Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 760/207/20

провадження № 51-2469 км 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_5,

суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_8,

прокурора ОСОБА_9,

представника потерпілої ОСОБА_10,

захисника ОСОБА_11,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_12 та представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Київського апеляційного суду від 8 червня 2022року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100000000808 від 12 липня 2019 року, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцька, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 5 лютого 2021 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки безпозбавлення права керування транспортними засобами. На підставі статей 75 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково: на її користь у рахунок відшкодування матеріальної шкоди стягнуто з останнього 84 555,58 грн, моральної шкоди - 100 000 грн. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_2 12 липня 2019 року близько 00:21, керуючи автомобілем BMW X4, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по просп. Перемоги в м. Києві зі сторони вул. Василенка, наближаючись до перехрестя з вул. Гарматною, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), скоїв зіткнення із автомобілем «Audi A4», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який у свою чергу допустив наїзд на розташований попереду автомобіль «Ford Sierra», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля «Audi A4» ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Київський апеляційний суд ухвалою від 8 червня 2022 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої залишив без задоволення, а вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 5 лютого 2021 року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_12, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через його м`якість, а саме через незастосування до ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вказує, що поза увагою апеляційного суду залишилося те, що ОСОБА_2 , порушуючи ПДР, вчинив кримінальне правопорушення, яке є тяжким. На думку прокурора, цей суд також не звернув уваги на наслідки скоєного ним злочину. Стверджує, що суд апеляційної інстанції з порушенням вимог статей 50 65 КК України свого рішення щодо призначеного покарання належним чином не мотивував. Зокрема, наголошує, що будь-яких даних про значне ускладнення виконання ОСОБА_2 послуг перукаря без можливості керувати транспортними засобами матеріали провадження не містять. Вважає, що оскаржене судове рішення є необґрунтованим та не відповідає приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_10, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через його м`якість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд у повному обсязі не врахував усіх обставин кримінального правопорушення і даних про особу засудженого. Вказує, що ОСОБА_2 , порушуючи ПДР, завдав потерпілій ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких остання двічі перебувала у стані клінічної смерті, наразі є непрацездатною та фактично прикута до ліжка, проте засуджений припинив добровільно відшкодовувати заподіяну ним шкоду. Крім того, у результаті ДТП пошкоджено інші транспортні засоби, а водій автомобіля «Audi A4»ОСОБА_3 отримав легкі тілесні ушкодження.

Вважає, що особа, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не може бути звільнена від покарання з випробуванням за наявності лише формальних даних, що характеризують її особу. Стверджує, що поза увагою судів залишилося те, що за час лікування і реабілітації потерпілої ОСОБА_1 . ОСОБА_2 не відшкодував особисто їй завданої ним шкоди. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про долучення письмових доказів.

Переконаний, що апеляційний суд належним чином не мотивував свого рішення, не вказав, які саме дані про особу засудженого дають підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, не врахував також позиції потерпілої, яка наполягала на призначенні обвинуваченому покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі. На думку представника потерпілої, суди безпідставно не застосували до ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Також суд не врахував того, що ОСОБА_2 не визнав цивільного позову потерпілої, частково відшкодував завдану їй шкоду виключно з метою пом`якшення своєї провини. Вважає, що, залишаючи у власності ОСОБА_2 автомобіль BMWX4, суд позбавив потерпілу можливості відшкодувати частину моральної шкоди. Також цей суд не навів обґрунтування відмови у відшкодуванні заподіяної моральної шкоди в сумі 2 916 000 грн.

Посилається на те, що суд першої інстанції лише частково врахував висновок судово-психологічної експертизи від 22 листопада 2019 року, при цьому у вироку формально зазначив, що цивільний позов потерпілої підлягає частковому задоволенню, не перевірив усіх вимог позивача, не оцінив наданих доказів та не обґрунтував свого рішення в цій частині. Вказує, що ним до позовної заяви долучався нотаріально засвідчений переклад документів. На думку захисника, що судове рішення не відповідає вимогам статей 94, 370, 374, 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_9 у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора підтримав у повному обсязі, а касаційну скаргу представника потерпілої - частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Представник потерпілої ОСОБА_10 в судовому засіданні підтримав подану касаційну скаргу, а також касаційну скаргу прокурора, просив їх задовольнити.

Захисник ОСОБА_11 у судовому засіданні заперечував щодо задоволення касаційних скарг, вважав їх необґрунтованими та просив залишити оскаржене судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, кваліфікація його дій у касаційному порядку не оспорюються.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до приписів ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Виходячи з вимог ст. 419 КПК України ухвала апеляційного суду має містити мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

За змістом положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; а вмотивованим - рішення, у якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стосовно доводів касаційних скарг прокурора та представника потерпілої про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і його особі Суд зазначає таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже зазначалось раніше, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені змістом статей 409 414 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу обвинуваченого.

При цьому суд також узяв до уваги обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_2 , а саме: притягнення до кримінальної відповідальності вперше, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, часткове відшкодування збитків, тому дійшов висновку про можливість звільнення його від відбуття основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з доводами місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 основного покарання зі звільненням засудженого від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, навівши переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнуто мети покарання.

Таким чином, доводи касаційної скарги представника потерпілої в цій частині не є слушними.

Також не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги представника потерпілої про те, що місцевий суд безпідставно повернув ОСОБА_2 належний йому автомобіль.

Так, згідно з ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, автомобіль BMW X4, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , було визнано речовим доказом.

Надалі під час ухвалення вироку суд першої інстанції вирішив питання щодо речових доказів, зокрема цього автомобіля, який відповідно до положень ст. 100 КПК України повернув власнику - ОСОБА_2 .

При цьому варто зауважити, що потерпіла чи її представник ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду з клопотанням про накладення арешту для забезпечення цивільного позову не зверталися.

У той же час непереконливими є наведені в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду мотиви щодо незастосування до ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу під час обрання заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Як убачається зі змісту апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої, вони наголошували на невмотивованості висновку суду першої інстанції в частині незастосування до ОСОБА_2 додаткового покарання.

Проте апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України, формально пославшись на дані про особу ОСОБА_2 , обставини, що пом`якшують покарання, та на те, що позбавлення його права керувати транспортними засобами поставить його у скрутне матеріальне становище, оскільки єдиним джерелом доходу є робота перукарем, належним чином не перевірив і не спростував доводів апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої щодо безпідставності непризначення судом першої інстанції ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а тому судове рішення у цій частині є передчасним.

З приводу посилань представника потерпілої на формальний розгляд апеляційним судом доводів його апеляційної скарги в частині вирішення цивільного позову, поданого в інтересах потерпілої ОСОБА_1 , Суд зазначає таке.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ст. 1195 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Згідно зі ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, представник потерпілої також указував у поданій апеляційній скарзі на те, що місцевий суд формально підійшов до вирішення цивільного позову потерпілої.

Так, представник потерпілої посилався, зокрема, на те, що суд першої інстанції не дав жодної оцінки вимогам про стягнення витрат у зв`язку зі скасуванням запланованої подорожі, втраченого потерпілою доходу внаслідок ушкодження її здоров`я та витрат на транспортування. Представник потерпілої також звертав увагу на необґрунтованість висновків місцевого суду про неможливість надання оцінки документам нібито з огляду на те, що вони складені англійською мовою, оскільки з поданням оригінального тексту подавався також нотаріальний переклад.

Крім того, представник потерпілої посилався на неналежне мотивування судом першої інстанції розміру і морального відшкодування, зокрема, з огляду на висновок судово-психологічної експертизи. Без відповіді місцевого суду залишилися доводи позовної заяви про те, що потерпіла перенесла численні операції та планує оперативні втручання у майбутньому, а також про те, що спричинення тілесних ушкоджень призвело до порушення способу життя, незручностей у побуті та обслуговуванні себе, погіршення сімейного мікроклімату та професійних можливостей потерпілої, що в свою чергу ставить під загрозу можливість подальшої праці.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги представника потерпілої про невмотивованість вироку суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілої, всупереч вимогам ст. 419 КПК України апеляційний суд, обмежившись лише загальними фразами, не мотивував свого рішення про обґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь потерпілої матеріальної та моральної шкоди, належним чином не перевірив вищенаведених доводів представника потерпілого і не врахував усіх обставин кримінального провадження.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційну процедуру, проведену судом апеляційної інстанції у цілому не можна вважати справедливою, а постановлене за результатом такої процедури судове рішення не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Отже, зважаючи на вищевикладене, ухвалу суду апеляційної інстанції слід скасувати на підставі пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, прийняти законне, обґрунтоване, вмотивоване рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінального процесуального законів, яке відповідатиме вимогам статей 370 419 КПК України, з наведенням переконливих висновків на спростування (підтвердження) доводів прокурора та представника потерпілого щодо необхідності застосування до ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також слід ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги представника потерпілої щодо вирішення судом першої інстанції цивільного позову, який подано в інтересах потерпілої ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора ОСОБА_12 та представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_10 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 8 червня 2022року стосовно ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7