Історія справи

Постанова

Іменем України

28 березня 2019 року

м. Київ

справа № 731/143/17

провадження № 51-8005 км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Дронової І.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 03 травня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017270100000131, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Прилуки Чернігівськоїобласті, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Варвинського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 засуджений:

- за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирішено цивільний позов та питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 03 травня 2018 року вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком терміном на 2 роки, із покладенням на засудженого обов'язків, визначених ст.76 КК України.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, в період часу з 17:00 години 09 грудня 2016 року по 07:30 годин 12 грудня 2016 року, проник до приміщення Богданівської ЗОШ I-II ступенів, яка розташована в с. Богдани Варвинського району Чернігівської області по вулиці Шлях, 1, звідки викрав телевізор марки «LG LD420» , частину домашнього кінотеатру «LG LH-t3039x», що належали відділу освіти Варвинської РДА. Спричинивши своїми діями матеріальну шкоду на загальну суму 5500 гривень.

Крім того, ОСОБА_1, 10 червня 2017 року близько 23:00 год., діючи повторно, перебуваючи на об'їзній дорозі по вул. Незалежності в с. Журавка Варвинського району Чернігівської області, де, ввівши в оману ОСОБА_2, спільно з останнім з метою крадіжки, демонтував шестижильний металевий трос з чотирнадцяти із шістнадцяти бетонних стовпчиків відбійного огородження дороги, який належав Журавській сільській раді Варвинського району Чернігівської області, вартістю 6 792 гривні, проте свій злочинний намір не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був виявлений працівником поліції.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що під час апеляційної процедури, суд безпідставно застосував до ОСОБА_1 положення ст.75 КК України, що призвело до призначення засудженому покарання, яке є явно несправедливим, через м'якість. На думку сторони обвинувачення тяжкість вчинених злочинів, обставини їх вчинення, а також негативні дані про особу засудженого, не давали апеляційному суду підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням. Крім того, стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, через невмотивованість.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі прокурора, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Положеннями ст.75 КК України передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Касаційні доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та безпідставність звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України є неприйнятними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд дотримався положень статей 50, 65 КК України, дійшов висновку про необхідність звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу, що, на думку суду, є співмірним протиправним діянням, достатнім для виправлення винного та запобігання вчиненню нових злочинів.

Судом враховано ступінь тяжкості та конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу ОСОБА_1, який раніше не судимий, вину визнав, розкаявся у скоєному, попросив вибачення у потерпілих, останні не наполягали на реальному позбавленні волі. Крім того, ОСОБА_1 є людиною молодого віку, за місцем проживання характеризується позитивно, має міцні родинні зв'язки, які виступають соціально стримуючими чинниками. Враховано досудова доповідь відповідно до якої ризик його небезпеки для суспільства - низький. Обставини, що обтяжують покарання відсутні.

З урахуванням наведеного та практики Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку засудженого після постановлення судових рішень, те, що засуджений протягом майже двох років після вчинених злочинів, інших протиправних дій не вчиняв, половину іспитового строку благополучно відбув, чим фактично досягнута мета покарання, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом вірно прийнято рішення, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає, а відтак оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 03 травня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Ємець