Історія справи

Постанова ККС ВП від 30.01.2019 року у справі №552/277/17

Постанова

іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 552/277/17

провадження № 51-2004км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І.А.,

прокурора Дронової І.Ю.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,

засудженого ОСОБА_3,

захисника ГриненкоТ.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Наливайко З.М. та засудженого ОСОБА_3 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016170000000483 за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), неодноразово судимого, останнього разу за вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 15 червня 2015 року за ст. 391 КК на 1 рік 1 місяць позбавлення волі, звільненого 29 лютого 2016 року,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 345 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК на довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, ч. 2 ст. 342 КК на 2 роки позбавлення волі, ч. 1 ст. 345 КК на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК остаточно призначено довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Також частково задоволено цивільний позов потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й визначено стягнути з ОСОБА_3 на їх користь 9920, 82 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 200000 грн моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року вказаний вирок залишено без зміни.

За цим вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому що він, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, вчинив розбійний напад на ОСОБА_6 із заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень та умисно позбавив його життя з корисливих мотивів, а також вчинив опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов'язків та погрожував їм вбивством у зв'язку їх виконанням за наступних обставин.

Так, 5 жовтня 2016 року приблизно о 16:30 на проїзній частині біля домоволодіння по АДРЕСА_2 у ОСОБА_3, який побачивши ОСОБА_6, виник умисел на заволодіння його коштами, майном, а також дорогоцінними виробами, поєднаному з умисним вбивством потерпілого. Для реалізації даного умислу ОСОБА_3 мав при собі ніж, маскувальну шапку з отворами для очей та рукавиці, одягнувши які, підбіг до ОСОБА_6 та раптово завдав йому не менше 3 ударів кулаками по голові, спричинивши легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я. При цьому між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розпочалася боротьба, під час якої останній, доводячи свій злочинний умисел до кінця, взяв до правої руки ніж та умисно наніс ОСОБА_6 не менше 7 ударів ножем в грудну клітку та тулуб, спричинивши як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, так і тяжкі тілесні ушкодження, які потягнули смерть потерпілого, яка настала внаслідок гострої крововтрати, яка розвинулася в результаті сліпих проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки з ушкодженням серця.

Після того, подолавши у такий спосіб опір потерпілого, ОСОБА_3 зірвав з його шиї золотий ланцюг вагою 8 гр, вартістю 7 000 грн і почав тікати з місця події у напрямку вул. Виноградної м. Полтави.

Під час вчинення розбійного нападу та умисного вбивства ОСОБА_6 ОСОБА_3 був помічений молодшим інспектором Відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області сержантом поліції ОСОБА_7 (призначений на посаду відповідно до наказу № 49 від 4 березня 2016 року), який почав переслідувати нападника разом зі старшим інспектором Відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області лейтенантом поліції ОСОБА_8 (призначений на посаду відповідно до наказу №279о/с від 7 вересня 2016 року) по провулку Смирнова, вулицях Виноградній, Маршала Бірюзова до території ПАТ «Полтавхіммаш», розташованої за адресою: м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 85. Наздогнавши ОСОБА_3 біля в'їзду технологічного транспорту на територію ПАТ «Полтавхіммаш» (зі сторони вулиці Маршала Бірюзова), молодший інспектор ОСОБА_6 та старший інспектор ОСОБА_8 представилися йому, назвавши свої посади і звання, і висунули вимогу залишатися на місці та кинути ножа, який він тримав у правій руці. На ці вимоги працівників поліції ОСОБА_3 не реагував та, усвідомлюючи, що перед ним знаходяться працівники поліції, почав замахуватися на них ножем, роблячи наступальні повздовжні рухи, при цьому свої дії супроводжував висловами: „Мені втрачати нічого, я все одно когось з вас заріжу". Махаючи ножем перед працівниками поліції, ОСОБА_3 продовжив віддалятися від них, однак, пробігши близько 100 метрів потрапив на огороджену стоянку для велосипедів поблизу головної прохідної ПАТ «Полтавхіммаш» (зі сторони вулиці Маршала Бірюзова), де продовжував погрожувати їм ножем та розправою, якщо вони наблизяться до нього. У свою чергу працівники поліції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 постійно повторювали, що вони знаходяться при виконанні службових обов'язків та щоб ОСОБА_3 кинув ніж і здався. Після прибуття членів слідчо-оперативної групи відділення поліції № 1 Полтавського ВП ГУНП в області ОСОБА_3 був затриманий.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах захисника та засудженого вказується на незаконність судових рішень щодо ОСОБА_3 у зв'язку із тим, що в ході судового провадження судами обох інстанцій не було забезпечено можливість допиту свідків сторони захисту, показання яких мали суттєве значення для юридичної оцінки вчинених ОСОБА_3 діянь, а також звертається увага на те, що судами безпідставно не визнано дані протоколів слідчих експериментів з потерпілою та свідками недопустимими доказами, оскільки зазначені процесуальні дії проводилися одним і тим же слідчим та понятими в один і той самий час, що не передбачено КПК. Окрім того, як захисник, так і засуджений стверджують про неправильність кваліфікації дій останнього за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки доказів корисливого мотиву не здобуто, а спричинення смерті ОСОБА_6 відбулося в результаті обопільної бійки, в ході якої ОСОБА_3 змушений був захищатися; а також висловлюється незгода із кваліфікацією дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 342 та ч. 1 ст. 345 КК з огляду на необґрунтоване визнання опором втечі ОСОБА_3, який все одно був затриманий працівниками поліції, а погроза їм вбивством ґрунтується лише на їх показаннях. Вказуючи на те, що заміна складу суддів в апеляційному суді в день апеляційного розгляду вплинула на якість вивчення ними матеріалів кримінального провадження, а також посилаючись на нероз'яснення порядку і строків оскарження рішення апеляційного суду, у касаційних скаргах йдеться про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Окрім того, у доповненнях до касаційної скарги засуджений додатково наводить аргументи щодо відсутності доказів вчинення ним розбійного нападу та умисного вбивства з корисливих мотивів з огляду на недоведеність існування золотого ланцюжка на шиї потерпілого, посилається на порушення його права на розгляд справи судом присяжних, а також вказує на суворість покарання, при призначенні якого судами не враховано наявність у нього бабусі похилого віку, новонародженої дитини, відшкодування ним шкоди потерпілій, часткового визнання свої винуватості щодо спричинення смерті іншій людини та його ініціативи у виклику працівників поліції.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_3 та захисник Гриненко Т.В. підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.

Прокурор і потерпілі заперечували проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, не є предметом перегляду в касаційному суді відповідно до вищевказаної норми процесуального закону.

Доводи у касаційних скаргах про безпідставність засудження ОСОБА_3 за умисне вбивство ОСОБА_6 з корисливих мотивів, поєднане із розбоєм, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Зокрема, посилання ОСОБА_3 на відсутність у нього умислу на позбавлення життя потерпілого та заволодіння його золотим ланцюжком спростовуються показаннями очевидців події: потерпілої ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_6, перебуваючи на вулиці разом із чоловіком у масці на голові, в якому вони потім упізнали за ознаками статури ОСОБА_3, кликав на допомогу і відбивався від нього. Між чоловіками виникла бійка, під час якої ОСОБА_3 розмахував ножем, потім ударив ним ОСОБА_6 в груди, а після цього зірвав із шиї потерпілого золотий ланцюжок і почав тікати.

Завдання ударів ножем в область грудей ОСОБА_6 також підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7, які, будучи працівниками поліції та свідками вищевказаних подій, намагалися затримати ОСОБА_3, який тікав з місця події, а також указали на місця, де останній викинув перчатки та в'язану шапку з отворами для очей, які в подальшому були вилучені з цих місць.

Наведені докази також узгоджуються з даними протоколів слідчих експериментів із потерпілою ОСОБА_1 та свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в ході яких останні детально показали про обставини вбивства та розбійного нападу на ОСОБА_6, а вказані свідки - ще й про подальше затримання ОСОБА_3

Безпідставними є твердження у касаційних скаргах про те, що проведення слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 одним і тим же слідчим, з одними і тими ж понятими та в один і той самий час, свідчить про недопустимість отриманих у такий спосіб доказів і означає їх недопустимість.

Так, зі змісту протоколів указаних слідчих дій убачається, що слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_7 31 жовтня 2016 року розпочато об 11:50, однак призупинено о 12:10 для переходу його учасників на місце події. В подальшому ця слідча дія поновлювалася о 13:30 (а.к.п. 109-114, т.1). Протягом часу перерви вказаної слідчої дії цим же слідчим за участю цих же понятих розпочато слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_8, а саме о 12:13 (а.к.п. 117, т.1), який також призупинено о 12:17 з тією ж метою і відновлювався о 13:40 (а.к.п. 121.т.1). Обидві слідчі дії закінчилися відповідно о 14:15 та 14:10. Теж саме стосується і слідчого експерименту за участю потерпілої, який розпочався 31 жовтня 2016 року об 11:10, переривався об 11:40; знову поновлювався о 13:20 і закінчився о 13:28 (а.к.п. 101-108, т.1).

Наведене свідчить, що слідчі дії проводилися почергово з кожним свідком окремо, результати яких зафіксовано в окремих процесуальних документах, що не суперечить вимогам КПК та не є порушенням вимог встановленого порядку отримання доказів.

За таких обставин зазначені докази судом обґрунтовано визнано допустимими та їх покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_3 Також всі вищевикладені докази правомірно визнано судом достатніми для підтвердження наявності умислу у ОСОБА_3 саме на позбавлення життя ОСОБА_6 та корисливого мотиву при заволодінні золотим ланцюжком потерпілого.

Згідно з усталеною судовою практикою питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного та потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Такі дані судом першої інстанції належним чином досліджені. Апеляційний суд, залишаючи без задоволення доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про безпідставність його засудження, зазначив, що перебування ОСОБА_3 з маскою на обличчі під час бійки може свідчити тільки про його намір приховати свою зовнішність, що може мати місце під час вчинення нападу на особу, і не може мати місця під час розмови двох знайомих людей.

Посилання ОСОБА_3 на те, що суди обох інстанцій позбавили його можливості довести відсутність у нього такого умислу у зв'язку з відмовою йому у задоволенні клопотання про допит свідків, є необґрунтованими, оскільки згідно із матеріалами кримінального провадження в суді першої інстанції сторона захисту заявляла клопотання про виклик свідка ОСОБА_10, однак за відсутності належних аргументів про те, яке значення можуть мати показання цього свідка, суд відмовив у його задоволенні. В суді апеляційної інстанції про допит свідка ОСОБА_10 сторона захисту не заявляла. Колегія суддів касаційного суду не вбачає в цьому невідповідності засадам рівності прав сторін кримінального провадження, як і не вважає такою відмову апеляційного суду в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про виклик свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 щодо підтвердження ними відсутності у ОСОБА_3 маски на місці затримання, оскільки про виклик цих же свідків у суді першої інстанції не йшлося. Своє рішення про недоцільність допиту дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_13 суд першої інстанції належним чином вмотивував, зазначивши, що вона з'явилася в судове засідання, але в подальшому сама залишила залу суду. Допит свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 суд визнав не доцільним, оскільки вони є працівниками поліції та не були очевидцями злочину. Окрім того, як вже згадувалося вище, факт перебування ОСОБА_3 в масці в момент вчинення злочинів щодо ОСОБА_6 перевірявся шляхом допиту інших свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які в суді першої інстанції попереджалися про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК, та присягали суду говорити правду, про що свідчать дані їх розписок (а.к.п. 52, 53, т.1.) та журнал судового засідання (а.к.п. 55, 228, т.1).

Позиція сторони захисту про те, що ОСОБА_3 в момент затримання працівниками слідчо-оперативної групи перебував у кепці, на підтвердження чого просила апеляційний суд допитати свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не спростовують доказів про те, що в момент убивства ОСОБА_6 ОСОБА_3 перебував у в'язаній шапці з прорізами для очей.

Безпідставними також є твердження у касаційних скаргах про відсутність доказів про заволодіння ОСОБА_3 золотим ланцюжком потерпілого, оскільки той факт, що викрадене майно у нього не вилучалося після затримання, не свідчить про невинуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Аналогічні за змістом доводи належним чином розглянуті судом апеляційної інстанції, який з посиланням на показання ОСОБА_1 про постійне носіння її сином золотого ланцюжка та дані фотознімків потерпілого, де він в різний період часу з вказаною прикрасою, спростував їх.

Окрім того, не відповідають матеріалам кримінального провадження й посилання ОСОБА_3 на те, що одяг ОСОБА_6 був з високим коміром, який перешкоджав візуальне виявлення на ньому золотого ланцюжка. Згідно із даними протоколами огляду місця події від 5 жовтня 2016 року, зокрема трупу та фототаблиці до нього ОСОБА_6 був одягнутий у светр з відкритою шиєю та куртку, яка в момент інкримінованих подій була застібнута до половини тулуба потерпілого (а.к.п.72,т.1).

Що ж стосується тверджень як засудженого, так і захисника у касаційних скаргах про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 345 КК, то вони не ґрунтуються на змісті кримінального закону.

Зокрема, ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він чинив опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків та погрозу застосування насильства щодо цього працівника у зв'язку із виконанням ним службових обов'язків.

У суді першої інстанції та в касаційній скарзі засуджений визнав, що після бійки із ОСОБА_6 він тікав від працівників правоохоронних органів, які його переслідували і висловлювали вимогу зупинитися.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, на ці вимоги працівників поліції ОСОБА_3 не реагував та, усвідомлюючи, що перед ним знаходяться працівники поліції, почав замахуватися на них ножем, роблячи наступальні повздовжні рухи, які супроводжував висловами: „Мені втрачати нічого, я все одно когось з вас заріжу". Махаючи ножем перед працівниками поліції, ОСОБА_3 продовжував віддалятися від них, однак, пробігши ще близько 100 м потрапив на огороджену стоянку для велосипедів, продовжував погрожувати їм ножем та розправою, якщо вони наблизяться до нього. В результаті ОСОБА_3 кинув ніж та здався лише після прибуття на місце слідчо-оперативної групи.

Зазначений характер та розвиток подій свідчить про те, що в діях ОСОБА_3 мав місце як опір працівникам поліції, який був пов'язаний не лише із втечею, а і з активною фізичною протидією їх законним вимогам зупинитися і здатися, яка проявилася у вчиненні в цей момент наступально повздовжувальних рухів в сторону працівників поліції з ножем у руках.

Та обставина, що в момент висловлення ОСОБА_3 погрози працівникам правоохоронних органів погрози насильства не було свідків, на що посилається у касаційній скарзі ОСОБА_3, не означає необґрунтованості його засудження за ч. 1 ст. 345 КК, оскільки показання самих працівників правоохоронних органів є належними й допустимими доказами, сумніватись у достовірності яких судом не встановлено. З цим погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Таким чином, юридична оцінка вчинених ОСОБА_3 діянь є правильною та відповідає положенням кримінального закону.

Твердження ОСОБА_3 щодо несправедливості призначеного йому покарання у зв'язку із неврахуванням судом суттєвих для цього обставин не відповідають дійсності.

При призначенні покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК урахував тяжкість вчинених ОСОБА_3 злочинів, у тому числі особливо тяжкого, його посередню характеристику, наявність малолітньої дитини, попереднє неодноразове притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність щирого каяття. Не залишив поза увагою суд і конкретних обставин вчинення злочинів, а саме вбивства молодої людини на очах у матері, поведінку ОСОБА_3 під час та після вчинення злочинів і його ставлення до цього, а також думку потерпілих, які наполягали на суворому покаранні.

У зв'язку з цим суд першої інстанції зробив правильні та обґрунтовані висновки про високий ступінь небезпечності ОСОБА_3, який становить підвищену небезпеку для суспільства, а тому призначив йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Доводи ОСОБА_3 про порушення його права на суд присяжних не знайшли свого підтвердження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після закінчення досудового розслідування та в суді першої інстанції ОСОБА_3 роз'яснювалися положення ст. 384 КПК, про що складалися відповідні документи з його власноручним підписом про те, що суть указаного права йому роз'яснена, зрозуміла і у зв'язку із цим він заяв та клопотань не має (а.к.п. 20, 25, т.1). Такі ж дані зафіксовано на аудіозаписі судового засідання в суді першої інстанції, згідно із якими в підготовчому судовому засіданні 24 січня 2017 року ОСОБА_3, як особі, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, роз'яснено право на суд присяжних, від чого він відмовився.

Водночас у ході касаційного провадження в судовому засіданні 3 жовтня 2018 року було задоволено клопотання засудженого ОСОБА_3 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, яке відбувалось у приміщенні Верховного Суду. 29 січня 2019 року на підставі Акта співробітників апарату цього суду було встановлено, що в ході ознайомлення ОСОБА_3 з матеріалами кримінального провадження останній на аркушах справи № 20 і 25, тому № 1 здійснив напис «вимагаю суд присяжних», який був відсутній на час першого судового засідання в суді касаційної інстанції. Цей факт підтверджується й повідомленням прокурора Генеральної прокуратури України, яка підтримувала обвинувачення в Касаційному кримінальному суді у цьому кримінальному провадженні. Зокрема, вона зазначила, що за період касаційного провадження двічі ознайомлювалася із вказаними матеріалами кримінального провадження, а саме перед судовим засіданням 3 жовтня 2018 року та 29 січня 2019 року та на вказаних аркушах кримінальної справи первинно запис засудженого ОСОБА_3 з вимогою суду присяжних не містився, а з'явився після його ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Також до матеріалів кримінального провадження прокурором долучено копії документів про роз'яснення ОСОБА_3 права на суд присяжних після закінчення досудового розслідування, отриманих із наглядового провадження з прокуратури Полтавської області, та копію про виконання вимог ст. 384 КПК, зроблену під час первинного ознайомлення.

Все вищевикладене переконує в тому, що судами нижчих інстанцій дотримано вимоги КПК щодо роз'яснення ОСОБА_3 прав на суд присяжних, від реалізації якого він відмовився.

Не виявлено касаційним судом і порушень права ОСОБА_3 на ефективний захист у зв'язку із обмеженням у часі підготовки захисника Павлухіна Д.Ю. Не погоджуючись із вироком, апеляційну скаргу подавав сам ОСОБА_3, про такі порушення в апеляційній скарзі не зазначав.

Цивільний позов судом вирішено відповідно до вимог статей 127-129 КПК. Розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визначений судом із урахуванням вимог статей 22, 23, 1166, 1167 ЦК, є обґрунтованим і належним чином вмотивованим.

Вирок місцевого суду відповідає положенням ст.ст. 370, 374 КПУ, а ухвала апеляційного суду - положенням ст. 419 КПК.

Доводи ОСОБА_3 про незаконний склад суду в апеляційній інстанції з огляду на те, що заміна двох суддів із колегії відбулася в день судового засідання, а тому не мали достатнього часу для вивчення матеріалів кримінального провадження, є безпідставними.

Так, згідно із протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями 12 вересня 2017 року відбулася заміна суддів Корсун О.М. та Малізенка В.В. у зв'язку із перебуванням одного у відпустці, а іншого у відрядженні на суддів Рябішина А.О. та Захожай О.І. Цього ж дня відбувся апеляційний розгляд, в ході якого учасникам роз'яснювалося право відводу, однак ніхто такого не заявив. Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 31 КПК кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше 3-х суддів, які згідно із п. 23 ч. 1 ст. 3 КПК здійснюють свої повноваження на професійній основі, що свідчить про достатній професійний рівень знань і кваліфікації для вивчення кримінального провадження незалежно від часових рамок (обсяг кримінального провадження щодо ОСОБА_3 складає 2 томи).

Що ж стосується заявлених ОСОБА_3 порушень щодо нероз'яснення апеляційним судом строків та порядку оскарження ухвали апеляційного суду, то вони спростовуються змістом резолютивної частини цього судового рішення, яка відповідає вимогам кримінального процесуального закону, а також тим фактом, що ОСОБА_3 в подальшому скористався правом на касаційне оскарження.

Також не підтверджується посилання ОСОБА_3 на те, що він не був обізнаний про дату оголошення повного тексту ухвали апеляційного суду, оскільки за змістом журналу судового засідання, в якому був присутній ОСОБА_3, після виходу із нарадчої кімнати та оголошення резолютивної частини рішення суд зазначив дату і час оголошення повного тексту ухвали.

Копія повного тексту ухвали апеляційного суду направлялася ОСОБА_3 за місцем його ув'язнення, яку він отримав, перешкод написати касаційну скаргу у ОСОБА_3 не було, про що останній зазначив у суді касаційної інстанції.

За таких обставин касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 440, 441, 442 КПК, п. 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника НаливайкоЗ.М. та засудженого ОСОБА_3 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва