Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 752/81/18

провадження № 51-6168 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_10,

суддів ОСОБА_11., ОСОБА_12.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_13.,

прокурора ОСОБА_14.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100010010215, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Камень-Риболов Ханкайського р-ну Приморського краю Російської Федерації, громадянина України, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_15 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.

Початок строку відбування покарання встановлено обчислювати з моменту їх затримання після вступу вироку в законну силу.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальних збитків 243 066, 81 грн та 20 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частин 1 і 5 ст. 72 ККзараховано ОСОБА_2 у строк покарання строк його досудового тримання під вартою з 27 жовтня 2017 року до 30 жовтня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні обмеження волі.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

За цим же вироком засуджено і ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Вказаним вироком ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони 27 жовтня 2017 року близько 20:40, рухаючись тротуаром на вулиці Саксаганського в м. Києві по тій стороні, де стоїть будинок АДРЕСА_2 , та, дійшовши до кафе « Пивна на Саксаганського », яке розташоване у підвальному приміщенні цього будинку, побачили припаркований на тротуарі неподалік від входу до вище вказаного кафе автомобіль марки «TOYOTA» моделі «RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору, належний ОСОБА_1 , який, як здалось їм, був припаркований не за правилами дорожнього руху.

Після чого ОСОБА_2 , підійшовши до передньої частини вищевказаного автомобіля, заліз на його капот та ногами почав наносити удари по ньому. Після цього ОСОБА_2 заліз на дах даного автомобіля та, стрибаючи по ньому, наніс пошкодження металевого корпусу.

Дані злочинні дії помітили перехожі, зробили зауваження останньому, при цьому ОСОБА_2 , перебуваючи в громадському місці, почав грубо порушувати громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, виражаючись нецензурною лайкою, не реагував на зауваження перехожих умисно і надалі продовжував наносити удари ногами та руками по металевому корпусу вказаного вище автомобіля.

В цей час, ОСОБА_3 , помітивши, що сторонні особи роблять зауваження та морально тиснуть на його товариша ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що поряд із ним знаходяться відвідувачі кафе «Пивна на Саксаганського» та інші перехожі, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, з хуліганських спонукань групою осіб, виражаючись нецензурною лайкою, підійшов до автомобіля та кілька разів наніс удари в область переднього бампера, чим також спричинив пошкодження металевого корпусу автомобіля.

Продовжуючи протиправні дії, ОСОБА_2 зліз із автомобіля та, підійшовши до нього справа, ногою наніс удар по дзеркалу авто, чим спричинив його пошкодження, після чого підійшов зліва та ударами ніг розламав на частини ліведзеркало.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду учасники кримінального провадження оскаржили його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд своєю ухвалою від 26 жовтня 2021 року апеляційні скарги прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_16 і потерпілого ОСОБА_1 залишив без задоволення, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_17., обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_18 - задовольнив частково.

Суд апеляційної інстанції змінив вирок в частині призначеного ОСОБА_3 покарання і на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік за умови, що він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК, - періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця роботи і проживання.

Також у цій ухвалі апеляційний суд постановив скасувати вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову та призначив новий розгляд цивільного позову в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині вирок залишив без змін.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, який звернувся в інтересах засудженого ОСОБА_2 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що:

- в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази (окрім показань свідка та потерпілого), які б доводили, що злочин було вчинено групою осіб, а показання свідків суперечать доводам прокурора, що відображені в обвинувальному акті, що, на його думку, свідчить про застосування закону, який не підлягає застосуванню, і як наслідок - про порушення ст. 413 КПК.

-з вироку Голосіївського районного суду вбачається, що відеозапис, який здійснював ОСОБА_3 на власний мобільний телефон не був предметом дослідження та суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили в його досліджені, чим порушили право на захист ОСОБА_2 .

Щодо порушень судами першої та апеляційної інстанцій кримінального процесуального закону захисник в касаційній скарзі зазначив, що:

- відповідно ст. 412 КПК судове рішення ухвалене незаконним складом суду, оскільки обвинувальний акт стосовно ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був направлений в Голосіївський районний суд м. Києва 29 грудня 2017 року, зареєстрований - 2 січня 2018 року, однак в порушення п. 2.3.1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року та п. 2 ст. 35 КПК авторозподіл справи між суддями був проведений лише 3 січня 2018 року;

- у матеріалах справи відсутні відеозаписи судових засідань, які проходили в Голосіївському районному суді 24 травня 2019 року та 31 липня 2019 року. Під час дослідження журналів судових засідань встановлено, що 24 травня 2019 року суддею Голосіївського районного суду ОСОБА_19. було відкрито судове засідання та повідомлено про відсутність відеофіксації судового засідання, чим було порушено норми ст. 27 КПК;

- Київський апеляційний суд в ухвалі від 26 жовтня 2021 року всупереч вимогам ст. 419 КПК зазначив інший номер справи 752/18/18.

Крім того, на думку захисника, суди першої та апеляційної інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_2 , не застосували в повній мірі положення ст. 66 75 КК. Покарання, призначене ОСОБА_2 , всупереч вимогам ст. 414 КПК не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість з огляду на те, що злочин він скоїв вперше, офіційно працевлаштований, має міцні соціальні зв`язки, сімейний стан, має двох малолітніх дітей, позитивно характеризується, частково визнав вину (не визнав цивільний позов, що підтверджено і апеляційним судом), хоча він не погодився з автотоварознавчою експертизою щодо суми збитку, але готовий був компенсувати реальний матеріальний збиток, завданий ОСОБА_1 , а також з огляду на відсутність обтяжуючих обставин.

Крім того, у касаційній скарзі захисник також не погоджується з встановленими судом фактичними обставинами, оцінкою дослідження судом доказів і, наводячи свою версію подій, зазначає про неповноту судового розгляду, та наводить відповідні аргументи на підтвердження таких доводів.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні прокурор та потерпілий вважали судові рішення законними та обґрунтованими і просили залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК. Можливості скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він у своїй скарзі ставить питання про скасування судових рішень та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції. При цьому він не погоджується з оцінкою судами доказів, що з урахуванням положень, передбачених статтями 433 438 КПК, не входить до компетенції касаційного суду.

З огляду на зазначене доводи у скарзі в частині неповноти судового розгляду, і оцінки доказів, а саме, в частині що на його думку не було проведено жодного експертного дослідження на предмет відбитків підошви, які були б залишені ОСОБА_3 на бампері авто, фактичні обставини, відображені у обвинувальному акті, про те, що ОСОБА_3 наніс удари в передній бампер, але жодних ушкоджень бамперу немає, суперечать обставинам, встановленими судами про те, що ушкоджений капот, а не бампер, і відповідно до показівсвідка ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_1 , ОСОБА_3 наніс удар в пластиковий бампер автомобіля, а також відсутність в матеріалах експертних досліджень даних про заміну або ремонт переднього бампера автомобіля, який як вбачається з матеріалів справи був пошкоджений ОСОБА_3 , не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Водночас, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у висунутому йому обвинуваченні ґрунтуються на досліджених в ході судового розгляду доказах - показаннях потерпілого ОСОБА_1 , показаннях свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , протоколі заяви потерпілого ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 27 жовтня 2017 року, протоколах огляду місця події від 27 жовтня 2017 року, рахунку фактурі № 1.003.2017 від 1 листопада 2017 року, висновку автотоварознавчої експертизи № 12-2/1192 від 14 листопада 2017 року, відеозаписі з нагрудної камери працівників УПП у м. Києві та протоколі огляду відеозапису.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені докази у своїй сукупності є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою, відповідають вимогам належності та допустимості, не містять розбіжностей або суперечностей, які б могли вплинути на правильність висновку суду щодо винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення.

Зокрема, в судовому засіданні суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_1 показав, що 27 жовтня 2017 року у вечірній час перебував у «Пивній на Саксаганського», яка розташована на вул. Саксаганського, 32 в м. Києві. В якийсь момент хтось повідомив, що на вулиці невідомі б`ють автомобіль. Він вийшов на вулицю та побачив, що двоє чоловіків б`ють належний йому автомобіль марки «TOYOTA» моделі «RAV4» ногами. Один з них, ОСОБА_3 , наніс удар ногою по капоту, а інший, ОСОБА_2 , відбив ліве дзеркало. Біля автомобіля також знаходився ще один чоловік, як в подальшому йому стало відомо - ОСОБА_6 , який щось говорив ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Поруч також знаходилось багато інших людей, які робили ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зауваження. На його прохання припинити свої дії ОСОБА_2 і ОСОБА_3 почали висловлюватись на його адресу нецензурною лайкою, звинувачуючи його у тому, що він припаркував автомобіль на тротуарі у недозволеному місці. Потім прибула поліції та почалось оформлення події. В його автомобілі були пошкоджені дах, капот, бампер, решітка радіатора, обидва бокові дзеркала, спойлер і лобове скло.

Суд першої інстанції визнав показання потерпілого ОСОБА_1 такими, що підтверджують викладені в обвинувальному акті обставини пошкодження його транспортного засобу та узгоджуються з іншими доказами:

- показаннями свідка ОСОБА_6 , який показав суду, що в кінці жовтня 2017 року у вечірній час, перебуваючи поблизу кафе «Пивна на Саксаганського», став очевидцем того, як раніше не знайомий йому чоловік, обвинувачений ОСОБА_2 , стрибав на капоті автомобіля марки «TOYOTA» моделі «RAV4», який був припаркований на тротуарі. Потім ОСОБА_2 , заліз на дах вказаного автомобіля та продовжив стрибати. Потім ОСОБА_2 взявся за гілку дерева та упав з автомобіля. Він почав робити йому зауваження, у відповідь на яке ОСОБА_2 почав показувати йому посвідчення. Через 1-2 хвилини до них підійшов ще один чоловік, обвинувачений ОСОБА_3 , якого він до цього моменту не бачив, та вдвох вони почали казати, що вказаний автомобіль їм заважає. Після цього, один з них ударив ногою по бамперу, а інший - по дзеркалу. В цей момент появився власник автомобіля, який почав робити ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зауваження. Потім до власника підійшли його знайомі. Також навколо стояли сторонні люди, які спостерігали за цією подією, яка тривала протягом близько 30 хвилин. Внаслідок подій в автомобілі було пошкоджено капот, дах, обидва дзеркала, бампер і лобове скло;

- показаннями свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які в судовому засіданні підтвердили, що 27.10.2017 у вечірній час перебували разом з потерпілим ОСОБА_1 у «Пивній на Саксаганського», а коли вийшли на вулицю, то побачили раніше не знайомих їм ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які наносили удари ногами по автомобілю «TOYOTA» моделі «RAV4», що належав ОСОБА_1 , та висловлювались нецензурною лайкою;

- показаннями свідка ОСОБА_7 про обставини затримання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за пошкодження автомобіля та застосування під час цього відеозйомки з використанням нагрудної камери;

- результатами перегляду вказаного відеозапису в судовому засіданні;

- даними, що містяться у заяві потерпілого ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення;

- даними, що містяться у протоколі огляду місцевості від 27 жовтня 2017 року;

- даними, що містяться у протоколі огляду автомобіля від 27 жовтня 2017 року, в якому зафіксовані пошкодження автомобіля марки «TOYOTA» моделі «RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

При цьому суд першої інстанції дав оцінку всім доказам у справі та зазначив, чому взяв до уваги одні докази і не врахував окремі.

Зокрема, суд визнав недопустимим доказом протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_6 з тих підстав, що під час вказаної слідчої дії свідок фактично допитувався на місці події про відомі йому обставини справи, однак всупереч вимогам закону не був попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384 385 КК.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про неспроможність позиції обвинувачених, які заперечували наявність в їхніх діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.

При цьому суд встановив наявність в діях обвинувачених ознак об`єктивної сторони хуліганства, оскільки вони спільно вчинили дії, які грубо порушили громадський порядок та були поєднані з особливою зухвалістю, яка полягала у тому, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 умисно пошкодили майно потерпілого ОСОБА_1 , чим завдали шкоду громадським та особистим інтересам.

Свої висновки суд першої інстанції мотивував, виходячи із встановлених ним обставин, враховуючи місце вчинення злочину (центральна вулиця м. Києва у вечірній час), спосіб вчинення злочину та характер вчинених дій, а саме зухвале протиправне безпідставне пошкодження майна іншої особи в присутності сторонніх осіб, із застосуванням нецензурної лайки, відсутності будь-якої реакції на зауваження сторонніх осіб та продовження своїх зухвалих і протиправних дій, не дивлячись на зауваженні інших, тобто фактично демонстрування зневаги та зневага до загальноприйнятих у суспільстві правил поведінки, вчинені в громадському місці.

Разом з тим, суд першої інстанції, не виключаючи, з урахуванням показань ОСОБА_2 , того, що дії були розпочаті з особистих мотивів, проте, як встановлено судом, на підставі вказаних вище доказів, дійшов висновку, що в подальшому дії ОСОБА_2 та дії ОСОБА_3 були мотивовані саме проявом неповаги до суспільства, що проявилось у ігноруванні загально прийнятих правил поведінки в суспільстві, протиставлянні себе суспільству, ігноруванні зауважень з боку інших членів суспільства та продовженні вчиненні протиправних дій, не дивлячись на такі зауваження. Вказані вище дії обвинувачених за обставин, викладених у вироку суду, із врахування показань потерпілого та свідків, суд першої інстанції визнав такими, що беззаперечно свідчили про грубе порушення обвинуваченими громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, тобто - вчинення саме хуліганства, при цьому групою осіб, оскільки, як констатував суд, причетність до вчинення вказаного злочину обох обвинувачених, в тому числі і ОСОБА_3 , було в повній мірі підтверджено зібраними доказами, в тому числі і показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_6 .

Переглядаючи вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, оцінивши докази у їх сукупності, правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб.

Твердження сторони захисту про те, що такі дії були вчинені обвинуваченими на ґрунті особистої неприязні до потерпілого суд апеляційної інстанції оцінив, як надумані, оскільки на момент початку вчинення цих дій обвинувачені потерпілого не знали і діяли з метою покарати невідомого власника шляхом демонстративного пошкодження автомобіля у громадському місці за неправильне, на їхню думку, паркування.

З огляду на положення ч. 3 ст. 404 КПК, апеляційний суд не знайшов підстав для повторного дослідження доказів у ході апеляційного розгляду за клопотанням сторони захисту, мотивуючи це тим, що усі надані суду докази досліджені в судових засіданнях суду першої інстанції з достатньою повнотою та відповідно до встановленої процесуальної процедури.

Були предметом апеляційного перегляду також і доводи апеляційних скарг захисників ОСОБА_18, ОСОБА_17., обвинуваченого ОСОБА_3 про наявність істотних розбіжностей між показаннями потерпілого ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, оскільки колегія суддів не знайшла у свідченнях вказаних осіб таких розбіжностей, які б могли вплинути на правильність прийнятого рішення судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції також дав оцінку твердження захисника ОСОБА_17. і обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що останній не брав участь у пошкодженні автомобіля, і дійшов висновку, що вони спростовуються показаннями потерпілого і свідків, які підтверджують його активну участь у порушенні громадського порядку та нанесенні одного удару ногою в область капота та переднього бампера автомобіля. Апеляційний суд в своїй ухвалі зазначив, що нанесенню вказаного удару відповідає наявність пошкодження в автомобілі у вигляді вм`ятини на центрі капоту поблизу логотипу «TOYOTA», зафіксованого в протоколі огляду автомобіля від 27 жовтня 2017 року.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції констатував, що доводи сторони захисту про необхідність закриття провадження щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.

За встановлених обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, з яким погоджується і касаційний суд, про те, що наявні в матеріалах провадження докази достатньою мірою підтверджують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.

З вищенаведеного вбачається, що суд апеляційної інстанції проаналізував доводи в апеляційній скарзі захисника, які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.Ухвала суду апеляційної інстанції є обґрунтованою та вмотивованою і в цілому відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Що стосується доводів захисника про відсутність відеозаписів судових засідань Голосіївського міськрайонного суду від 24 травня 2019 року та 31 липня 2019 року, то судом береться до уваги, що під час цих судового засідання не досліджувалися докази, не допитувалися свідки, експерти, обвинувачені, потерпілий, а тому відсутність лише відеозаписів таких засідань не дає підстав вважати, що судом першої інстанції допущено істотне порушення у безпосередньому дослідженні доказів і його фіксуванні. Всі істотні обставини судового розгляду справи зафіксовані належним чином.

Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 грудня 2020 року (справа № 219/828/18, провадження № 51-2460км20), від 26 травня 2021 року (справа № 492/1259/15-к, провадження № 51-317км21) від29 вересня 2020 року (справа № 554/41/17, провадження № 51-6509км19).

Суд не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на таку обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення. У цій справі захисник у касаційній скарзі не обґрунтував, яким чином відсутність відеозаписів судових засідань, у яких суд відкладав судовий розгляд на іншу дату, вплинула на законність і обґрунтованість судових рішень та вирішення справи по суті.

Щодо доводів захисника в касаційній скарзі про те, що відеозапис, який здійснював ОСОБА_3 на власний мобільний телефон, не був предметом дослідження і в порушення права на захист обвинуваченого суди першої та апеляційної інстанції безпідставно відмовили у дослідженні цього відеозапису, Суд зазначає таке.

У частині 3 ст. 404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок Голосіївського районного суду стосовно ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , встановив, що твердження обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у дослідженні відеозапису подій, який він здійснював на свій телефон, є необґрунтованими, адже суд вправі досліджувати лише ті докази, які були відкриті сторонами в порядку передбаченому ст. 290 КПК України, а доказів відкриття вказаного відеозапису стороні обвинувачення та потерпілому ОСОБА_3 надано не було.

Разом з тим, зазначаючи про порушення права на захист, захисник не обґрунтовує, яким же чином відмова суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 в дослідженні вищезазначеного відеозапису порушила право на захист саме ОСОБА_2 і взагалі що саме, на його переконання, мав спростувати чи довести цей запис, та яким чином це мало вплинути чи вплинуло на правильність висновків судів попередніх інстанцій і законність прийнятих ними рішень.

Доводи захисника в касаційній скарзі про те, що Київський апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК в своїй ухвалі від 26 жовтня 2021 року зазначив інший номер справи і в ЄДРСР відсутні будь-які дані за цим номером справи, також ніяким чином не спростовують правильність судових рішень, які він оскаржує, оскільки стороною захисту не наведено будь-яких обґрунтувань про те, що рішення прийнято не за матеріалами цього провадження.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 379 КПК суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Що стосується доводів захисника в касаційній скарзі щодо неналежного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 66 і 75 КК при призначенні покарання і призначене покарання ОСОБА_2 всупереч вимогам ст. 414 КПК не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, Суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, яке є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів. Суд призначає покарання з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який скоїв злочин вперше, працює, має міцні соціальні зв`язки, сімейний стан, позитивні характеристики, має на утриманні двох дітей, відсутність обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, та визначив йому вид та розмір покарання в межах санкції ч. 2 ст. 296 КК .

Суд першої інстанції не взяв до уваги твердження прокурора та потерпілого про те, що обвинувачений на час вчинення злочину перебував у стані алкогольного сп`яніння, оскільки такі твердження суперечили змісту обвинувального акта та виходили за межі висунутого ОСОБА_2 обвинувачення.

Переглядаючи вирок першої інстанції апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції при винесенні вироку дотримався вимог ст.ст. 50 65 КК, призначив покарання, що відповідає особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, як обвинуваченим, так і іншими особами.

Підстав для призначення обвинуваченим більш суворого покарання за апеляційними скаргами прокурора і потерпілого суд апеляційної інстанції не знайшов.

Переглядаючи судові рішення в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Санкцією ч. 2 ст. 289 КК передбачене покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років.

З урахуванням того, що захисник не навів обґрунтованих доводів, які би не були враховані судами попередніх інстанцій і свідчили, що покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців, призначене ОСОБА_2 , яке є наближене до мінімальної межі, встановленої для такого виду покарання, і є більш м`яким видом покарання ніж позбавлення волі, яке також передбачене санкцією ч. 2 ст. 296 КК, за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через суворість, підстав вважати це покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого немає.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що покарання, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, призначено судом першої інстанції ОСОБА_2 з дотриманням норм статей 50 65 КК, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Що стосується можливості застосування до засудженого ОСОБА_2 положень ст. 75 КК, то вказане питання було предметом апеляційного перегляду і суд апеляційної інстанції в аспекті застосування приписів ст. 75 КК дійшов правильного висновку, з яким погоджується і Суд, про відсутність підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Так, зі змісту ч. 1 ст. 75 КК убачається, що якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Мотивуючи своє рішення про відсутність підстав для звільнення від покарання ОСОБА_2 , апеляційний суд врахувавобставини провадження, злочинну роль ОСОБА_2 у вчиненні злочину, обсяг та суспільну небезпечність вчинених ними злочинних дій, зокрема те, що він виконував провідну роль у вчиненні злочину, саме він завдав численних пошкоджень автомобілю, скакав по даху та капоту автомобіля, завдавав численних ударів ногами по кузову та боковим дзеркалам.

За таких обставин, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, підстав для висновку про те, що ОСОБА_2 може виправитися без відбування покарання, Судом також не встановлено.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи в касаційній скарзі захисника є необґрунтованими, у цілому зводяться до переоцінки доказів у кримінальному провадженні, яким надано оцінку судами попередніх інстанцій в їх сукупності. При цьому у своїй скарзі він не наводить обґрунтувань, які би спростовували правильність висновків судів попередніх інстанцій, викладених в оспорюваних судових рішеннях, та ставили б під сумнів їх законність та обґрунтованість.

Даних, які б свідчили, що в провадженні допущено такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено.

За таких обставин підстав для задоволення вимог касаційної скарги та скасування судових рішень не встановлено.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12