Історія справи

Ухвала ККС ВП від 15.09.2019 року у справі №591/2221/19
Ухвала ККС ВП від 07.01.2020 року у справі №591/2221/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 591/2221/19

провадження № 51-4503км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Бородія В. М.,

суддів Єремейчука С. В., Ковтуновича М. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,

прокурора Єременка М. В.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1

на вирок Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019200440000464 щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Бурині Сумської області, жителя

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 26 липня 2019 рокуОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання

з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та

з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він

12 лютого 2019 року приблизно о 22 годині, перебуваючи біля будинку № 20 на вул. Харківській у м. Сумах, здійснив напад на ОСОБА_2 , із погрозою застосування насильства, що є небезпечним для життя і здоров`я потерпілої, а саме: погрожуючи предметом, зовні схожим на ніж, який приставив

до тулуба потерпілої ззаду, відвів її у двір будинку АДРЕСА_1 ,

де завдав одного удару кулаком у праву частину обличчя, від чого

ОСОБА_3 впала на землю. Потім ОСОБА_1 взяв потерпілу за голову та вдарив головою об землю, чим завдав потерпілій легких тілесних ушкоджень. Після цього заволодів сумкою потерпілої, де містилися мобільний телефон «XIAOMI Redmi 6A» із сім картою вартістю 2665 грн, грошові кошти

в сумі 100 грн та інше майно, яке матеріальної цінності для потерпілої не становить, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на суму

2765 грн. Викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Полтавський апеляційний суд вироком від 11 грудня 2019 року вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК скасував та призначив йому покарання за

ч. 1 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Ухвалено взяти ОСОБА_1 під варту та обчислювати початок строку відбування покарання з моменту затримання.

Ухвалено зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання період перебування під вартою з 13 лютого по 10 квітня 2019 року.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що вирок апеляційного суду належним чином не обґрунтований та не вмотивований, оскільки не наведено підстав, чому саме виправлення засудженого без реального відбування покарання є неможливим. Крім того, вважає, що у суду апеляційної інстанції було достатньо підстав для призначення йому покарання

із застосуванням ст. 75 КК, як це було зроблено судом першої інстанції. На думку засудженого, під час призначення йому покарання апеляційний суд належним чином не врахував ряду пом`якшуючих покарання обставин

і при цьому суд не був обмежений доводами, викладеними в апеляційній скарзі і мав право застосувати до нього положення ст. 69 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Єременко М. В. вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді та доводи прокурора Єременка М. В., перевіривши доводи, зазначені в касаційній скарзі і матеріали кримінального провадження, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що його розгляд проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі засудженого не оспорюються та не заперечуються.

Доводи засудженого щодо невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості є безпідставними.

Згідно з приписами ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару,

а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання

з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винуватого та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Встановлення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення

у значенні ст. 414 КПК, полягає у з`ясуванні судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене

у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється

сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових,

морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом і розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор,

не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій вказував на незаконність вироку суду першої інстанції у зв`язку

з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до неправильного звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання. А тому просив скасувати вирок місцевого суду

в частині призначення покарання на підставі ст. 75 КК та ухвалити щодо ОСОБА_1 новий вирок, призначивши йому покарання за ч. 1 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження у межах, встановлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання - скасуванню.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд у вироку зазначив, що рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК є необґрунтованим.

На думку апеляційного суду, призначене ОСОБА_1 місцевим судом покарання за ч. 1 ст. 187 КК (у виді позбавлення волі на строк 3 роки) відповідає вимогам ст. 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і розмір цього покарання ніким з учасників провадження не оспорюється.

Разом з тим апеляційний суд зазначив, що, призначаючи ОСОБА_1 покарання та звільняючи від його відбування, місцевий суд не в повній мірі взяв до уваги вимоги ст. 75 КК і не врахував належним чином ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винуватого, залишив поза увагою конкретні обставини вчинення злочину, посередню характеристику ОСОБА_1 , який у 2018 році неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.

Крім того, як було встановлено судами обох інстанцій, ОСОБА_1 здійснив напад на жінку пенсійного віку, із погрозою застосування насильства, що є небезпечним для життя і здоров`я потерпілої, а саме: погрожуючи предметом, зовні схожим на ніж, який приставив до тулуба потерпілої ззаду, завдав одного удару кулаком у праву частину обличчя, від чого потерпіла впала на землю. Потім ОСОБА_1 взяв потерпілу за голову та вдарив головою об землю, чим завдав їй легких тілесних ушкоджень.

Апеляційний судзауважив, що місцевий суд правильно зазначив про наявність обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_1 (щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину та відшкодування матеріальних збитків), однак висновок цього суду про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання з урахуванням обставин вчинення злочину не відповідає вимогам ст. 75 КК, а тому суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ст. 65 КК, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді реального позбавлення волі, проте у мінімальному розмірі, визначеному санкцією

ч. 1 ст.187 КК.

Отже, що стосується наведених засудженим у касаційній скарзі обставин, що пом`якшують його покарання, то вони з урахуванням вищевикладених підстав, не спростовують висновків апеляційного суду в частині призначеного покарання.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК і звільнення засудженого від відбування покарання.

Інших переконливих аргументів для скасування вироку апеляційного суду, ОСОБА_1 у касаційній скарзі не навів.

Всупереч доводам засудженого, оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим

і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_1 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, і не може вважатися явно несправедливим через його суворість, а підстав для застосування щодо нього положень ст. 75 КК, про що засуджений зазначає

у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Крім того, неспроможними є доводи засудженого про те, що суд апеляційної інстанції, зважаючи на ряд пом`якшуючих його покарання обставин, не був обмежений доводами, викладеними в апеляційній скарзі, та мав право застосувати приписи ст. 69 КК щодо нього.

Суд зазначає, що пом`якшуючі обставини чи їх сукупність мають бути

в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця. Засуджений, посилаючись на можливість призначення йому покарання із застосуванням статті 69 КК, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання,яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.

У цій справі засуджений як на підставу застосування до нього, зокрема, положень статті 69 КК, посилається на щире каяття, добровільне відшкодування шкоди, прохання потерпілої суворо його не карати, відсутність обставин, що обтяжують покарання, вчинення злочину вперше. Однак засуджений жодним чином не обґрунтував, яким є зв`язок цих обставин із вчиненим злочином і чому вони істотно знизили його тяжкість.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, які би могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. А тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441 КПК, Верховний Суд

постановив:

Вирок Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. М. Бородій С. В. Єремейчук М. І. Ковтунович