Історія справи

Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

справа № 450/154/18

провадження № 51-10048км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Ємця І.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,

на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2018 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140270001509, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу

в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить

8500 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

1 рік.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 липня 2016 року близько 19:30, керуючи автомобілем Renault Trafic, д.н.з. НОМЕР_1 .,

поблизу с. Холодновідки Пустомитівського району Львівської області, виїжджаючи з прилеглої території на регульоване перехрестя з автодорогою Західний обхід

м. Львова, в порушення вимог пунктів 1.5., 2.3. (б, д), 10.1., 16.4. Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки, не надав переваги в русі

та здійснив зіткнення зі скутером Viper, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі, внаслідок чого водію скутера ОСОБА_2 заподіяно середньої тяжкості тілесних ушкоджень у виді переломів кісток, забоїв, ран, синців та саден.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу захисника Хом`яка О.Г., вирок місцевого суду змінив у частині призначеного ОСОБА_1 покарання, ухвалив вважати його засудженим за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу

в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить

8500 грн, без позбавленням права керувати транспортними засобами.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції

на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з доводами захисника щодо необґрунтованості призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами,

не врахувавши, що останній грубо порушив правила дорожнього руху, не визнавав вини під час досудового розслідування та не відшкодував потерпілому завданої шкоди.

У запереченні на касаційну скаргу захисник Хом`як О.Г. вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 , правильності кваліфікації його дій, а також справедливості призначеного засудженому основного покарання у касаційній скарзі прокурор не оспорює.

Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання

про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості

й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є:

кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)

та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття,

які є багатозначними або не мають нормативного закріплення,

зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання,

що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Приймаючи рішення не призначати ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, апеляційний суд виходив

із того, що останній працює водієм, а тому призначення указаного покарання

не є виправданим заходом примусу щодо обвинуваченого, оскільки позбавить його можливості працювати та заробляти кошти, в тому числі і для відшкодування завданої потерпілому шкоди після розгляду цивільного позову, з яким, як пояснив суду останній, він має намір звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного, а також того, що цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1 застраховано згідно полісу, необґрунтованими є доводи касаційної скарги прокурора про те, що засуджений не відшкодував потерпілому завданої шкоди.

Усупереч доводам прокурора у місцевому суді ОСОБА_1 визнав вину,

не заперечував фактичних обставин кримінального провадження, у зв`язку із чим суд обґрунтовано врахував щире каяття як обставину, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, з чим погодився і апеляційний суд.

Врахувавши вищезазначені обставини в сукупності, а також інші дані про особу ОСОБА_1 апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про недоцільність застосування місцевим судом до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та змінив вирок у вказаній частині.

Колегія суддів погоджується з цим висновком і вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення останнього.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2018 року

щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва