Постанова

іменем України

28 січня 2020 року

м. Київ

справа № 336/311/17

провадження № 51-4140 км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кулініч К.С.,

прокурора Браїла І.Г.,

захисника Трофимова В.В. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника Трофимова В.В. на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 7 вересня 2017 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16 травня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080080003920, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України

(далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 вересня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 травня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 серпня 2016 року у період часу з 16 години 30 хвилин до 17 години, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у приміщенні літньої кухні на території домоволодіння по АДРЕСА_1 , під час спільного розпиття алкогольних напоїв із потерпілим ОСОБА_2 , на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово під час конфлікту, умисно наніс ОСОБА_2 керамічною чашкою, яку тримав у правій руці, три удари в задню та передньоліву поверхні голови, від чого чашка під час останнього удару розбилася, та заподіяв потерпілому ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть останнього.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує на те, що вчинене ОСОБА_1 кримінальне правопорушення, не містить складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, оскільки він діяв в умовах необхідної оборони. Вважає, що механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, викладений в обвинуваченні, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, на його думку, є вірогідність того, що потерпілий отримав закриту внутрічерепну травму внаслідок падіння горілиць. Крім того, зазначає, що судом було порушено право ОСОБА_1 на захист у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання захисника про виклик для допиту судово-медичного експерта та призначення додаткової судово-медичної експертизи. Також посилається на те, що всупереч положенням ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд у вироку не зазначив форму вини ОСОБА_1 , не навів доказів на підтвердження мети і мотиву кримінального правопорушення. Окрім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки в ній не зазначено підстави, через які апеляційна скарга захисника визнана необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Браїло І.Г. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Браїла І.Г., захисника Трофимова В.В., який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник вказує на неповноту судового розгляду та не погоджується із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.

Обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину, суд у вироку послався на його показання про те, що 22 серпня 2016 року о 10 годині під час розпиття горілки з ОСОБА_2 між ними виник конфлікт, у ході якого він керамічною чашкою завдав потерпілому не менше двох ударів в область голови, від останнього удару чашка розбилася, чим заподіяв травму потерпілому, та бачив кров в області його голови; показання потерпілої ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 , які підтвердили, що 22 серпня 2016 року приблизно об 11 годині ОСОБА_1 знаходився в помешканні ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , де вони розпивали спиртне та голосно сварилися. А після того, як ОСОБА_1 пішов, двері до житла ОСОБА_2 були зачинені, світла той не вмикав; потерпілого вони не бачили аж до 23 серпня 2016 року, коли ОСОБА_4 знайшла його за місцем мешкання мертвим; показання свідка ОСОБА_5 , яка розповіла, що 22 серпня 2016 року за місцем мешкання ОСОБА_2 вона застала його та ОСОБА_1 за розпиттям алкоголю, при цьому бачила на голові ОСОБА_2 , а пізніше сам ОСОБА_1 розповів їй, що посварився з ОСОБА_2 та хвилювався через завдані останньому удари чашкою по голові, не виключав, що можливо прибив ОСОБА_2 .

Також висновок суду ґрунтується на даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 23 серпня 2016 року, в ході якого була оглянута територія домоволодіння по АДРЕСА_1 та в будівлі літньої кухні у кімнаті № 2 був виявлений труп ОСОБА_2 у положенні сидячи у кріслі, із забійними ранами в лівій лобно-скроневій області голови, із слідами підсохлої крові; висновку експерта № 2815 від 24 вересня 2016 року, згідно з яким на трупі ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження: субарахноїдальний крововилив на зовнішній поверхні лобно-скроневої області лівої півкулі головного мозку, забій головного мозку на базальній поверхні лобної долі лівої півкулі, крововиливи на базальній поверхні лобної долі лівої півкулі, крововиливи в м`які ткані голови, множинні рани, синець та садна на обличчі. Закрита внутрічерепна травма кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння та перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Як убачається з даних висновку комісійної судово-медичної експертизи від 10 січня 2017 року № 216/к, можливість утворення виявлених на голові трупа ОСОБА_2 пошкоджень від дії чашки, що становить єдине ціле, від дії уламків чашки при її руйнуванні не виключається. Найбільш ймовірно, що руйнування чашки сталося при нанесенні удару у зовнішній край лівої брови.

Вказані висновки експерта узгоджуються із показаннями ОСОБА_1 , наданими ним під час проведення слідчого експерименту щодо механізму нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 .

При цьому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника про виклик для допиту судово-медичного експерта та призначення додаткової судово-медичної експертизи, оскільки висновок експерта є повним та чітким, не викликає сумнівів, а тому додаткового тлумачення та роз`яснення не потребує.

З огляду на викладене, висновок суду про те, що в прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_2 перебуває закрита черепно-мозкова травма, локалізована в лобно-скроневій області, яка виникла від неодноразових травматичних впливів, а не внаслідок однократного травмування, є таким, що відповідає встановленим обставинам кримінального провадження.

А тому доводи захисника про те, що механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, викладений в обвинуваченні, не відповідає фактичним обставинам, оскільки, на його думку, є вірогідність того, що потерпілий отримав закриту внутрічерепну травму від падіння горілиць, є безпідставними.

Таким чином, виходячи з механізму нанесення тілесних ушкоджень, їх локалізації, кількості нанесених тілесних ушкоджень, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з фактом настання смерті потерпілого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 умисно заподіяв ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.

При цьому суд послався на те, що під час конфлікту з ОСОБА_2 обвинувачений несподівано (підступно) для потерпілого, який, до того ж, перебував у стані алкогольного сп`яніння та не захищав себе, цілеспрямовано та з великою силою наніс йому не менше трьох ударів у життєво важливий орган - голову, спричинивши тим самим тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній на місці події помер. Крім того, після заподіяння потерпілому ударів у голову, ОСОБА_1 бачив спричинені ним поранення та кровотечу, однак заходів щодо надання потерпілому невідкладної медичної допомоги не вжив, його родичів про стан потерпілого не повідомив, залишивши його.

У зв`язку з наведеним, суд обґрунтовано встановив, що ОСОБА_1 діяв із невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого особа хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди. Що ж стосується смерті потерпілого, то в її настанні присутня лише необережна форма вини ОСОБА_1 .

Крім того, колегія суддів вважає правильним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак необхідної оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Отже, сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).

Отже, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж необхідно врахувати конкретні обставини кримінального провадження, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

При цьому у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом ретельно перевірялись доводи захисту про заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 у стані необхідної оборони, оскільки він оборонявся від потерпілого, який замахувався на нього ножем. Проте вони правильно визнані безпідставними й такими, що суперечать встановленим фактичним обставинам і наявними у справі доказам, які були досліджені в суді першої інстанції та які узгоджуються між собою.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 вихопив ніж у потерпілого ОСОБА_2 до того, як потерпілий зміг би вчинити відносно нього будь-які дії.

Крім того, з встановлених фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що з боку потерпілого ОСОБА_2 з урахуванням його стану здоров`я та фізичних даних, а саме проблемного рухомого апарату ОСОБА_2 , про що зазначали потерпіла ОСОБА_3 , свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , не мало місце посягання, яке б викликало у ОСОБА_1 невідкладну необхідність у заподіянні потерпілому шкоди здоров`ю, необхідної для негайного відвернення чи припинення відповідного посягання, що, в свою чергу, виключає перебування ОСОБА_1 у стані необхідної оборони.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК. Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому апеляційним судом не встановлено порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, не встановлено.

Таким чином, касаційну скаргу захисника Трофимова В.В. необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК, Суд

у х в а л и в:

Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 вересня 2017 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Трофимова В.В. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк А.М. Макаровець