Історія справи

Ухвала ККС ВП від 15.01.2018 року у справі №203/1357/17

Постанова

Іменем України

27 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 203/1357/17

Провадження № 51-572км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання Анзійчук Ю. В.,

за участю:

прокурора Деруна А. І.,

засудженого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

захисника Кірєєва С. В. (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області, засудженого ОСОБА_2 на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2017 року, у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № №12016040030001159, 12016040030001283 , за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Валга, республіка Естонія, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останнього разу 04 грудня 2015 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком 3 роки відповідно до ст. 75 КК України звільненого від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ст. 76 КК України,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України, та призначено покарання:

-за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_2 та остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Відповідно до ст. 71 КК України до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2015 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Вирішено питання цивільних позовів та долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області 03 жовтня 2017 року указаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

11 грудня 2016 року близько 17:02 год. ОСОБА_2, перебуваючи в супермаркеті «Варус-35», ТОВ «Омега», розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. О. Поля, 11, маючи умисел на повторне таємне викрадення чужого майна, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв зі стелажів майно, яке належить, ТОВ «Омега» на загальну суму 1098,84 грн, помістив його у білий поліетиленовий пакет, який сховав біля камер сховищ на вході до торгівельного залу вказаного супермаркету і, не маючи наміру на сплату грошових коштів за продукцію, попрямував повз касову зону до

виходу з магазину, та, забираючи схований біля камер сховища на вході до магазину вказаний пакет із викраденим майном, не зміг довести свій злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був помічений та затриманий охороною.

22 грудня 2016 року близько 14:00 год. ОСОБА_2, перебуваючи в гуртожитку, розташованого по вул. В. Антоновича, 10-б, керуючись раптово виниклим злочинним умислом, спрямованим на повторне таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до приміщення загальної кухні гуртожитку, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, використовуючи фізичну силу, вибив кріплення лутки та шляхом віджиму відчинив вхідні двері та зайшов усередину вказаної кухні, де побачив велосипед марки «Кронус холдс», належний ОСОБА_4, вартістю 6725,00 грн, який вирішив викрасти.

З цією метою ОСОБА_2 викотив велосипед у коридор та попрямував із викраденим до виходу четвертого поверху вказаного гуртожитку, проте був помічений його мешканкою, яка намагалась зупинити протиправне діяння ОСОБА_2, направлене на викрадення, у зв'язку з чим дії останнього переросли у відкрите викрадення чужого майна.

ОСОБА_2, ігноруючи законні вимоги мешканки гуртожитку про припинення злочинних дій, маючи умисел направлений на повторне відкрите викрадання чужого майна, попрямував з викраденим велосипедом до виходу четвертого поверху гуртожитку, але не зміг довести свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був зупинений мешканцями цього гуртожитку.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області вказує, що ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що полягало в порушенні права на захист. Стверджує, що апеляційний суд не мав права розглядати без захисника кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, який страждає на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності, через які, як зазначає прокурор, ОСОБА_2 не здатний повною мірою реалізувати свої права.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_2 стверджує про незаконність постановлених щодо нього судових рішень. Зазначає, що кримінальна справа щодо нього сфальсифікована, а він за умовляннями працівників правоохоронних органів, судді, захисника визнав вину у злочинах, які не вчиняв.

Вказує, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив законність його засудження. Посилається на те, що має ряд хронічних захворювань, хворих батьків похилого віку, які є інвалідами, утримує малолітнього сина, що не було враховано судом при призначенні покарання. Просить застосувати положення ст. 75 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений та захисник підтримали касаційні скарги сторони захисту та просили їх задовольнити.

Прокурор просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з призначенням нового розгляду провадження в апеляційному суді.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Твердження ОСОБА_2 про фальсифікацію матеріалів кримінального провадження щодо нього касаційний суд не перевіряє, оскільки висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, підтверджуються доказами, дослідженими судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до ст. 349 КПК України суд має право визначити обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження. Як передбачено частиною третьою вказаної статті, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку.

Як убачається з матеріалів провадження, при розгляді кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення, ОСОБА_2 подав суду письмову заяву про дослідження доказів у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, а інші учасники судового розгляду, у тому числі захисник Кірєєв С. В., не заперечували проти розгляду справи в такому порядку. Обвинувачений надав суду показання, повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, не оспорював обставин їх вчинення, як і інші учасники судового провадження, не заперечував проти розгляду провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, заявивши що розуміє зміст цих обставин, які були йому роз'ясненні належним чином. Водночас, суд переконався у добровільності та істинності його позиції, а також позиції інших учасників судового провадження і роз'яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку. У судових дебатах і останньому слові обвинувачений також повністю визнав свою вину, попросив вибачення у потерпілого ОСОБА_4 та висловив прохання про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

В суді першої інстанції ОСОБА_2 не вказував, що він обмовив себе внаслідок умовлянь працівників правоохоронних органів, захисника, а тому в суду не було підстав сумніватися в добровільності позиції ОСОБА_2

Під час розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції ОСОБА_2 також не повідомляв про психологічний тиск з боку місцевого суду, захисника, правоохоронних органів і підтвердив, що він повністю визнає свою вину у вчинених злочинах.

Вищезазначене підтверджується, як журналами судових засідань від 03 липня 2017 року (т. 4 а. п. 69-71) та 03 жовтня 2017 року (т. 4 а. п. 122), так і записами технічних носів інформації, на яких зафіксовані процесуальні дії у судах першої та апеляційної інстанцій.

За встановлених судом фактичних обставин справи, які не заперечувалися учасниками процесу, дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.

Перевіркою матеріалів провадження не встановлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи прокурора про порушення права ОСОБА_2 на захист, допущене судом апеляційної інстанції є безпідставними.

У касаційній скарзі прокурор не заперечує, що всі учасники судового провадження, у тому числі захисник, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду провадження в апеляційному суді.

Не оскаржує прокурор і того, що у судовому засіданні вказаного суду ОСОБА_2 не заперечував проти розгляду провадження за відсутності захисника, додатково подавши про це відповідну письмову заяву з вказівкою про можливість самостійної реалізації права на захист.

Згідно з довідками, виданими Дніпропетровською міською поліклінікою №1 Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_2 не перебуває під наглядом у лікаря-психіатра (т. 1 а.п. 66, т. 2 а. п. 85).

Відповідно до довідок, виданих Комунальним закладом «Дніпропетровський наркологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради » № 7792 від 29 грудня 2016 року (т. 1 а.п. 68) та № 2591 від 24 квітня 2017 року (т. 2 а. п. 86) ОСОБА_2 перебуває під динамічним наглядом у лікаря-нарколога з 01 листопада 2013 року з діагнозом: «Розлади психіки та поведінки внаслідок зживання опіоїдів. Синдром залежності».

Разом з тим, за даними висновків комісійної судово-психіатричної експертизи №114 від 12 травня 2017 року особливості психіки ОСОБА_2 не супроводжуються хворобливими порушеннями мислення, зниженням пам'яті, психічною симптоматикою і не позбавляли та не позбавляють його усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Зазначений висновок експертизи складений на підставі дослідження ОСОБА_2, даних матеріалів кримінального провадження, медичної карти амбулаторного хворого, копії акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи №240 від 27 жовтня 2015 року, містить докладний опис проведених експертами досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, і підстав не погодитися з ним немає.

З урахуванням вищевикладеного, є безпідставними твердження прокурора про наявність у ОСОБА_2 психічних вад, оскільки це не підтверджується матеріалами провадження. Перебування ОСОБА_2 під наглядом у лікаря-нарколога не свідчить про наявність у засудженого психічних вад з урахуванням висновків вищезазначеної комісійної судово-психіатричної експертизи.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з твердженнями прокурора, що засуджений не мав можливості повною мірою реалізувати свої права через порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту, пам'яті, з огляду на що апеляційний суд не мав права розглядати без захисника кримінальне провадження щодо ОСОБА_2

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання в мінімальній межі санкцій частин статей за які його засуджено, суд врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу засудженого, пом'якшуючі покарання обставини: визнання вини та щире каяття у вчиненому злочині.

Призначене судом ОСОБА_2 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Твердження засудженого про те, що при призначенні покарання суд безпідставно не врахував, що ОСОБА_2 утримує малолітнього сина, має хворих батьків похилого віку, які є інвалідами, є немотивованими, оскільки відповідних підтверджуючих документів до матеріалів провадження не долучено. Не додано таких документів і до касаційної скарги.

Оскільки ОСОБА_2 вчинив злочини в період іспитового строку і остаточне покарання йому визначено за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК України, то повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим, а отже суд не може застосувати положення ст. 75 КК України, як про це просив ОСОБА_2

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

у х в а л и в:

вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області та засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Могильний О. П. Марчук В.В. Наставний