Історія справи

ПОСТАНОВА

іменем України

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 463/2297/16

провадження № 51-4203 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Григор`євої І. В.,Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

прокурора Браїла І. Г.,

захисника Гавенка Б. І. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь урозгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 липня 2019 рокущодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ольгинка Волноваського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК),

та

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2018 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року, ОСОБА_1 було засуджено допокарання:за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК - у виді позбавлення волі на строк5 років зконфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, а на підставі ч. 4 ст.70 КК - остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць з конфіскацією майна.

Цим же вирокомбуло засуджено ОСОБА_2 зач. 2 ст. 187 КК та призначено покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Вказаним вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими та засуджено за вчинення злочинів за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 23 травня 2015 року близько 03:00 ОСОБА_1 за попередньою змовою з іншою особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, повторно, таємно, перебуваючи на АДРЕСА_3 , з подвір`я будинку ОСОБА_3 викрав належне останній майно на загальну суму 1400 грн.

28 квітня 2016 року близько 18:00 ОСОБА_1 , перебуваючи упродуктовому магазині на вул . Галицькій, 18 у м. Винники , повторно, таємно викрав мобільний телефон марки «SamsungDuos S6102» вартістю 700 грн, що належить ОСОБА_4

15 квітня 2016 року близько 16:00 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб, перебуваючи у квартирі ОСОБА_5 на АДРЕСА_2 , маючи умисел на заволодіння чужим майном,вчинили напад на потерпілого ОСОБА_6 поєднаний із застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров`я потерпілого. Так, ОСОБА_1 завдав декількох ударів у голову потерпілому, а ОСОБА_2 штовхав та притримував останнього, не даючи піднятисяз дивана, внаслідок чого ОСОБА_6 було заподіяно легкі тілесні ушкодження,що спричинили короткочасний розлад здоров`я.Водночас ОСОБА_1 витягнув зкишені потерпілого гаманець, у якому було100 доларів США, що станом на 15 квітня 2016 року становило 2564,76 грн, та документи, які не мали матеріальної цінності, а ОСОБА_2 вирвав у потерпілого мобільний телефон вартістю 200 грн. Заволодівши зазначеним майном, вони вигнали потерпілого з квартири.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в цьому суді. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, неправильно призначив покарання із застосуванням ст. 69 КК, безпідставно врахував щире каяття обвинувачених, не врахував, що ОСОБА_1 під час розгляду провадження в Сихівському районному суді м. Львова стосовно нього вчинив злочини у цьому кримінальному провадженні. Апеляційний суд всупереч вимогам ст. 419 КПК, доводів апеляційної скарги не спростував, своєї ухвали належним чином не мотивував.

На вказану скаргу захисник Гавенко Б. І. в інтересах засудженого ОСОБА_2 подав заперечення, в яких, наводячи аргументи, зазначає про неспроможність касаційних вимог сторони обвинувачення та законність ухвали апеляційного суду.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримала касаційну скаргу, а захисникзаперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони обвинувачення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Події злочинів, доведеність винуватості ОСОБА_1 ОСОБА_2 у їх вчиненні, кримінально-правова оцінка діянь ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК, а ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 187 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

За змістом ст. 50 КК значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й справедливістю, проявом якої є домірність.

У силу ст. 65 вказаного Кодексу особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Відповідно до ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, зокрема, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження,розглянутого в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, апеляційний суд при перегляді вироку щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не порушив наведених законодавчих приписів.

Так, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав на нього апеляційну скаргу.У ній він, наводячи аргументи, просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині призначеного покарання й ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_1 ОСОБА_7 більш суворий захід примусу без застосування вимог ст. 69 КК.

Залишаючи без задоволення подану прокурором апеляційну скаргу, суд в ухвалі навів мотиви та правові підстави, якими керувався при відхиленні доводів сторони обвинувачення. Зокрема, апеляційний суд врахував, що при виборі заходу примусу місцевий суд разом із ступенем тяжкості вчинених кримінальних правопорушень урахував особи винних, на спеціальних обліках не перебувають, позитивно характеризуються за місцем проживання, мають незадовільний стан здоров`я. Суд також взяв до уваги те, що вони щиророзкаялися, активно сприяли розкриттю злочину, добровільно відшкодували завдані збитки та розцінивши вказані обставинияк пом`якшуючі, обґрунтованодійшов висновку про можливість застосування ст. 69 КК при призначенні винним покарання за ч. 2 ст. 187 КК та про необхідність призначення покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК у межах санкції частини статті. Як убачається з матеріалів кримінального провадження потерпіла сторона не заперечувала проти призначення засудженим покарання із застосуванням ст. 69 КК.

Не залишилася без оцінки суду й те, що винні раніше судимі за злочини проти власності, їх поведінка до ухвалення обвинувального вироку в цьому кримінальному провадженні, адже їм було обрано покарання, хоча й нижче за розміром від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 187 КК, однак найбільш суворе за видом - позбавлення волі.

Норма матеріального права передбачена ст. 69 КК не містить заборони її застосування до осіб, котрі вчинили злочини, за які засуджено ОСОБА_1 ОСОБА_7 , а сам факт їх вчинення не є безумовною перешкодою для урахування ст. 69 КК при призначенні покарання.Застосування зазначеної норми належить до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано у цьому кримінальному провадженні.

У контексті викладеного Суд не вбачає безумовних підстав вважати, що у цьому провадженні апеляційний суд необґрунтовано визнав правомірним застосування ст. 69 КК й справедливим обраний засудженому захід примусу. Достатніх переконливих доводів про протилежне та про відсутність обставин, які на переконання судів нижчих інстанцій, істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, в касаційній скарзі не міститься.

Отже, призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання відповідає його меті та загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.Правових підстав вважати його явно несправедливими Суд не вбачає.

Усупереч твердженням сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, дав на них вичерпну відповідь і, залишаючи без задоволення заявлені вимоги, постановив ухвалу з додержанням ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оспорюваної ухвали, при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

Тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет І. В. Григор'єва Н. С. Стефанів