Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 461/1440/21

провадження № 51-1752 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_5,

суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_8,

прокурора ОСОБА_9,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 на вирок Галицького районного суду міста Львова від 15 вересня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140050002318, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), пенсіонера, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду міста Львова від 15 вересня 2021року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишено без зміни.

Строк відбуття покарання постановлено рахувати з 04 грудня 2020 року.

Вирішено питання речових доказів у провадженні.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 , 03 грудня 2020 року приблизно о 18:00 год., перебуваючи за місцем проживання, у квартирі АДРЕСА_2 , діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, після спільного розпивання алкогольних напоїв, вчинив бійку з ОСОБА_2 , під час якої повалив останнього на підлогу та, схопивши обігрівач, неодноразово наносив удари по голові потерпілого металевою частиною пристрою, поки той не втратив свідомість, в результаті чого, ОСОБА_2 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Зазначає, що вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, його дії необхідно кваліфікувати за ст.124 КК України так як він оборонявся від протиправних дій потерпілого, при цьому перевищив межі необхідної оборони.

В основу вироку покладено недопустимі докази, а саме протокол обшуку, оскільки слідча дія проведена без ухвали слідчого судді, в той час, коли не існувало невідкладних потреб проникнення до житла. Крім того, під час обшуку ОСОБА_1 не роз'яснювались його права. У протоколі відсутні дані про технічний засіб фіксації ходу проведення обшуку.

Вважає, що усі речові докази, здобуті в результаті цієї слідчої дії, є недопустимими доказами відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева».

Місцевий суд безпідставно послався на показання свідка ОСОБА_3 з огляду на її фізичні вади та психічний стан, а апеляційний суд, незважаючи на клопотання захисту дослідити звукозапис допиту свідка в суді першої інстанції у зв`язку з її смертю, цього не зробив.

Крім того, суд апеляційної інстанції всупереч ст.419 370 КПК України доводи апеляційної скарги сторони захисту належним чином не перевірив, в ухвалі не зазначив підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_9, в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги сторони захисту, заперечила проти її задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.

Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами. Місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, доведена поза розумним сумнівом.Тому доводи захисника з цього приводу не заслуговують на увагу.

У вироку зазначено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого злочину повністю доведена: даними протоколу обшуку від 04 грудня 2020 року в квартирі засудженого АДРЕСА_2 , відповідно до якого зафіксовано обстановку вчиненого, вилучено знаряддя злочину та слідову інформацію; відповідно до протоколу огляду, у морзі Львівської швидкої медичної допомоги, оглядався трупу ОСОБА_2 ; показаннями свідка-очевидця ОСОБА_3 , яка повідомила обставини нанесення її вітчимом ОСОБА_1 ударів металевим обігрівачем в голову потерпілому ОСОБА_2 ; даними висновку судової медичної експертизи, яка підтверджує ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень та причини смерті потерпілого; даними висновку судово-психіатричного експерта №566 від 14.12.2020 про те, що ОСОБА_1 в період інкримінованих дій міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; а також іншими доказами.

Посилання сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій засудженого на ст. 124 КК України є неприйнятними.

Стан необхідної оборони виникає як в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК України заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обов`язковою умовою.

Під час розгляду кримінального провадження суди не встановили обставин, які б свідчили про перебування засудженого у стані необхідної оборони, так як не встановлено наявності дійсного суспільно небезпечного посягання.

За встановленими судами фактичними обставинами, після конфлікту із потерпілим, який розпочав сам ОСОБА_1 , дії останнього мали активний характер, він наносив ОСОБА_2 багаторазові, цілеспрямовані удари металевим обігрівачем по голові до того моменту, поки потерпілий не втратив свідомість. Між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіянняОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, існував прямий причинний зв`язок.

Наведені обставини в сукупності з даними про характер, локалізацію та кількість завданих тілесних ушкоджень потерпілому в область голови, а також сила з якою вони були спричинені (деякі призвели до переломів кісток склепіння та основи черепа) переконливо свідчать про те, що засуджений ОСОБА_1 усвідомлював можливість настання негативних наслідків своїх дій, у тому числі й ті, що фактично настали, тобто його умисел був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.

Суди належним чином перевірили версію захисту про те, що ОСОБА_1 , начебто, захищався від протиправних посягань з боку ОСОБА_2 та не встановили цього. Так, із показань самого засудженого, свідка ОСОБА_3 , яка підтвердила обставини конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також враховуючи інші досліджені судом докази, не вбачається, що ОСОБА_2 застосував таку фізичну силу або вчинив інші активні агресивні дії, що могли б становити реальну загрозу життю або здоров`ю засудженого. Не знайшов свого підтвердження і той факт, що ОСОБА_4 душив засудженого, оскільки висновком судової медичної експертизи у ОСОБА_1 не зафіксовано жодних тілесних ушкоджень в області шиї. А удар потерпілого рукою в обличчя був не співмірним із застосуванням ОСОБА_1 металевого обігрівача.

З огляду на наведені у вироку докази, суди вірно дійшли висновку, що потерпілий ОСОБА_2 в ході конфлікту з засудженим не становив будь-якої загрози для ОСОБА_1 і підстав для самозахисту або необхідності відвернення посягання з боку потерпілого не виникало.

У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони носять протиправний характер і мають розцінюватись на загальних підставах.

Що стосується доводів захисту про те, що протокол обшуку від 04 грудня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки слідча дія проведена без ухвали слідчого судді, в той час, коли не існувало невідкладних потреб проникнення до житла, слід зазначити таке.

Ст. 233 КПК України визначено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Частина 3 передбачає, що слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Судами було встановлено, що невідкладне проникнення у приміщення квартири АДРЕСА_2 здійснено на підставі постанови слідчого від 04 грудня 2020року, оскільки за вказаною адресою може знаходитись особа, яка безпосередньо підозрюється у вчиненні злочину, а також знаряддя вчинення злочину або будь-які речі та предмети, які зберегли на собі сліди вчинення злочину та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час досудового розслідування.

В цей же день, був проведений невідкладний обшук у вказаній квартирі, за результатами якого складено протокол невідкладного обшуку, а також відповідно до ст. 208 КПК України проведено затримання підозрюваного.

Після цього, 04 грудня 2020 року слідчий СВ Галицького ВП ГУ НПР у Львівській області ОСОБА_11 звернувся до слідчого судді із клопотанням про дозвіл на проведення обшуку, який був задоволений ухвалою слідчого судді від 04 грудня 2020 року тому, що слідчим суддею встановлено, що невідкладне проникнення було пов`язане із безпосереднім переслідуванням особи, яка підозрювалась у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, невідкладний обшук проведений у відповідності до вимог ст. 233 КПК України, легалізований у встановленому законом порядку, а тому доводи захисника про недопустимість як доказу протоколу обшуку з цих підстав є необґрунтованими.

Заслуговує на увагу також те, що у даному випадку квартира АДРЕСА_2 , де було проведено невідкладний обшук, збігається із місцем вчинення злочину (місцем події). Суд неодноразово висловлювався щодо специфіки огляду місця події (справа 752/17016/16-к) .

Посилання касатора на практику Верховного Суду (постанова у справі №573/2028/19) є недоречними, оскільки вона стосується ситуації, де проведений органами досудового розслідування обшук не був невідкладним, а тому, згідно з приписами ч.2 ст.234 КПК України, мав здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді, у даному кримінальному провадженні встановлено зовсім інші обставини.

Посилання про відсутність у протоколі обшуку від 04 грудня 2020 року даних про технічний засіб фіксації є надуманими.

Приписами ч.2 ст.104 КПК України передбачено, що у випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час проведення слідчим, прокурором обшуку, є невід`ємним додатком до протоколу.

У протоколі обшуку, із дотримання вимог ч.2 ст.104 КПК України чітко зазначено, що під час проведення слідчої дії застосовувались технічні засоби фіксації, а саме відеокамера Panasonic HC-V260. До протоколу долучено диски, на яких зафіксовано хід слідчої дії, вони містяться у матеріалах справи. Тому порушення вимог КПК України відсутні.

Ураховуючи те, що вказана слідча дія проведена у відповідності до вимог КПК України, виявлені та вилучені речі із слідовою інформацією правомірно визнані речовими доказами у справі.

Порушення права на захист обвинуваченого, під час наведеної слідчої дії, також не встановлено.

Захисник стверджує, що під час обшуку житла ОСОБА_1 не роз'яснювались його права не свідчити проти себе та мати захисника. Однак, заслуговує на увагу те, що на момент проведення слідчої дії ОСОБА_1 не мав будь-якого процесуального статусу. Крім того, ст.236 КПК України передбачено порядок проведення обшуку, який було дотримано.

Заслуговує на увагу також те, що невідкладне проникнення у приміщення квартири ОСОБА_1 здійснено на підставі постанови слідчого, оскільки за вказаною адресою могла знаходитись особа, яка безпосередньо підозрювалась у вчиненні злочину.

Як наслідок, відбулось затримання, в порядку ст.208 КПК України, ОСОБА_1 із дотриманням вимог ч.4 ст.208 цього Кодексу були роз`яснені відповідні права та підстави затримання. Також, про затримання повідомлено Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Жодних заяв, зауважень чи доповнень, які б вказували про порушення прав затриманого, прокол затримання від 04 грудня 2020 року не містить.

Доводи про те, що місцевий суд необґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_3 з огляду на її фізичні вади та психічний стан були предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції та визнані безпідставними.

Місцевий суд у вироку виклав показання свідка ОСОБА_3 , які він, із дотриманням ст.95 КПК України, безпосередньо сприймав в судовому засіданні. При цьому, апеляційний суд вірно зазначив, що ставити під сумнів ці показання підстав не має, адже в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_3 чітко та конкретно відповідала на запитання як сторін захисту та обвинувачення, так і суду. Вона вільно та послідовно пояснювала обставини події, яка відбулася. Свідок однозначно ствердила, що конфлікт розпочав сам обвинувачений ОСОБА_1 , а також декілька разів підтвердила, що достовірно чула як обвинувачений наносив удари потерпілому ОСОБА_2 домашнім обігрівачем, адже бійка відбувалась в невеликій однокімнатній квартирі, поруч з її диваном, де вона знаходилась. На її прохання припинити побиття ОСОБА_1 не реагував.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідні мотиви на їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони захисту в цій частині теж неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги захисника немає.

Беручи до уваги викладене та, керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Суд вважає, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Галицького районного суду міста Львова від 15 вересня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 березня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7