Історія справи

Постанова ККС ВП від 30.05.2023 року у справі №283/250/18
Постанова ККС ВП від 30.05.2023 року у справі №283/250/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року

м. Київ

справа № 283/250/18

провадження № 51-1550км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_6 на вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від

05 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060080000687 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Вступ

ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 20 серпня 2017 року, приблизно

о 22:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно-справним автомобілем, в салоні якого перебував потерпілий ОСОБА_7 , допустив порушення Правил дорожнього руху та здійснив зіткнення керованого ним автомобіля з мопедом потерпілого ОСОБА_8 у результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажир автомобіля - середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження та тяжкі тілесні ушкодження й призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Апеляційний суд, після розгляду апеляційної скарги захисника, вирок районного суду залишив без змін.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, засуджений подав касаційну скаргу в якій посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить пом`якшити покарання, застосувавши ст. 75 КК України і як результат звільнити його від призначеного покарання з випробуванням із встановленим іспитовим строком.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи про наявність неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість та існування, при цьому, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від

22 лютого 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Цим же вироком вирішено заявлені цивільні позови у даному кримінальному провадженні, питання щодо стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 20 серпня 2017 року, приблизно о 22:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та керуючи технічно-справним автомобілем, рухався разом із пасажиром потерпілим ОСОБА_7 по автодорозі Овруч-Малин-Кочерів. Рухаючись по вказаній автодорозі, проявив неуважність, не впорався з керуванням транспортним засобом та виїхав на зустрічну смугу руху, по якій у зустрічному напрямку рухався мопед під керуванням потерпілого ОСОБА_8 , де допустив зіткнення із вказаним транспортним засобом.

Порушення засудженим вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху, згідно яких водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; п. 10.1 Правил дорожнього руху перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 11.3 Правил дорожнього руху на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу, знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

В результаті дорожньо-транспортної пригодипотерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння, а потерпілий ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що потягли за собою тривалий розлад здоров`я.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року вирок районного суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджений просить пом`якшити призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України за вчинене ним кримінальне правопорушення, при цьому, посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень

ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість.

Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, правової кваліфікації своїх дій та вирішення заявлених цивільних позовів, засуджений стверджує, що суди порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили йому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суди не врахували конкретних обставин кримінального провадження, даних про його особу, обставин, які пом`якшують покарання, його постзлочинну поведінку, спрямовану на залагодження своєї провини, а саме факт добровільного сплати потерпілому суми у розмірі 38 000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, витрат на правову допомогу та частини завданої моральної шкоди, наявність на утриманні власної матері, що в сукупності давало судам підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні йому покарання.

Крім цього, зазначає, що під час перегляду вироку суду першої інстанції апеляційним судом було порушено його право на захист, оскільки такий розгляд відбувся без участі захисника.

На підтвердження зазначених доводів касаційної скарги засуджений покликається на практику Європейського суду з прав людини, яку не було враховано судами попередніх інстанції при ухваленні своїх рішень.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

засудженого не подавалися.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 67 КК України обставинами, які обтяжують покарання, визнаються, крім інших, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, кваліфікація його дій і вирішення заявлених цивільних позовів у касаційній скарзі не оспорюються.

Щодо правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень ст. 75 КК України, що

не призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість.

Відповідно до ст. ст. 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.

Стосовно обставин даного кримінального провадження, слід зазначити, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об`єктом посягання являється здоров`я іншої людини та наслідком вчинення якого, зокрема є спричинення молодій людині тяжких тілесних ушкоджень.

Так, з матеріалів даного провадження слідує те, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, посередню характеристику за місцем проживання, часткове відшкодування потерпілому збитків завданих злочинними діями засудженого, наявність необхідності догляду власної матері, думку потерпілої сторони, яка наполягала на призначенні засудженому суворого покарання за вчинене та досудову доповідь органу з питань пробації, конкретні обставини та наслідки скоєного кримінального правопорушення. При цьому суд зважив на наявність обставин, що пом`якшують покарання - визнання своєї вини у скоєному, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та наявність обставини, що його обтяжує - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

На підставі наведених даних, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі встановленому санкцією статті кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме: у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, без застосування положень ст. 75 КК України, тобто призначив покарання яке він має відбувати реально.

Водночас колегія суддів акцентує увагу на тому, що судом першої інстанції правильно враховано характер та наслідки скоєного кримінального правопорушення, а саме те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок грубого порушення засудженим Правил дорожнього руху, оскільки він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, свідомо керував джерелом підвищеної небезпеки та спричинив негативні наслідки для молодої людини у виді отриманих нею тяжких тілесних ушкоджень і як результат, після перенесених не менше як 11 операцій, наявність у вісімнадцятирічної людини першої групи інвалідності, яка встановлюється при найважчих розладах, при цьому, людина з такою групою повністю залежить від інших осіб у виконанні важливих функцій, не здатна повною мірою до самообслуговування, потребує постійного догляду або допомоги.

З урахуванням наведеного, злочинні дії засудженого мають значну суспільну небезпеку та можливі наслідки від таких дій становлять загрозу для оточуючих.

Також не знижує тяжкості й небезпечності злочину, вчиненого

засудженим за наведених обставин, характеристика останнього у загальносоціальному плані, а також його посткримінальна поведінка, спрямована на залагодження своєї провини, яка виразилася у добровільній сплаті потерпілому суми у розмірі 38 000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, витрат на правову допомогу та частини завданої моральної шкоди та те, що він має на утриманні власну матір.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, характер дій засудженого, наслідки діяння, суд обґрунтовано призначив засудженому покарання, яке він має відбувати реально. Такий висновок суду належно вмотивований.

З рішенням суду першої інстанції погодився апеляційний суд і погоджується колегія суддів.

З урахуванням наведеного, призначене засудженому покарання відповідає принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та сприятиме виправленню засудженого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та відповідає вимогам статті 65 КК України.

Таким чином, відсутні підстави вважати призначене засудженому покарання таким, що не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість у наслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень

ст. 75 КК України.

Тому доводи касаційної скарги засудженого про протилежне є необґрунтованими та спростовується наведеним вище.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про те, що під час перегляду вироку суду першої інстанції апеляційним судом було порушено його право на захист, оскільки такий розгляд відбувся без участі захисника, то колегія суддів зазначає таке.

Так, як убачається із відеозапису судового засідання від 05 грудня 2022 року, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, перед початком проведення вказаного судового засідання засудженим було заявлено клопотання про розгляд даного провадження за участю його захисника - адвоката ОСОБА_9 , однак судом було з`ясовано, що професійну діяльність даного адвоката було зупинене. Після чого головуючим суддею було встановлено факт того, що засуджений не бажає здійснення його захисту іншим адвокатом і вважає за можливе розгляд провадження за апеляційною скаргою зазначеного захисника в його інтересах провести без участі будь-якого захисника. При цьому головуючим суддею було з`ясовано те, що права та обов`язки учасникам судового провадження роз`яснено та вони їм зрозумілі, а також відсутність будь-яких клопотання. Враховуючи, що відповідно до ст. 52 КПК України, участь захисника у даному кримінальному провадженні не є обов`язковою, засуджений не наполягав на участі захисника при апеляційному перегляді та підтвердив можливість проведення апеляційної процедури без участі адвоката, то колегія суддів вважає, що право засудженого на захист порушено не було.

Таким чином твердження засудженого про порушення його права на захист із підстав відсутності захисника під час апеляційної процедури є надуманими та такими, що спростовуються матеріалами даного кримінального провадження.

Також колегія суддів відхиляє, як безпідставні доводи касаційної скарги засудженого про неврахування судами попередніх інстанцій практики Європейського суду з прав людини при призначенні йому покарання та реалізації його права на захист під час апеляційної процедури, оскільки застосовувати практику ЄСПЛ потрібно як з урахуванням обставин справи та особливостей законодавства тієї чи іншої держави, так і цілісного контексту сформульованої ЄСПЛ правової позиції, без перекручень її змісту та використання відносно до контексту.

Отже, покликання засудженого у своїй касаційній скарзі на неврахування судами практики Європейського суду з прав людини при призначенні йому покарання та реалізації його права на захист під час апеляційної процедури спростовуються наведеним вище.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахування наведеного, у даному кримінальному провадженні суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання, яке він має відбувати реально.

Призначене засудженому ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам

ст. ст. 50 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Судові рішення в частині призначеного засудженому покарання без застосування положень ст. 75 КК України належним чином мотивовані й відповідають вимогам статей 370 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_10