом усіх обставини справи, зокрема, неврахування показань свідка ОСОБА_3, не заслуговують на увагу. Оскільки, з оскаржуваного судового рішення видно, що показання даного свідка досліджувалися судом, про що у рішенні наведено належні обґрунтування висновку суду щодо цих показань.

Посилання сторони обвинувачення на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України не ґрунтуються на вимогах закону. Адже за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, що прокурором в суді апеляційної інстанції не було доведено.

Крім того, прокурор стверджує, що суд першої інстанції допустив у вироку суперечності, адже не визначився з підставою для виправдання, а апеляційний суд на це увагу не звернув. Відповідно до вироку суду , єдиною підставою для виправдання є п.3 ч. 1 ст.373 КПК України , а саме, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив усі її доводи та прийняв вмотивоване рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_1 за ч.2 ст.190 КК України . Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Що стосується наведених у касаційній скарзі доводів, то прокурор по суті, дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_1, відмінну від оцінки, наданої судом першої , та перевіреної судом апеляційної інстанцій, однак не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, за наявності яких, судові рішення щодо останньої, підлягали б безумовному скасуванню.

За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.433, 434, 436, 441, 442 КПК України, п. 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Ємець