Історія справи

Постанова

іменем України

29 січня 2019 року

м. Київ

справа № 646/4733/17

провадження № 51-6807км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

засудженого

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,

прокурора Гладкого О.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220830000050, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1, 2 статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за частиною 1 статті 186 КК - на строк 2 роки; за частиною 2 статті 186 КК - на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Відповідно до статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладено на нього обв'язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1, пунктом 2 частини 2 статті 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за таких обставин.

Як установив суд, 01 травня 2017 року об 11:30 ОСОБА_1, перебуваючи у вагоні електропоїзду, який зупинився на станції Харківського метрополітену «Центральний ринок», розташованій за адресою: просп. Машинобудівників, 4м, м. Харків, вирвав із рук ОСОБА_2 мобільний телефон «Microsoft LUMIA 535 Dual Sim» вартістю 800 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_2 матеріальну шкоду на цю суму.

Також 02 травня 2017 року о 19:05 ОСОБА_1, діючи повторно, перебуваючи у вагоні електропоїзду, який зупинився на станції Харківського метрополітену «Завод ім. Малишева», розташованій за адресою: вул. Плеханівська, 120 М, м. Харків, вирвав із рук ОСОБА_3 мобільний телефон «Хіаоmі Redmi 4 2/16» вартістю 3030 грн, чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на зазначену суму.

14 травня 2017 року о 09:00 ОСОБА_1, діючи повторно, перебуваючи у вагоні електропоїзду, який зупинився на станції Харківського метрополітену «Студентська», розташованій за адресою: вул. Академіка Павлова, 136м, м. Харків, вирвав із рук малолітньої ОСОБА_4 мобільний телефон «Oukitel U7 Plus» вартістю 1883,42 грн, чим спричинив їй матеріальну шкоду на цю суму.

Крім того, 31 травня 2017 року о 12:16 ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, перебуваючи у вагоні електропоїзду, що зупинився на станції Харківського метрополітену «Проспект Гагаріна», розташованій за адресою: вул. Вернадського, 3 М, м. Харків, вирвав із рук у ОСОБА_5 мобільний телефон «Samsung Galaxy J15» вартістю 2170,24 грн, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на зазначену суму.

Апеляційний суд 27 квітня 2018 року, переглянувши вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року щодо засудженого ОСОБА_1, ухвалив новий вирок, яким скасував його у частині призначеного засудженому покарання.

ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі за частиною 1 статті 186 КК на строк 2 роки, частиною 2 статті 186 КК на строк 5 років.

На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Ухвалено початок строку відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту його фактичного затримання, яке буде здійснено на виконання вироку апеляційного суду.

В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Як убачається з касаційної скарги, засуджений не погоджується з вироком апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Засуджений вважає висновки суду апеляційної інстанції формальними, необґрунтованими і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки нових обставин не встановлювалося, прокурор перекрутив дані, а жоден із прокурорів не ознайомлювався з матеріалами кримінального провадження та не був процесуальним керівником під час досудового розслідування та судового розгляду.

Крім того, вважає призначене покарання несправедливо суворим, оскільки вирок ухвалено без з'ясування всіх обставин кримінального провадження та обставин, що пом'якшують покарання.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, який підтримав касаційну скаргу, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви Суду

Висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 за частинами 1, 2 статті 186 КК, а також правильності кваліфікації його дій, виду і розміру призначеного покарання, правил призначення остаточного покарання та порядку дослідження доказів на підставі статі 349 КПК, засуджений не оспорює та не заперечує, а тому суд касаційної інстанції переглядає кримінальне провадження в межах заявлених касаційних вимог.

Доводи засудженого про надмірну суворість обраного йому заходу примусу колегія суддів визнає неприйнятними.

Відповідно до приписів статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Як видно зі змісту статті 75 КК, її положення можуть бути застосовані лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цьому кримінальному провадженні районний суд при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування не керувався наведеними законодавчими приписами.

Суд першої інстанції звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, з урахуванням: ступеня тяжкості злочинів, які є злочинами середньої тяжкості та тяжким; даних про особу засудженого, який одружений, має на утриманні малолітню дитину 2016 рокународження, зареєстрований і проживає у м. Харкові, за місцем проживання характеризується добре, на той час офіційно не працював, однак за останнім місцем роботи характеризується добре, на обліку у лакарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше був судимий; обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття та відшкодування матеріальної шкоди; обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо малолітнього; позиції сторони обвинувачення в судових дебатах, думок потерпілих, відсутності претензій у потерпілих до ОСОБА_1, відмови потерпілої ОСОБА_6 від цивільного позову у зв'язку з відшкодуванням матеріальної шкоди.

Перевіряючи та оцінюючи доводи прокурора, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками районного суду щодо обраної форми відбування покарання та розміру призначеного покарання за частиною 2 статті 186 КК у виді позбавлення волі на строк вже 5 років, що і вплинуло на остаточне покарання при застосуванні частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд у своїх висновках не обґрунтував, які саме наведені ним обставини дають підстави вважати про можливість виправлення засудженого без ізоляцій від суспільства та не врахував того, що засуджений вчинив чотири епізоди відкритого викрадення чужого майна впродовж одного місяця, в тому ж місці та одним і тим же способом, зокрема один епізод вчинив за обтяжуючої покарання обставини, а саме щодо малолітнього, що, на переконання суду, свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи засудженого.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо форми відбування засудженим покарання, оскільки обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами повинно бути достатнім для реальної корекції соціальної поведінки та запобігання продовженню злочинної діяльності.

Під час обрання засудженому форми відбування покарання підлягає врахуванню сукупність обставин, передбачених у наведеній нормі закону України про кримінальну відповідальність, а саме тяжкість злочину, особа винного та інші обставини кримінального провадження.

Ці обставини враховано судом апеляційної інстанції, а тому сумнівів у правильності його висновків колегія суддів не має.

Інші доводи засудженого не знайшли підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.

Зокрема, ознайомлення сторони обвинувачення з матеріалами кримінального провадження та їх позиції щодо покарання не впливають на законність або обґрунтованість судового рішення з таких підстав.

Крім того, відповідно до матеріалів кримінального провадження апеляційну скаргу подано заступником прокурора Харківської області, що узгоджується з вимогами частини 4 статті 36 КПК, за якою право на подання апеляційної скарги мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні прокурори вищого рівня: Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, керівник регіональної прокуратури, його перший заступник та заступники.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король В.П. Огурецький