Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року

м. Київ

справа № 183/492/18

провадження № 51-10436 км 18

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор`євої І.В.,

суддів Шевченко Т.В., Стороженка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Ширмер О.О.,

прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Тулаінова В.І. на вирок Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Вирок суду першої інстанції, оскаржене судове рішення та встановлені обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 3 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.

Як установив суд, 21 жовтня 2017 року приблизно о 6:25 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Мercedes-Benz Atego 1318L» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по дорозі Знам`янка-Луганськ-Ізварине у напрямку м. Павлограда, на 241-му км усупереч вимогам пунктів 1.3, 1.5, п.п «б» п. 2.3 та п. 10.1 Правил дорожнього руху виявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, попри відсутність перешкод для безпечного руху та за наявності об`єктивної можливості виявити припаркований на правому узбіччі автомобіль «Man TGA 26.430» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) із причепом «Kogel Awe 18» (державний номерний знак НОМЕР_3 ), на яких було ввімкнено габаритні та аварійні вогні, змінив свій напрямок руху і виїхав на це узбіччя, внаслідок чого допустив зіткнення з указаним причепом. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля «Мercedes-Benz Atego 1318L» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких померли.

Дніпровський апеляційний суд 30 листопада 2018 року за апеляцією прокурора скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу й ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), вирок апеляційного суду і пом`якшити ОСОБА_1 покарання, застосувавши статті 69, 75 КК. За твердженням скаржника, згаданий суд усупереч статтям 50, 65 вказаного Кодексу повною мірою не врахував необережної форми вини вчиненого злочину, особи винного, котрий позитивно характеризується, визнав свою провину, щиро розкаявся, має на утриманні неповнолітню доньку, допомагає дитині загиблого ОСОБА_3 , відшкодував збитки потерпілим, які не наполягали на суворому заході примусу. На переконання захисника, наведені пом`якшуючі обставини та дані про особу ОСОБА_1 істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення і слугують підставами для призначення засудженому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 286 КК, а також для застосування до нього інституту умовного звільнення.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення проти безпеки руху, юридично-правова оцінка діяння за ч. 3 ст. 286 КК у касаційній скарзі не заперечуються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Відповідно до ст. 69 вказаного Кодексу її може бути застосовано з урахуванням особи винного виключно за умови встановлення судом таких пом`якшуючих покарання обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості суспільно небезпечного діяння, крім випадків засудження за корупційний злочин.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин справи мети покарання можливо досягти без ізоляції засудженого від суспільства.

Апеляційний суд дотримався цих законодавчих приписів.

Як убачається з матеріалів провадження, сторони кримінального провадження, не погодившись із вироком, оскаржили його в апеляційному порядку. У поданій скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування ст. 69 КК, що потягло за собою невиправдану м`якість покарання, просив скасувати у цій частині оспорюване рішення й ухвалити новий вирок, яким призначити засудженому більш суворий захід примусу в межах санкції ч. 3 ст. 286 вказаного Кодексу. Натомість представник потерпілого, обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Тулаінов В.І. у своїх апеляційних скаргах стверджували про надмірну суворість обраного місцевим судом покарання, яке належить відбувати реально, і наполягали на застосуванні ст. 75 КК.

За наслідками перегляду вироку апеляційний суд відхилив апеляційні вимоги представника потерпілого та сторони захисту, а скаргу прокурора визнав обґрунтованою й задовольнив її.

Усупереч твердженням захисника, ухвалюючи новий вирок, керуючись статтями 50, 65 КК, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, який за формою вини хоча і є необережним, однак за класифікацією відноситься до категорії тяжких, апеляційний суд урахував конкретні обставини справи, обсяг та характер допущених засудженим порушень Правил дорожнього руху й незворотні наслідки цього - смерть двох людей.

Водночас суд апеляційної інстанції взяв до уваги й ті обставини та дані про особу засудженого, на які є посилання в касаційній скарзі. Зокрема, суд зважив на те, що ОСОБА_1 вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має на утриманні неповнолітню дочку, а його щире каяття, відшкодування завданих злочином збитків й надання допомоги на утримання малолітньої дитини загиблого визнав пом`якшуючими обставинами. Протилежного змісту обставин суд не встановив. З огляду на зазначене апеляційний суд обрав засудженому основне покарання у мінімальних межах санкції кримінального закону.

При цьому суд апеляційної інстанції умотивовано визнав, що наведені пом`якшуючі покарання обставини істотно не впливають на ступінь тяжкості злочину та не знижують його, а отже, місцевий суд неправильно застосував ст. 69 КК. Із таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Крім того, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 вказаного Кодексу, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху. Тому думка потерпілого щодо розміру покарання й порядку його відбування не є вирішальною.

Виходячи з установлених фактичних обставин справи висновок апеляційного суду про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства є обґрунтованим, а призначене покарання - справедливим. Підстав для пом`якшення заходу примусу, застосування статей 69 та 75 КК, про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкову зміну чи скасування оскарженого вироку, під час касаційного розгляду кримінального провадження не встановлено.

Таким чином, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Тулаінова В.І. - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

Т.В. Шевченко І.В. Григор`єва С.О. Стороженко