Історія справи

Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 622/769/17

провадження № 51-4247км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В. К.,

суддів Марчук Н. О., Шевченко Т. В.,

за участю:

секретаря судового

засідання Кононської І.Є.,

прокурора Матюшевої О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року у кримінальному провадженні № 12017220310000309 щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.Велика Рогозянка Золочівського району Харківської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 11 вересня 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Згідно з ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 - без змін.

Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, за який його було засуджено, за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, у період з березня по червень 2017 року ОСОБА_2, зайшовши шляхом вільного доступу на територію нежилого дачного домоволодіння АДРЕСА_2, впевнившись у тому, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, за допомогою дерев'яної драбини, яку він знайшов на цій території, заліз на дах будинку та шляхом демонтажу викрав шиферні листи в кількості 10 шт вартістю 89 грн кожен. ОСОБА_2 з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, заподіявши тим самим потерпілій ОСОБА_3 матеріальної шкоди в розмірі 890 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд не повною мірою врахував, що ОСОБА_2 вчинив злочин середньої тяжкості, не працює, раніше чотири рази був судимий, у тому числі й за вчинення корисливих злочинів, одразу після звільнення з місць позбавлення волі вчинив новий корисливий злочин, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про можливість звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, а суд апеляційної інстанції свою ухвалу всупереч вимогам ст. 419 КПК України належним чином не мотивував, ухвала апеляційного суду містить суперечності.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Матюшева О. В. підтримала касаційну скаргу, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_2 у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Разом із тим, твердження прокурора про неправильне застосування положень ст. 75 КК України є обґрунтованими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому суд має належним чином дослідити і оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Проте апеляційний суд цих вимог закону не дотримався, про що правильно вказав у касаційній скарзі прокурор.

Так, звільняючи ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, місцевий суд врахував ступінь і характер суспільно небезпечного діяння, тяжкість злочину, дані про особу винуватого, обставини, які пом'якшують покарання, відсутність тяжких наслідків вчиненого злочину, поведінку ОСОБА_2 після вчинення злочину, фактичне ставлення до вчиненого та щире каяття.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за апеляційною скаргою прокурора, який не погоджувався з рішенням місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_2 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням та просив постановити відносно ОСОБА_2 новий вирок, яким призначити останньому реальну міру покарання у виді позбавлення волі, послався на ті ж обставини, що й суд першої інстанції.

Разом із тим, апеляційний суд у достатній мірі не врахував конкретні обставини кримінального провадження, що засуджений раніше притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі і за корисливі злочини, новий злочин вчинив одразу після звільнення з місць позбавлення волі. Це призвело до безпідставного застосування ст. 75 КК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені у вироку місцевого суду та ухвалі апеляційного суду обставини, що стали підставою для звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, є недостатніми для застосування до нього ст. 75 КК України.

За таких обставин суд застосував положення ст. 75 КК України, внаслідок чого ОСОБА_2 призначено покарання, яке не може бути визнано необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, усупереч вимогам ст. 419 КПК України доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив і безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.

У зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке, на думку Суду, може бути усунуто судом апеляційної інстанції, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді суду належить врахувати наведене та з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. К. Маринич Н.О. Марчук Т.В. Шевченко